Розвиток преси в Англії

Появу періодичної преси в Англії відносять до 1588 р., коли вийшов перший номер «Англійського вісника». Він спо-віщав читачів про події зовнішнього та внутрішнього життя, зокрема в одному з номерів повідомлялося про рух іспанської «Непереможної Армади».

Першим англійським виданням, що відповідало поняттю «газета», вважають «Вісті, або Тижневі новини з Італії, Ні-меччини, Угорщини, Польщі, Богемії, Франції й інших країн» («Courante, or Weekly Newes from Italy, Germane, Hungary, Poland, Bohemia, France and the Low Countreys»), що з’явилися 21 вересня 1621 р. у Лондоні й проіснували до 1641 р. «Вісті…» нагадували голландські зразки, а замість імені видавця були надруковані ініціали – «N. B.»

У науковців виникають певні труднощі стосовно роз-шифровки букв. Справа в тому, що в зазначений момент у Лондоні активно працювали два типографи, чиї імена відпо-відають цим ініціалам, – Натаніель Беттер і Ніколас Боурн. Вони відомі як видавці інформаційних листків, бюлетенів новин. Беттер не мав покровителів при владі, до того ж король не надавав значення газеті як помічникові у пропаганді своєї політики. Видавцеві заборонялося писати про засідання парламенту, та й взагалі торкатися внутрішніх новин. Автори-тарна преса в першу чергу контролювала внутрішню інформа-цію. Часто Беттер, щоб заповнити вилучені цензурою місця в газеті, придумував новини або передруковував глави з Біблії.

У період англійської буржуазної революції виникає багато видань, серед яких найпоширенішими були «вісники» і «мер-курії» латинською та англійською мовами.

У листопаді 1641 р. починає виходити тижневик Семюеля Пека «Основні події, що відбуваються в нашому парламенті» («The Heads of Several Proceedings in This Present Parliament»). До появи цього видання фрагменти промов, які виголошувалися в палаті громад, могли потрапляти тільки до памфлетів, що видавалися в нелегальних друкарнях. Публікація парламентсь-кої хроніки викликала роздратування короля, але тижневик продовжував виходити. Більше того, у грудні того ж року з’яв-ляється ще одне видання – «Журнал, або Основні події, що відбуваються в парламенті» («The Diurnall, or The Heads of all the Proceedings in Parliament»).

На початок 1642 р. уже 5 подібних тижневиків виходили в Лондоні. Приборкати пресу не могли ні король, ні парламент, але видавці не були захищені від вірогідних репресій. С. Пек, наприклад, закликаючи до примирення з королем, відразу опинився у в’язниці. Але репресії не зупиняли журналістів – кількість видань незмінно зростала: у 1644 р. їх було 17, у 1649 р. – 24.

У 1643 р. журналіст Джон Беркенхед починає випускати газету «Двірцевий вісник» («Mercurius Aulicus»), яка намагалася встановити моральність і порядок. Газета відстоювала інтереси короля. У ній друкувалися матеріали, що викривали діяльність парламенту, нападали на Кромвеля.

Відомий видавець ХVІІ ст. Марчмонт Нідхемз 1643 по 1646 р. випускав тижневик «Британський вісник» («Mercurius Britanicus»), який був основним опонентом «Двірцевого вісни-ка». З його сторінок Нідхем виступав з критичними статтями проти короля, що стало приводом притягнення видавця до суду. Проти Кромвеля з 1647 р. спрямовує Нідхем своє наступне видання – «Корисний вісник» («Mercurius pragmaticus»), за яке також був притягнений до суду вже Кромвелем. Інша газета – «Політичний вісник» («Mercurius politicus»), – редактором якої деякий час був Д. Мільтон, виходила у 1650 – 1660 рр.

Значну площу періодичних видань займала комерційна інформація і реклама, тому в перших англійських газетах були введені відділи платних оголошень. Відтоді реклама, що публі-кувалася за плату, стала постійним атрибутом преси.

У ІІ пол. XVІІ ст. у назвах періодичних видань Англії з’являється слово «газета».

У 1665 р. в Оксфорді з’явилася «Оксфордська газета» («Oxford Gazette»), засновником якої став провідний публіцист і журналіст Генрі Маддиман. Пізніше її перейменували на «Лондонську газету».Видання виходило двічі на тиждень і зовні мало вигляд сучасної газети. «Лондонська газета» стала першою регулярною газетою в столиці Англії. Один із сучасників прихильно відгукувався про неї як про повну новин газету, яка «не друкує дурниць». Маддиман почав збирати інформацію з різних джерел: держсекретаря, офіцерів таможні, поштарів, священиків тощо. «Лондонська газета» перекладалася французькою мовою.

Під час англійської революції 1640 – 1660 рр. країну переповнили гострі політичні памфлети проти тиранії, які розповсюджувалися як у рукописному, так і друкованому вигляді. Яскраві зразки політичної публіцистикистворилиД. Мільтон, Д. Лільберн, Д. Вінстенлі та інші.

У творах Д. Мільтона провідною стала ідея свободи. Крім згаданої вже «Ареопагітики», він писав памфлети, спрямовані проти феодальної церкви («Про реформацію церкви в Англії», 1641; «Смисл церковного устрою», 1642), антироялістські («Іконоборець») тощо. У 1655 р. Мільтон написав книгу «На свій захист», у якій відстоював як власне чесне ім’я, так і громадські ідеали. У біблійних образах «Втраченого раю» (1667) і «Поверненого раю» (1671) він відобразив революційні події, підняв питання моралі. Тираноборчі мотиви пронизують й інші його твори – поему «Історія Британії» (1670) і трагедію «Самсон-борець» (1671). С. А. Михайлов підкреслює:

«Жанры, используемые Мильтоном, свидетельствуют о преемствен-ности в английской культуре устного и письменного творчества».

Політичні погляди керівника партії левелерів Д. Лільберна (бл. 1614 – 1657 рр.) також відрізнялися духом свободи, гуманізму, справедливості. Його памфлети «Ви-правдання справедливої людини» і «Захист свободи вільної людини» були публічно спалені. Незважаючи на численні переслідування як королівською, так і владою буржуазії, яка перемогла, Лільберн невпинно продовжував свою пуб-ліцистичну діяльність.

Д. Вінстенлі (1609 – 1652 рр.) у своїх перших памфлетах (релігійного змісту) стверджував важливість розуму як головного чинника соціально-етичного принципу. У памфлеті «Новий закон справедливості» (1649) він викладав ідеї, співзвучні комуністичним, а памфлет «Закон свободи» (1651) містив роздуми, у яких автор виступив справжнім гуманістом.

«Славетна революція» 1688 р. надала англійській буржуазії конституційні гарантії, зафіксовані в «Біллі про права» (1689 р.). Це стимулювало газетно-журнальну справу, тим більше що в 1695 р. було скасовано цензуру. У 1688 р. у Лондоні почали виходити такі газети, як «Загальний інформатор» («The Universal informant»), «Англійські вісті» («The British Courante»), «Лондонські вісті» («The London Courante»).

«Щоденні куранти» («The Daily Courante») – перша в Англії щоденна газета – почала видаватися у 1702 р.

<…> «Дейли Курант» появилась на свет с подзаголовком «Лондон. Продается Е. Маллетом, соседняя дверь с таверной Кинг’з Арм у Флит-бридж». После десятого выпуска в текст были внесены коррективы: владельцем газеты стал Сэм Бакли.

Вначале издание не носило самостоятельного характера и выглядело довольно скромно: две колонки, печатавшиеся на одной стороне листа, заполнялись переводами из голландских и французских газет и по внешнему виду напоминали знаменитый официоз – «Лондон Газетт» («Лондонская газета»). Первый выпуск содержал 10 параграфов и 104 строки новостей. Примечательно, что редакция обещала сообщать новости сразу же, как только почта их доставит.

В скором времени газета стала выходить уже на двух сторонах листа, а к концу первого года своего издания она содержала полторы страницы новостей (пока еще из голландской и французской прессы), а также мелкие объявления. В дальнейшем она превратилась в че-тырехполосную газету.

«Дейли Курант» просуществовала почти 30 лет [3].

Уже через сім років у Лондоні виходило 18 щоденних газет загальним накладом 35 прим. на тиждень. Поступово збільшува-лася спеціалізація періодики, посилювалося політичне звучання журналістських виступів.