Х рр.. ХХ ст..

План

Р.

Опорні конспекти розроблені викладачем дисципліни „Політологія” Назаренко О.В.

Розглянуто і затверджено цикловою комісією соціально-гуманітарних дисциплін

Протокол № 1 від “ 30 ”серпня 2010 р.

Рецензенти:

ЗМІСТ

Тема 1. Політологія в системі соціально-гуманітарного знання………………5

Тема 2. Зародження науки про політику та основні етапи її розвитку….…...10

Тема 3. Політична й правова думка в Україні (ІХ – ХХ ст.)………………….12

Тема 4 . Влада як суспільне явище……………………………………………....16

Тема 5. Правова, соціальна держава та громадянське суспільство…………..19

Тема 6. Політичні партії і партійні системи. Громадські організації…………23

Тема 7. Політична еліта і політичне лідерство………………………...……….29

Тема 8. Політична свідомість і політична культура……………………………35

Тема 9. Вибори та виборчі системи……………...……………………………...39

Тема 10. Соціально-політичні ідеї і течії у сучасному світі ………………...…42

Тема 11. Етнонаціональна політика………………………………………..……48

Тема 12. Конфлікти й кризи в суспільно-політичному житті сучасного суспільства………………………………………………………………………..52

Тема 13. Політика і ЗМІ………………………………………………………….54

Тема14. Міжнародні відносини та зовнішньо-політична діяльність. Україна в світовій спільноті………………………………………………………………...56

Рівні засвоєння навчального матеріалу:

- перший рівень – початковий – відповідь студента при відтворенні навчального матеріалу – елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

- другий рівень – середній – студент відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв’язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності (*);

- третій рівень – достатній– студент знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей зв’язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), уміє робити висновки, виправляти допущені помилки; відповідь повна, правильна, логічна, обгрунтована, хоча їй бракує власних суджень (**);

- четвертий рівень – високий – знання студента є глибокими, міцними, узагальненими, системними; студент уміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляє і відстоює особисту позицію (***).

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Сучасне українське суспільство переживає глибокі перетворення всіх сфер суспільного життя. Змінюється суспільна свідомість, осмислюється історичний досвід нашого народу й установлення та розвиток нових політичних інститутів. Демократичний перехід в нашій країні супроводжується перетворенням самої системи взаємовідносин між особистістю, державою, суспільством. Демократичне суспільство неможливе без самостійної особистості, що добре знає свої права та свободи, може їх відстоювати, береже почуття власної гідності та почуває себе впливовим, рівноправним учасником суспільних процесів. Отже, перспективи демократії в Україні залежатимуть від якісних змін людини та суспільства в цілому.

Курс “Політологія” саме й розрахований на формування у студентів політичної свідомості, знань про політичні процеси та зацікавленість політичними проблемами минулого і сучасності. Семінарські заняття – є однією з основних форм роботи студентів при вивченні курсу “Політологія”. Вони дають змогу засвоїти закономірності розвитку та функціонування політичного життя суспільства, механізмів влади, управління політичними процесами. Обговорення та осмислення питань курсу на семінарських заняттях дозволяє формувати та відстоювати свою політичну позицію, чітко розуміти свої громадянські права та обов’язки, давати раціонально-критичну оцінку діям різних політичних партій та лідерів, орієнтуватися у міжнародному політичному житті, мати уявлення про місце та статус України в сучасному світі, об’єктивно та критично оцінювати життєво важливу соціальну інформацію. Семінарські заняття передбачають самостійну підготовку студентів до них, вироблення навичок добування істини.

За допомогою та під керівництвом викладача на семінарських заняттях обговорюються проблеми з курсу, що вивчаються. Студенти безпосередньо беруть участь у дискусіях, зачитують повідомлення, виступають з рефератами, навчаються писати невеликі есе на суспільно-політичні теми. В процесі семінарських занять студенти закріплюють знання понятійно-категоріального апарату курсу “Політологія”, усвідомлюють сутність політичних феноменів та цінностей, виявляють для себе зміст політичних теорій та політичної практики минулого та сучасності.

Програма курсу “Політологія” предбачає : читання літератури і учбових посібників; аналіз та оцінка політичних явищ з позицій об’єктивності та історизму; рішення проблемно-пошукових завдань з питань запропонованих планами семінарських занять; підготовка повідомлень, виступів, доповідей, написання рефератів та виступи з ними на семінарах; участь в обговореннях, “круглих столах”; написання невеликих есе на суспільно-політичні теми.

Тема 1. Політологія в системі соціально-гуманітарного знання

План:

1. Об’єкт і предмет політології.

2. Основні методи і функції політології.

3. Місце політології в системі наук про суспільство.

4. Політика як суспільне явище. Місце і роль політики в системі суспільних відносин.

Основні поняття й терміни :політика, політологія, предмет політології, об’єкт політології.

Інформативний блок :

1. Об’єкт, предмет, структура політології

Політолóгія (від грецького politika— державні й суспільні справи і logos — слово, поняття, вчення) — соціальна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми міжнародних відносин.

Об´єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного:

– політична сфера, особливості її функціонування і розвитку;

– політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини;

– політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів.

Предметом політології є певна система знань про політичний об´єкт, а саме:

· історико-політичні вчення;

· закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади;

· джерела, рушійні сили політичного життя суспільства;

· сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного;

· конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами;

· політичні інститути (конституції, центральний уряд, регіональне, місцеве управління, адміністрація та ін.);

· політичні партії, групи об´єднання, участь громадян в політиці, громадська думка;

· міжнародні відносини.

У структурі політології виділяють два рівні:
1. Теоретичну науку, що ставить своїм завданням вивчення та аналіз політичних явищ і процесів, закономірностей їх розвитку, вироблення методології пізнання політичної дійсності.
Основними складовими даного рівня політичної науки є:
— історія політичних вчень (дослідження становлення й розвитку політичних ідей, поглядів, течій);
— теорія політики (концепції політичної влади, політичної систе ми, політичної культури; партологія, елітологія, теорія міжна родних відносин, геополітика, політична глобалістика та ін.).

2. Прикладну (емпіричну) політологію, пов'язану з аналізом конкретної політичної ситуації, безпосереднім впливом на поточну політику, досягненням практичного ефекту.
Змістом прикладної політології є розробка політичних технологій, програм і процедур, спрямованих на:
— проведення виборчих кампаній;
— врегулювання політичних конфліктів;
— політичне прогнозування, планування й консультування;
— формування суспільної думки та ін.

2. Основні методи і функції політології

Основні методи політології

• Історичний.
• Інституційний.

• Соціальний.

• Емпіричний (прикладний).

• Системний.

• Структурно-функціональний.

• Соціально-психологічний (біхевіорестичний).

• Порівняльний.

• Політичного моделювання.
• Антропологічний.

Функції політології

• Описова.

• Пояснювальна.

• Інструментальна.

• Інноваційна.

• Прогностична.
• Методологічна.

• Світоглядна.

• Функція політичної соціалізації.
• Прикладна.

• Нормативна.

• Ідеологічна.

3. Місце політології в системі наук про суспільство

Як самостійна наука політологія починає складатися в середині XIX ст. Термін «політична наука» (англ. — political science) був запропонований у 1857 р. американським вченим Ф. Лібером для кафедри, що проводила дослідження в політичній сфері (схема 1).

Схема 1. Політологія як самостійна наука

Схема 2. Взаємозв’язок політології з іншими суспільними науками

4. Політика як суспільне явище. Місце і роль політики в системі суспільних відносин

Узагальнюючи різні визначення, можна визначити політику як сукупність взаємин індивідів і соціальних груп, пов'язаних із завоюванням, утриманням і використанням влади з метою реалізації своїх інтересів.

Сам термін «політика» (гр. politike — мистецтво управління державою) з'являється вперше в роботах Арістотеля (384—322 рр. до н. е.), який визначав її як цивілізовану форму спільноти, спрямовану на досягнення «загального блага» шляхом узгодження загальних та приватних інтересів, здійснення панування й підпорядкування, а також керування суспільними справами.

У структурі політики виділяють такі елементи:
— форма, що відбиває її організаційну структуру: інститути політичної системи — державу та її органи влади, партійну систему, групи інтересів, а також соціальні норми — звичаї, традиції, закони та ін.;
— зміст, який проявляється в її цілях, настановах і цінностях, а також у мотивах і механізмах прийняття рішень;
— процес, що відбиває характер політичних відносин: реалізацію влади між різними суб'єктами — індивідами, групами, організаціями.

Відповідно до масштабів та рівня здійснення політики, виділяють:
— світову (міжнародну) політику — між державами, міжнародними організаціями;
— національну (державну) політику — на рівні окремої держави, що поділяється на зовнішню та внутрішню (виходячи зі сфери суспільної діяльності розрізняють економічну, соціальну, демографічну, культурну, військову та ін. державну політику);
— регіональну (локальну) політику — політику, що здійснюється на місцевому рівні окремими інститутами політичної системи, а також органами місцевого самоврядування та різними соціальними групами (у залежності від суб'єктів політики виділяють політику партії, суспільно-політичного руху, лідера тощо).

У сучасних суспільствах політика виконує наступні основні функції:
— функція забезпечення цілісності суспільства (формулювання загальних цілей, вироблення стратегії розвитку суспільства, визначення основних соціальних орієнтирів);
— регулятивна (управлінська) функція (керування соціальними процесами, регулювання суспільних відносин, попередження або врегулювання конфліктів);
— функція політичної соціалізації (залучення особистості до системи соціально-політичних зв'язків, передача політичного досвіду, цінностей, моделей поведінки).

Мета політики — забепечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів.
Завдання політики — підтримання певного порядку в суспільстві, соціальної справедливості, максимального забезпечення як інтересів окремих індивідів, так і соціальних груп, а також загальносуспільного інтересу, забезпечення цілісності суспільства.
Засобами політики є право, державний примус (сила), мораль.

Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтерсів об’єднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.
Функції політики:
1. функція управління — розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;
2. прогностична функція — визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;
3. функція інтеграції полягає в об’єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів цінностей;
4. мобілізаційно-інтеграційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;
5. ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;
6. виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;
7. інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, вироблення способів і методів її зміни. Тобто політика має своїм завданням створювати нові, прогресивніші форми соціальної організації життя.

Питання для самоконтролю

1. Пам’ятки політичної думки Київської Русі.

2. Запровадження Християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки.

3. Політична думка в Україні за литовсько-польської доби.

4. Суспільно-політичні засади козацько-гетманської держави.

5. Розвиток революційно-демократичних ідей ХІХ – поч. ХХ ст. Кирило-Мефодіївське товариство (братство).

6. Політичні концепції українських мислителів кінця ХІХ – ХХ ст. (М. Грушевський, В. Винниченко, Д. Лонцов, В. Липинський та ін.).

Основні поняття та терміни:федералізм,автономія,конституціоналізм, національне відродження.

Інформаційний блок

Українська політична думка ХІ – ХХ ст.

Основні напрямки політичної думки України

Завдання для самостійної роботи

1. Назвіть ідеологів революційної демократії в Україні. Які ідеї вони висловлювали ? *

2. У чому полягає принципова відмінність в поглядах на майбутнє України М. Драгоманова і М. Міхновського?***

Теми рефератів**

1. Ідеї просвітництва в Україні (Я. Козельський, В. Каразін, П. Лодій, С. Десницький).

2. Роль Конституції та виводи прав П. Орлика у розвитку політичної думки в Україні.

3. Погляди В. Винниченка щодо національного відродження України в праці „Заповіт борцям за визволення”.

Література

1. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988.

2. Основи політології / Кер. авт. кол. Ф.М. Кирилюк. – К., 1995. – С. 42-74.

3. Політологія у запитаннях і відповідях. – К., 2003. – С. 7-15.

4. Політологія. Підручник / За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К., 2001. – С. 39-56.

5. Політологія. Підручник / За заг. ред. проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків, 2001. – С. 91-124.

6. Потульницький В.А. Теорія української політології. Курс лекцій. – К., 1993. – С. 56-72.

7. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. – К., 1993. – С. 151-200.

8. Швидак О.М. Політологія. Практикум. – К., 2001. – С. 58-97.

9. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної думки): Підручник. – К., 2002. – С. 93-145.

Тема 4 . Влада як суспільне явище