Історія створення балету
Літературна основа
Лекція 7
Функціональна організація.
Полягає в тому що кожна система відрізняється своїм набором зовнішніх функцій. Їх реалізація заставляє певним чином функціонувати елементи системи. Підсистеми у напрямі досягнення зовнішніх функцій системи як єдиного цілого. Завдяки цьому між елементами виникають функціональні зв’язки. Функціональний зв’язок – це така форма взаємодії між елементами, при наявності якої стан і поведінка цих елементів взаємообумовлена, при чому ланцюжок причин і наслідків є замкненим.
Типи функцій:
ü Управлінські
ü Інформаційні
ü Технічні
ü Командні
ü Вплив на середовище
“Лускунчик” – видатний балет композитора Петра Ілліча Чайковського у двох актах; балетмейстер Л. І. Іванов по ідеї хореографії Маріуса Петіпа. Перша постановка: 18 грудня 1892, Маріїнський театр, Санкт -Петербург.
Літературною основою для створення балету послужила казка Е. Т. А. Гофмана “Лускунчик і мишачий король” (нім. Nußknacker und Mausekönig). Казка Гофмана вперше була опублікована в 1816 році в Берліні. Сюжет полягав у тому, що дванадцятирічна дівчинка Маріхен Штальбаум на Різдво отримала в подарунок від свого хрещеного Дросельмаєра ляльку – лускунчик для розколювання горіхів. У різдвяну ніч Лускунчик ожив і вступив у боротьбу в мишачим воїнством. Вранці Дросельмаєр розповів історію свого племінника, зачарованого мишачим королем. А вночі Маріхен, її улюблена лялька Клара і Лускунчик знову зазнали нападу мишачої армії, вступили в сутичку з мишами і перемігши, вирушили в лялькове королівство, де Маріхен була обрана принцесою.
У 1838 році цю казку переклав на французьку мову літератор Еміль Лабедолльер (1812-1883). Цей переклад потрапив на очі видатному французькому романістові, автору безсмертного творіння “Три мушкетери” та інших пригодницьких романів Олександру Дюма (1802-1870). Важко сказати, що йому сподобалося у казці Гофмана, а що – ні. Як би то не було, в 1844 році він написав свою версію казки на той же сюжет. Ось цей літературний варіант, з великими відступами від первісної казки Гофмана, і знайшов директор імператорських театрів Іван Олександрович Всеволожський.
Він задумав створити балет за казкою “Лускунчик і мишачий король” директор імператорських театрів Іван Олександрович Всеволожский (1835–1909). Він довів, що талановитий і висококваліфікований чиновник так само необхідний державі, як і талановитий художник. Це було абсолютно точне і тому виключно рідкісне попадання на посаду директора імператорських театрів саме того, кого треба. Він не боявся проявляти ініціативу та брати відповідальність. І саме завдяки цьому російська сцена принесла у світову театральну класику безліч шедеврів, серед яких балет “Лускунчик”.
Іван Олександрович Всеволожский шукав і постійно переглядав масу матеріалів – все, що могло бути використане як лібрето або основи для театральних постановок. Історія про дівчинку і розколювач горіхів у формі ляльки, що перетворюється на прекрасного юнака, цілком влаштувала директора імператорських театрів в якості основи для балету.
Але він задумав не просто балет. У його плани входило поставити величезне сценічне дійство, цілу музичну феєрію, куди входив би не тільки балет, але й опера. В якості основи для опери була обрана одноактна драма віршем данського письменника Г. Герца “Дочка короля Рене” – ця п'єса в перекладі і деякої переробці Володимира Рафаїловича Зотова була поставлена в 1888 році в московському Малому театрі. Так почалася історія створення опери “Іоланта”.
В якості композитора був запрошений Петро Ілліч Чайковський. Лібрето до балету і всю програму спільної постановки програми, що включала і балет, і оперу, створював головний балетмейстер Петербурзької імператорської трупи Маріус Петіпа, він і повинен був ставити хореографію балету, але захворів – і хореографом нового балету терміново був призначений Лев Іванович Іванов. А до роботи над текстом для опери відразу приступив брат композитора Модест Ілліч Чайковський .
Однак якщо музика до опери складалася у Петра Ілліча Чайковського досить швидко, то з балетом з'явилися складнощі: не відразу було знайдено музичне бачення гофманівської казки, хоча композитор цілком ґрунтувався на лібрето М. Петіпа. Але в підсумку, коли потрібний музичний аспект був знайдений і музика з'явилася, це була певна своєрідна перемога – партитура виявилася набагато багатшою і складнішою від традиційних творів для балету. Композитор до цього часу вже заслужив звання одного з великих реформаторів балетної музики: він приніс в класичну інтерпретацію нову динаміку, наскрізну дію музичних тем і образів. Музика до нового балету продовжила розвиток в тих же напрямках. Для Чайковського цей твір значилося твором 71.