Типологія держав.
Тема 3: Поняття, сутність і типологія держави.
Мета:ознайомити студентів уявленням про державу, визначення різних понять “держава” в історії державно-правової думки. Визначити загальне поняття держава в соціологічному дослідженні, визначити співвідношення суверенітету держави яз суверенітетом народу і суверенітетом нації. Оволодіння студентами навичками, знаннями з предмету, щоб взаємопов`язати їх з раніше набутими для формування освітньої бази майбутнього юриста. Виховувати моделювання поведінки студента як майбутнього спеціаліста на основі отриманих знань та навичок.
План:
- Типологія держав.
- Сучасні підходи до вивчення держави
- Поняття та ознаки держави.
- Сутність держави.
Рекомендована література:
1. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.
2. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави та права. Навч. посібник.-К., 1995.
3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос.- Харків: Консум, 2001.
4. Конституційне право України./ під. ред. П.Д. Шаповалова. – К.: Юрінком Інтер., 1999.
5. Звонарева О.С. О цивилизационном подходе в теории государства и права //Правоведение. — 2003. — № 4. — С.173-180.
6. Лощихін О. Економічна функція у системі функцій сучасної держави: деякі питання теорії // Право України. — 2006. — №8. — С.29-34.
7. Наливайко Л.Р. Поняття та основні ознаки функцій держави // Правова держава. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. — Вип.16. — С.177-191.
8. Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади дослідження // Право України. — 2001. — № 8. — С.41.
Питання для самоконтролю:
1.Історичні передумови виникнення держави.
2.Держава як політична, структурна і територіальна організація класового суспільства.
3.Загальне визначення поняття “держава”
Типологія - це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи - типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в даний тип.
Тип держави - сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузько групового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.
Тип держави — це система істотних рис, властивих всім державам, які належать певній групі.
Тип держави характеризується:
• елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;
• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;
• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;
• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;
• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.
У сучасній науці існує кілька підстав для типології (класифікації) держав. Перш за все, з урахуванням тривалого історичного розвитку державності розрізняють історичні типи держав.
Існують й інші критерії для типології держав. Відповідні) до форм держави протиставляються монархія та республіка, єдині (унітарні) та федеративні держави. Залежно під принципу побудови держави і ступеня участі в цьому процесі громадян розрізняють державу-установу та державу-корпорацію. Держава-установа будується зверху вниз. Участь громадян в цьому процесі є мінімальною, більше того, в ній реалізується принцип державної опіки над людьми. Тому державу-установу часто називають патерналістською (від лат. «pater» —батько). Держава-корпорація будується від низу до верху, вона заснована на участі самостійних суверенних індивідів. Таку державу можна назвати партисипітарною (від англ. «participation» —участь).
Відповідно до типів державно-політичного режиму розрізняються демократичні та автократичні держави. Демократична держава позиціонує себе як правління народу, яке здійснюється в безпосередній та представницькій формах, на основі конституції. Форма правління — монархія або республіка — в цьому сенсі значення не має. Автократична держава виступає як влада окремого правителя(групи, партії), не зв'язана волею народу та конституцією. Різновидами автократичної держави є партійна та диктаторська держави. Партійна держава підпорядкована цілям та інтересам однієї партії. Як правило, партійний і державний апарати в ній злиті воєдино (нацистська Німеччина — як найбільш характерний приклад). Диктатура постає як організаційне оформлення одноосібної влади. Диктатура — стародавнє явище, відоме з римських часів. У сучасному світі до таких держав відносять Кубу, Північну Корею, багато африканських держав.
Стосовно релігії та церкви розрізняють світські, клерикальні, теократичні та атеїстичні держави. Світська держава базується на принципі розподілу сфер впливу церкви та держави. Релігійні організації не мають права втручатися у державні справи, а держава, у свою чергу, гарантує свободу совісті і невтручання у внутрішні справи релігійних організацій. Інколи офіційний статус світської держави закріплюється конституційно (Україна, Росія, Німеччина, Франція).
Клерикальна держава також передбачає свободу совісті своїх громадян, але при цьому має офіційну релігію та церкву. Церква не зливається повністю з державою, але має ряд юридичних повноважень, які традиційно відносяться до держави (реєстрація актів цивільного стану, контроль у галузі освіти, релігійна цензура засобів масової інформації). У клерикальній державі офіційна церква має право брати участь в політичному житті, зокрема — мати представництво в органах влади (наприклад, духовні лорди у верхній палаті британського парламенту). До таких держав відносять Велику Британію, Норвегію, Швецію. Слід зазначити, що реальна вага релігійних інститутів в політичній системі та державі зараз є незначною.
У теократичній державі державна влада належить церкві (іншому релігійному об'єднанню), релігійні тексти є основним джерелом права, а норми релігії мають пріоритет перед нормами права та іншими соціальними нормами. Глава держави виступає одночасно як релігійно-духовний лідер. До таких держав належать Іран, Саудівська Аравія, Марокко.
Атеїстичні держави відрізняються гоніннями на релігію, церкву та її священнослужителів. Атеїзм (точніше, безбожність) є офіційною ідеологією, відступ від якої, принаймні, не рекомендується, а то й карається. Саме така ситуація існувала колись у соціалістичних державах.
З інших підстав для типології важливим є розподіл держав за принципом співвідношення між державою і правом. За цим критерієм розрізняються правова держава та етатистська держава; за принципами фінансування — бюрократичні та податковідержави.
Останнім часом деякі учені пропонують як підставу для типології держав особистісний підхід, а саме — міру економічної, соціальної, політичної і духовної (культурної) свободи особистості.
Держава, як і суспільство, є продуктом історичного розпитку людства, що й зумовлює формування історичної типології держав. Існує кілька основних підходів до історичної типології держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний.
Із погляду формаційного підходу головною ознакою, що визначає історичний тип держави, є тип соціально-економічних відносин, що склалися в суспільстві. Формація — це історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва (соціально-економічних відносинах). Автори формаційного підходу (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін) вважали спосіб виробництва базисом, а державу, право, релігію, мораль, мистецтво — надбудовними, похідними від базису явищами. Тому, із їхньої точки зору, історичний тип держави зумовлений типом соціально-економічних відносин. Наприклад, якщо в суспільстві панують рабовласницькі соціально-економічні відносини, не означає, що держава є рабовласницькою і захищає переважно інтереси рабовласників.
Маркс виділяв такі історично існуючі формації (і відповідні ним типи держави): рабовласницька, феодальна, буржуазна. В майбутньому, з погляду Маркса, в результаті соціалістичної революції має виникнути держава диктатури пролетаріату, яка приведе до відмирання держави і права як не потрібних у комуністичному суспільстві явищ.
Із позицій цивілізаційного підходу (Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер) історія людства – це історія народження, розвитку і згасання замкнутих, локальних цивілізацій. Кожна з цивілізацій своєю основою має перш за все духовний початок («велику ідею», за виразом Тойнбі): своєрідну релігію та культуру, національну психологію. Кожна з цивілізацій має характерний тільки для неї тип держави.
Якщо з погляду Маркса всі народи Землі і всі держави пройшли (або пройдуть) одні й ті ж стадії розвитку, то з погляду Тойнбі цивілізації ніяк не пов'язані між собою і практично не впливають одна на одну. Тойнбі включав до числа локальних цивілізацій єгипетську, китайську, еллінську, західну, православну, мексиканську та інші цивілізації, що породили відповідний тільки їм історичний тип держави.
Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Уолтер Ростоу, Деніел Белл) до типології держави заснований на пріоритеті рівня розвитку технології, який визначає тип суспільства і держави. Прихильники цього підходу виділяють три рівні розвитку технології: аграрний, промисловий (індустріальний) та постіндустріальний (інформаційний). Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпацтві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держава. Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особи. Йому відповідає ліберальна держава, що визнає свободу і юридичну рівність людей. Сучасним інформаційним технологіям, що залучають до виробництва і управління переважну більшість населення, відповідає демократична держава.
Кожний підхід до історичної типології держави має свої сильні і слабкі сторони, по-своєму висвічуючи різні аспекти складного шляху розвитку суспільства і держави.
2. Сучасні підходи до вивчення держави
У сучасному державознавстві, слідом за російським ученим В.Є. Чиркіним, звичайно виділяють п'ять основних підходів до вивчення держави: теологічний, арифметичний (класичний), юридичний, соціологічний та техніко-кібернетичний.
Теологічний підхід до вивчення держави відомий з найдавніших часів. Відповідно до нього держава створена Богом, а у священних книгах встановлена ідеальна модель влади, до якої має прагнути держава. Нині ця концепція офіційно визнана лише в деяких державах (Ісламська Республіка Іран, Індуїстське Королівство Непал). Більшість же вчених-юристів розглядають цю теорію як науково неспроможну, але в той же час привабливу для значного числа людей. У християнській теорії держави такі привабливі властивості має заклик до правителів слідувати загальнолюдським цінностям: справедливості, милосердю, допомозі слабким. У мусульманській концепції держави — це: ухвалення політичних рішень на основі ісламу, який розглядається як єдино правильна ідеологія; консенсус влади і найбільш авторитетних представників народу; відкритість клади для будь-якого мусульманина тощо.
Арифметичний (класичний) підхід до держави характерний визначенням держави через систему її ознак. Він теж не новий: ознаки держави перераховували староіндійські Закони Ману, праці античних мислителів. Сучасні вчені звичайно розглядають державу як тріаду елементів (атрибутів): влада, територія, населення. Іноді до цих трьох класичних елементів додають суверенітет, скарбницю (систему, збору фінансових коштів), міжнародне визнання. Класичний підхід до держави привертає своєю чіткістю, можливістю відмежувати державу від інших соціальних організацій. Проте це підхід далеко не завжди є плідним при практичного у застосуванні: достатньо складно інколи визначити державний народ, кордони території (наприклад, у кочових імперіях середньовіччя), та й носієм влади може бути не тільки держава, а й особа, й соціальна спільнота.
Юридичний підхід до поняття держави виник у рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави. Прихильники такого підходу розглядають державу як особливу юридичну особу, що підкоряється у своїй діяльності праву. Прихильники юридичного підходу розробили добрий інструментарій для формалізованих досліджень (наприклад, поняття форми та функцій держави, державного апарату, органу держави тощо).
Гуманістична спрямованість юридичного підходу до держави є очевидною, адже, будучи юридичною особою, держава зобов'язана відшкодовувати особистості завданий їй збиток. У сучасному світі відповідальність держави перед людиною стала реальністю, перш за все, завдяки міжнародній юстиції.
У той же час не можна не зазначити деякі негативні сторони юридичного підходу до держави. Визначення держави як влади, підпорядкованої праву, виводить за рамки держави не тільки тоталітарну державу, а й більшість до сучасних держав. Уявлення про державу як юридичну особу не розкриває особливого положення держави в політичній системі суспільства.
Найбільше поширення у державознавстві та політології набув соціологічний підхід до держави. Елементи такого підходу можна прослідкувати з часів античності: наприклад, Арістотель визначав державу як об'єднання сімей для благого життя. Уявлення про державу як організатора загальних справ властиве було Жану Бодену, Томасу Гоббсу, Бенедикту Спінозі і багатьом іншим мислителям. До прихильників цього підходу належали Карл Маркс та його послідовники. Вони визначали державу як універсальну політичну організацію економічно панівного класу. Сучасні немарксистські соціологічні школи розглядають державу як офіційного представника суспільства, призначення якого є трояким: керівництво виконанням «загальних справ»; надання соціальних послуг; арбітраж відносно різних груп суспільства. В той же час у їх уявленні держава не є класово неупередженою, оскільки на її діяльність впливають різні зацікавлені соціальні групи («групи тиску»).
Техніко-кібернетичний підхід до держави відбрунькувався від загальносоціологічної концепції постіндустріального (інформаційного) суспільства. Прихильники цього підходу розглядають державу як систему, що працює на основі введення інформації, її перетворення та виведення управлінського рішення.
Усі підходи до держави, не виключаючи теологічного, мають певну наукову цінність і практичну значущість, по-різному висвітлюючи різні сторони такого багатогранного та складного явища, як держава.
Через широке застосування в сучасній науці інтеграційного підходу інтерес представляє спроба створення багатовимірного «портрету» держави, здійснена В.Є.Чиркіним. Із його точки зору, сучасна держава має три іпостасі — три обличчя. Вона виступає як:
1) єдина універсальна політична організація в країні,що створюється на основі адміністративно-територіального поділу шляхом реєстрації членів цієї організації за місцем проживання;
2) арбітр. Держава, з одного боку, діє на користь найбільш сильних соціальних спільнот (класів, груп), але, з іншого боку, захищає від надмірних нестатків слабкі, знедолені верстви населення, нарешті, здійснює посередництво на користь суспільства в цілому;
3) легалізований та легітимний примус. Держава, з одного боку, володіє правом на законний (встановлений законодавчими актами) примус щодо індивідів, чия поведінка не відповідає правовим нормам (легальність примусу).
З іншого боку, передбачається згода суспільства на застосування такого примусу (легітимність примусу).