Система і джерела фінансового права України.

Фінансове право складається з великої кількості фінансово-правових норм, сукупність яких виражається у складній цілісній системі. Усередині цієї системи фінансово-правові норми в певній послідовності й взаємозв’язку згруповуються у правові інститу­ти. Групування цих норм залежить від особливостей і взаємо­зв’язків врегульованих ними правовідносин, тобто має об’єктив­ну основу. Однак право не тільки відображає суспільні відносини, його призначення – регулювати та активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування його норм, формування інститутів впливають і потреби практики.

Отже, під системою фінансового права розуміють об’єктив­но зумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності, що склалася об’єктивно як відображення реальних і потенцій­них суспільних відносин у фінансовій сфері.

Аналогічно до інших галузей права фінансове право поділяється на Загальну і Особливу частини. Така побудова сис­теми фінансового права дозволяє науці фінансового права здійсню­вати дослідження загальних і спеціальних питань теорії цієї галузі права, а також розробку питань, пов’язаних із подальшим розвитком і вдосконаленням окремих фінансово-правових інсти­тутів з урахуванням вимог практики; полегшує користування відповідним законодавством; сприяє вирішенню актуальних зав­дань систематизації фінансового законодавства. Традиційно до Загальної частини фінансового права як галузі права входять фінансово-правові норми, що закріплюють:

• загальні принципи, правові форми та методи публічної фінансової діяльності;

• систему суб’єктів, що здійснюють публічну фінансову діяльність; їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдан­ня і функції, форми і методи роботи;

• основні риси фінансово-правового становища інших суб’єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини;

• зміст, форми і методи фінансового контролю та фінансової відповідальності.

Норми Загальної частини фінансового права конкретизують­ся у фінансово-правових нормах Особливої частини. Загальна і Особлива частини фінансового права перебувають у нерозривно­му зв’язку, оскільки у своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до усіх розділів Особливої частини. Особлива частина складаєть­ся з розділів, підгалузей, які, у свою чергу, складаються з відповідних норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. Фінансово-пра­вовий інститут об’єднує правові норми, що регулюють більш вузьку й близьку за змістом групу фінансових відносин, ніж розділ чи підгалузь, до яких за ознакою однорідності регульованих відно­син входить декілька фінансово-правових інститутів.

До Особливої частини фінансового права входять розділи, що об’єднують фінансово-правові норми, які регулюють публічні правовідносини у сфері:

• бюджетної системи;

• податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

• державних та місцевих запозичань;

• публічних позабюджетних цільових фондів;

• державних та місцевих видатків;

• банківської діяльності;

• грошової емісії та грошового обігу;

• валютного регулювання та контролю.

Джерела фінансового права – це конкретні форми його вира­ження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять норми фінансового права. Джерела фінансового права, як і джерела інших галузей пра­ва, мають такі властивості:

• формальну визначеність;

• загальнообов’язковість, яка забезпечується можливістю дер­жавного примусу;

• законність, що полягає у наявності юридичної сили джерела фінансового права.

Будь-яке джерело фінансового права може бути видане в межах компетенції державного органу чи орга­ну місцевого самоврядування; відповідати актам органів ви­щого рівня і бути належним чином оприлюдненим.

Але разом з тим, зважаючи на специфіку правового регулю­вання, джерелам фінансового права притаманні особливості, які відрізняють їх від джерел інших галузей права.

По-перше, вони регулюють суспільні відносини, які станов­лять предмет фінансового права. Предмет фінансового права є первинним утворюючим фактором правотворчості у сфері публіч­них фінансів.

По-друге, джерела фінансового права приймаються тільки тими органами держави чи місцевого самоврядування, правотворча ком­петенція яких прямо передбачена Конституцією України, Бюд­жетним кодексом України та іншими фінансовими законами. Більшість питань щодо публічних фінансів не можуть виносити­ся на референдум, наприклад бюджет, податки.

По-третє, фінансове право не є кодифікованою галуззю права, хоча бюджетні та податкові правовідносини врегульовані кодифікованими актами – Бюджетним кодексом України та Податковим кодексом України. Джерела фінансового права характеризуються відсутністю загального фінан­сового закону та множинністю спеціальних фінансових законів.

Як відзначає О.П. Орлюк,до джерел фінансового права належать: Конституція – Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державної казначейської служби України тощо); нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб’єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать Конституції, не є чинними. Конституція – акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб’єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює положення про те, що виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов’язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

Важливе місце серед джерел фінансового права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести Господарський кодекс України, закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про власність» тощо.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило діяльності у сфері бюджету та оподаткування, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи та основного механізму наповнення бюджету – сплати податків. У 2010 р. в Україні було прийнято Бюджетний кодекс України та Податковий кодекс України.

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України «Про Державний бюджет України» та «Про банки і банківську діяльність». У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України «Про Рахункову палату України», «Про Національний банк України» тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади – постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992-1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти Міністерства фінансів, Державної казначейської служби, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими суб’єктами спільно з іншими державними органами залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади – міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду). Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах.

Нормативно-правові акти та література.

1. Закон України вiд 17 березня 1995 р. «Про Автономну Республіку Крим» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 69 (з наступними змінами).

2. Закон України вiд 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст.170 (з наступними змінами).

3. Закон України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст.190 (з наступними змінами).

4. Закон України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 241 (з наступними змінами та доповненнями).

5. Базилевич В. Д. Державні фінанси. Навчальний посібник / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик ; за заг. ред. Базилевича В.Д. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.

6. Бондаренко І. Сутність фінансово-правового методу / Бондаренко І. // Право України. – 2006. – №4. – С.60-62.

7. Вакарюк Л. В. Категорія «фінансово-правовий інститут»: методологічні підходи до визначення / Л. В. Вакарюк // Держава і право. – 2005. – Випуск 27. – С.442-448.

8. Воронова Л. К. Наука фінансового права та її сучасні завдання / Л. К. Воронова // Фінансове право. – 2007. – № 1. – С. 5–9.

9. Гаврилюк Р. О. Джерела фінансового права України : навч.-метод. посібник / Гаврилюк Р. О. – Чернівці : Рута, 2003. – 88 с.

10. Гаврилюк Р. О. Предмет фінансового права постсоціалістичної держави : навч.-метод. посібник / Гаврилюк Р. О. – Чернівці : Рута, 2003. – 72 с.

11. Ковальчук А. Т. Фінансове право України. Стан та перспективи розвитку : [монографія] / Ковальчук А. Т. – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 488 с. – (Бібліографія: с. 436–456).

12. Кучерявенко М. Який рівень дискусії про предмет фінансового права може мати творчу перспективу? / М.Кучерявенко // Право України. – 2006. – №12. – С.113-117.

13. Нечай А. А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків : [монографія] / Нечай А. А. – Чернівці : Рута, 2006. – 264 с.

14. Пацурківський П. С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології / Пацурківський П. С. – Чернівці : ЧДУ, 1997. – 244 с.

15. Пацурківський П. Начала фінансового права: постановка проблеми / П. Пацурківський // Право України. – 2006. – №6. – С.25-29.

16. Семчик О. О. Держава як суб’єкт фінансових правовідносин : [монография] / О. О. Семчик ; [за ред. Л. К. Воронової]. – К. : ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2006. – 116 с.

17. Усенко Р.А. Фінансові санкції за законодавством України: Монографія / Р.А. Усенко. – К.: Дакор, КНТ, 2007. – 168 с.

18. Яхменко Т.М. Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Тетяна Михайлівна Яхменко. – К., 2003 . – 206 с.