Реалізація програми самовиховання.

Сутність діяльності студента на етапі реалізації програми самовиховання в тому, що він контролює роботу над собою, цілком тримає її в полі своєї свідомості (рефлексії) і на цій основі своєчасно виявляє відхилення реалізованої програми від заданої, запобігає їм, вносить відповідні корективи до плану подальшої роботи.

Оволодіння ефективною методикою самовиховання студента є однією з умов підвищення його якості й результативності. Насамперед це пов’язано з умінням застосовувати на етапі реалізації програми самовиховання різноманітні методи, прийоми й засоби.

Методи самовиховання – сукупність прийомів однорідного педагогічного впливу людини самої на себе для формування необхідних особистісних якостей та усунення негативних.

Прийом варто розглядати як більш приватний вплив людини на саму себе, що становить у кожній ситуації якийсь одиничний акт.

Засоби самовиховання – сукупність предметів матеріальної і духовної культури, що їх використовують у виховному процесі для розв’язання конкретних завдань самовиховання.

Основні методи самовиховання:

· самопереконання,

· самоспостереження,

· самоконтроль,

· самоаналіз,

· самозвіт,

· самонаказ,

· самопорівняння,

· самоорганізація життя та діяльності,

· самотренування,

· аутотренінг,

· наслідування прикладу,

· стимулювання самовиховання,

· самозаохочення,

· самоосуд,

· самопримус,

· самопідбадьорювання,

· самозобов’язання,

· самоінструктування,

· самонавіювання,

· самовправа,

· самокритика,

· самонагадування та ін.

Самопереконання – метод впливу на себе з метою утвердження нових стосунків і ставлення до власних учинків, сутність якого – у висуванні доказів, контрдоказів та їх виваженості.

За допомогою самопереконання студенти домагаються самовизнання необхідності розвитку в себе тих чи інших якостей особистості, усунення вад. Відбувається своєрідне розв’язання суперечностей між особистими поглядами, думками, почуттями і вимогами обов’язку, думками і поглядами авторитетної особи, колективу, суспільної думки. Сформовані за допомогою самопереконання думки й погляди додають студентам упевненості, морально-психологічної стійкості, роблять їх непіддатливими до шкідливих впливів, сприяють мобілізації себе на досягнення завершальної мети самовиховання.

До самопереконання вдаються також у тих ситуаціях, коли особа прийняла якусь пропозицію, вказівку, наказ і бракує рішучості діяти.

Метод самоспостереження полягає у спостереженні за своїми діями, вчинками, думками, почуттями і ґрунтується на загальній спостережливості людини. Самоспостереження є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю. Його найкраще здійснювати у звичайних умовах. Насамперед, слід здійснювати ретроспективне самоспостереження, тобто чітко відновлювати в пам’яті події, які щойно відбулися, факти – як продовження самопереживання. Пряме спостереження найважче і найсуб’єктивніше. Помилок у цьому варіанті пізнання буває більше, ніж під час подальшого самоаналізу пережитого; потрібно вміти прогнозувати діяльність, подію, передбачити перебіг розмови тощо. Повторне самоспостереження завжди дає певне уточнення, доповнення. У процесі самоспостереження інколи доцільно уповільнити процес своєї діяльності, ніби розтягнути свої переживання в часі. Можливо, потрібно робити відповідні записи й помітки.

Самоконтроль – систематична фіксація свого стану або поведінки з метою запобігти небажаним виявам та свідомій регуляції особистістю своєї поведінки і діяльності, щоб забезпечити досягнення цілей, норм і правил самовиховання.

Самоаналіз аналіз своєї діяльності, вчинків, поведінки, свого внутрішнього світу. Він полягає у зіставленні того, що планували, з тим, що зроблено або могло бути зробленим. Допомагає розкрити причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самоконтроль та самоаналіз –зіставлення прийнятого плану та обов’язків із самовиховання з реальністю, результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та внесення необхідної корекції для досягнення запланованого, пошук причин відхилень тощо. Самоконтроль у самовихованні виконує функції спостереження, оцінно-констатуючу та корегуючу. Самоконтроль як метод самовиховання розвивається на основі здатності вихованця контролювати будь-яку свою діяльність. Тому визначення особливостей самоконтролю як методу самовиховання потребує, насамперед, вивчення його підґрунтя – самоконтролю як властивості особистості.

Самоконтроль встановлює відхилення діяльності від особистого взірця, і якщо воно протилежне об’єктивно цінному зразку, то навіть дії, що їх чітко контролюють, можуть не дати якісного результату. Студент, який має значно розвинутий самоконтроль, але не має достатньо знань і навичок, може погано виконувати те чи інше нове та складне для нього завдання. І навпаки, студент, який має менш розвинутий самоконтроль, але який добре знає свою професію, може діяти ефективніше. Отже, немає підстав ототожнювати самоконтроль із саморегуляцією, він є лише функцією саморегуляції.

Вивчаючи самоконтроль, важливо розрізняти його види:

· ненавмисний (мимовільний) та

· навмисний (довільний) самоконтроль, який визначає свідомо поставлена мета – стежити за точністю реалізації програми своєї діяльності.

 

Ненавмисний (мимовільний) самоконтроль можна здійснювати в структурі сприйняття, він може функціонувати автоматично. Предметом ненавмисного самоконтролю є не діяльність загалом, її мотиви, а лише процесуальний аспект діяльності.

Самоконтроль має такі функції:

􀂃 функція стабілізації дій (реалізація програми дій усередині діяльності);

􀂃 функція самоконтролю, яка спрямована на корегування діяльності згідно з її мотивами та мотивацією;

Функція стабілізації діяльності. Можливості цієї функції значно обмежені. Це пов’язано з тим, що об’єкт мимовільного самоконтролю наявний в структурі сприйняття, визначається несвідомо поставленою метою, а мимовільно задається конкретною діяльністю, тобто його діями, і з її зміною мимовільно змінюється. З цим пов’язано швидке перелаштування тих, хто навчається, на інші види діяльності (запрошення ровесників відпочити, переглянути новий фільм замість самостійної роботи над удосконаленням своїх рис).

Не слід забувати, що студент може мимовільно, без спеціальної мети зіставляти свої наміри з конкретними вчинками й результатами, тобто здійснювати мимовільний самоконтроль на основі свідомого (логічного) аналізу. Але та обставина, що самоконтроль є мимовільним, здійснюється несистематично, значно знижує його можливості в стабілізації діяльності.

На відміну від мимовільного самоконтролю, довільний самоконтроль зумовлює спеціальна мета (стежити за реалізацією своїх завдань, перешкоджати мимовільній зміні діяльності, про яку йшлося вище) і має значні можливості стабілізації діяльності. Студенти, які свідомо ставлять перед собою ціль – здійснити заплановану програму діяльності, не відволікатися сторонніми щодо неї справами, будуть спроможні більш систематично та послідовно виконувати свої професійні та суспільно корисні обов’язки.

Довільний самоконтроль має, на відміну від мимовільного, сприятливіші можливості також у реалізації програми дій усередині діяльності. Враховуючи вибірковий характер сприйняття, довільна ціль – проконтролювати певну програму діяльності – сприяє повнішому й точнішому відображенню інформації про неї і, як наслідок, чіткішому самоконтролю.

У процесі самовиховання довільний самоконтроль набуває особливого значення. Це пов’язано з особливостями реалізації програми самовиховання, яка залежить від будь-якої діяльності (навчальної, суспільної, професійної тощо). Від того, наскільки ці види діяльності узгоджуються з цілями самовиховання, залежить, наскільки самоконтроль підвищує стійкість діяльності із самовиховання.

Сутність методу самоорганізації життя та діяльності в самовихованні полягає в тому, що студенти організовують свою поведінку й діяльність відповідно до сформованих правил поведінки, основних напрямів самовиховання, ефективно працюють над собою згідно з програмою самовиховання. Важливою умовою є вміння людини керувати собою, домагатися здійснення поставленої мети.

Самонавіювання вплив студента на самого себе з метою самовиховання, як наслідок, у нього виникають різні психічні й соматичні стани. Через повторення словесних формул або викликання яскравих уявлень на основі впевненості в досягненні результату самонавіювання впливає на психіку, дає змогу закріпити та в необхідні моменти викликати потрібний психічний настрій. Це технічна процедура, яку здійснюють через повторювання певних вербальних формул, які виявляють бажання, визначені іншими формами самовиховання.

У роботі над собою студенти можуть застосовувати метод аутотренінгу. В основі цього методу – емоційно-вольове тренування, суть якого полягає в розвитку здібностей впливати на психорегулювальні процеси. Для цілеспрямованого самовпливу застосовують спеціальні вправи самонавіювання у вигляді словесних формул. У процесі таких тренувань студент у змозі сам створити собі модель уявлень, почуттів, емоцій, станів, увести цю модель у свою психіку завдяки зосередженню, увазі чи багаторазовому повторенні. Після введення в пам’ять модель переходить із короткочасної пам’яті в довготривалу, зі свідомості в підсвідомість і, зрештою, вже автоматично, мимоволі починає впливати на самонавіяння й поведінку людини.

Самозобов’язання як метод самовиховання полягає у прийнятті рішення про самовиховання за обраними напрямами. Психолого-педагогічний механізм самовпливу цим методом полягає в тому, що, беручи на себе зобов’язання займатися самовихованням за обраними напрямами, студенти мобілізують свої сили, формують у себе внутрішню готовність до активної та цілеспрямованої праці над собою.

У процесі реалізації програми самовиховання в особистості формується бажання виконувати вимоги колективу або педагога, будувати свою поведінку згідно з правилами та вимогами гідної поведінки. Виникнення програми самовиховання можна представити як наслідок еволюції зовнішніх вимог до вихованця у його внутрішні вимоги до своєї програми діяльності; як наслідок, він з’ясовує невідповідність між цими вимогами та конкретною поведінкою і дає собі обіцянку, зобов’язання реалізувати програму самовиховання. Виникають самозобов’язання щодо своєї програми поведінки.

Самозобов’язання – процес зіставлення свого «Я» з вимогами, які висувають колектив, група, вихователі, суспільна організація, суспільство загалом, усвідомлення протиріч між своєю поведінкою та взятими на себе зобов’язаннями щодо самовдосконалення. Цей метод допомагає студентові виробити правила поведінки та професійної діяльності, розвивати здібності, зіставляти своє «Я» із загальними вимогами.

Самозобов’язання – добровільне прийняття усвідомлених цілей, завдань, змісту самовдосконалення, бажання сформувати в собі позитивні якості, усунути негативні та формування на цій основі програми самовиховання. Самозобов’язання виникають завдяки внутрішньому переконанню в їх необхідності і, зрештою, залежать від умов життя, потреб суспільства, обов’язків вихованця.

Слід враховувати, що хоча самозобов’язання і виникають у процесі еволюції зовнішніх потреб у внутрішні зобов’язання особистості, згодом особистість може брати їх самостійно. Це не означає, що на самозобов’язання не впливають і далі об’єктивні причини, що від зобов’язань їх можна відокремити на основі протиставлень зовнішніх потреб і суб’єктивних бажань.

Отже, самозобов’язання – необхідний і специфічний метод самовиховання. Це внутрішня вимога до своєї поведінки. Завдяки самозобов’язанню визначають загальний напрям змін у власній особистості, за допомогою яких людина більше відповідатиме ідеалу.

Узяті на себе самозобов’язання лише тоді можна реалізувати, коли особистість контролює свою діяльність із самовиховання. Інакше бажання особистості із самовиховання та її конкретна поведінка різко відрізняються, з’являються факти розчарування деяких вихованців у можливостях самовиховання.

Самозвіт – ретроспективний погляд на шлях, пройдений за певний час. Може бути усним або письмовим.

Самопорівняння – пізнавальна операція, що виявляє подібність та відмінність себе щодо інших.

Самотренування – спрямованість на активне виконання цілей та завдань, які ведуть до поставленої мети самовиховання, реалізації програми самовиховання, розуміння кожної наступної перешкоди як можливості для самовдосконалення своїх здібностей. Цей метод дає змогу закріпити навички та вміння, які необхідні вихованцю у процесі професійної діяльності.

Наслідування прикладу – орієнтація на пошук найкращих прикладів дій і поведінки, їх активне засвоєння. Це збагачує вихованця досвідом інших людей, більш авторитетних та видатних у своїй справі.

Самостимулювання – визначення для себе певних заохочень і стягнень та їх застосування. Самозаохочення і самостягнення – взаємопов’язані прийоми самовиховання.

Самозаохочення – усвідомлення та переживання своїх успіхів, нагородження себе в разі успіху виконання програми самовиховання самоподякою, вільним часом, улюбленою справою.

Самостягнення – усвідомлене переживання провини перед собою, перед колективом; незадоволення собою.

 

Сутність самовиховання у тому, що особистість усвідомлено змінює сама себе. Самовиховання є вищим рівнем самозміни як діяльності, мета якої – зміна своєї особистості.

Усвідомлення своєї особистості як об’єкта самовиховання, сприяють становленню мети, мотивів і мотивації самовиховання. Усвідомлення діяльності самовиховання сприяє підвищенню ефективності засобів самовиховання, систематичності та самостійності роботи над собою.

Стимулювання самовиховання як спонука до активнішої роботи над собою полягає в тому, щоб забезпечити вищу потребу в самовихованні, викликати позитивні мотиваційні установки для подальшого удосконалювання своєї особистості.

Стимулювати самовиховання можна двома способами:

􀂃 створенням зовнішніх умов для самовиховання;

􀂃 впливом на внутрішні (мотиваційні) передумови самовиховання.

Стимулювання самовиховання за допомогою створення зовнішніх умов полягає в тому, що у ВНЗ створюють такі умови, які спонукають студентів займатися самовихованням. Такими стимулювальними умовами є:

􀂃 чітка внутрішня організація навчально-виховного процесу;

􀂃 наукова організація навчально-пізнавальної діяльності студентів;

􀂃 формування позитивної громадської думки у студентських колективах;

􀂃 висунення високих вимог до студентів, поєднане з турботою про них;

􀂃 залучення кожного студента до активної діяльності;

􀂃 пропаганда діяльності найкращих студентів;

􀂃 організація дозвілля і відпочинку тощо.

 

Стимулюючи вплив на внутрішні передумови самовиховання, необхідно формувати у студентів свідому мотиваційну установку, необхідний духовний настрій до самовиховання.

Формування такої настанови пов’язане, насамперед, із впливом на потреби та мотиви особистості. Цьому сприяють педагогічно цілеспрямовані заохочення за досягнуті результати у самовдосконаленні, надання дієвої методичної допомоги в опрацюванні програми самовиховання, що призводить до досягнення вагомих результатів у роботі над собою.

Стимулювання самовиховання передбачає використання таких прийомів, як самонавіювання, самозаохочення, самоосуд, самонаказ та ін.

Самонавіювання – психічний вплив людини на себе через повторення подумки або вголос певних висловлювань до повного опанування собою («Я зможу спокійно вислухати зауваження»). Такий прийом пропонують використовувати, якщо потрібно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних сили, нерішучість.

Самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо студент ніяковіє в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях.

До самозаохочення вдаються, якщо є необхідність позбутися негативних рис характеру, коли студент, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання.

Самоосуд вияв незадоволення своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління пробуджують свідомість, спричинюють внутрішнє хвилювання і почуття провини. Самоосуд зумовлює бажання позбутися недоліків у поведінці.

Самонаказ полягає в ухваленні рішення ніколи не відступати від принципів. Студент спонукає себе до виконання запланованої діяльності з метою самовиховання.

Найчастіше ми стикаємося з тлумаченням волі у широкому значенні як будь-якої свідомої поведінки. У такому разі не залишається місця вольовому компоненту в процесі самовиховання. Тому для того, щоб справді проаналізувати сутність самоуправління і визначити основні прийоми самовиховання, необхідно з’ясувати сутність волі як специфічного явища, виявити місце волі в системі самоуправління.

Самонаказ залежить від переконаності людини. Самонаказ, який відповідає провідним життєвим цілям людини, її переконанням, значно ефективніший, ніж самонаказ, який суперечить спрямованості особистості, її життєвим настановам.

Свідомі вправи у виконанні вчинків із самонаказу сприяють виробленню стійкої звички слухатися себе. Для науковопедагогічного працівника дуже важливо пояснити це студентам.

Дієвість самонаказу залежить від рівня відповідальності особистості; відсутність переконаності у необхідності виконувати програму самовиховання сприяє непідкоренню самонаказу. Тому важливою є роль самопереконання в здійсненні вольового зусилля, коли студент наводить собі нові аргументи, які підкріплюють та розширюють мотиви виконання накресленої програми.

У процесі свідомих тренувань самонаказ, на відміну від неусвідомленого самонаказу, який віддають, зазвичай, внутрішньою мовою, нерідко промовляють уголос. Промовляння самонаказу вголос здебільшого має позитивніший результат, ніж промовляння його про себе. Це можна пояснити тим, що під час промовляння самонаказу вголос до механізму самонаказу долучається слуховий аналізатор, унаслідок чого самонаказ підсилюють додаткові імпульси. Долучається також функція навіювання зовнішнього наказу, суть якої в тому, що особистість без зайвого критичного аналізу, категоричної зовнішньої вимоги виконує самонаказ.

Результативність самонаказу залежить від самопереконання особистості в необхідності цих дій.

Самопримус – виявлення незадоволення собою в разі невиконання самообов’язків, призначення собі додаткового завдання та примушення себе його виконувати.

Практичні прийоми:

􀂃 «крок уперед» – щоденне планування діяльності на наступний день;

􀂃 «оцінювання прожитого дня» – аналіз своїх дій, учинків, вад;

􀂃 «правила моєї поведінки» – дотримання складених правил поведінки, привчає до виконання своїх обов’язків.

Ці методи, прийоми та способи забезпечують реалізацію плану самовиховання.

Контроль і регуляція самовиховання.

На цьому етапі застосовують прийоми самоконтролю, самозвіту, самооцінки.

Самоконтроль є одним із видів усвідомленої регуляції власної поведінки та діяльності з метою забезпечити відповідність їхніх результатів сформульованим цілям, вимогам, правилам, зразкам. Самоконтроль у самовихованні ґрунтується на здатності студента контролювати будь-яку свою діяльність, тобто, аналізуючи перебіг роботи із самовиховання, студент установлює відхилення в програмі самовиховання і вносить відповідні корективи у план роботи над собою. Безумовно, робота над собою вимагає, у разі необхідності, самокорегування.

Самозвіт – звітування студента перед собою в різних формах (подумки, у щоденнику тощо) про виконання взятих зобов’язань, реалізацію плану та програми самовиховання.

Вольові якості особистості.

Воля - як свідома організація й саморегуляція діяльності, спрямована на подолання внутрішніх труднощів, - це насамперед влада над собою, над своїми почуттями, діями.

 

Здатність домагатися наміченої мети є вольовою якістю людини.

 

Абулія - виникає на ґрунті мозкової патології - відсутність спонукань до діяльності, нездатність при розумінні необхідності прийняти рішення або виконати його.

Чітко розуміючи необхідність виконати розпорядження лікаря, хворий, що страждає абулією, не може змусити себе що-небудь для цього зробити (найбільш характерною для нього є статева поведінка).

Апраксія- складне порушення цілеспрямованості дій, що викликане враженням мозкових структур.

Якщо вражається нервова тканина, що локалізована в лобових частинах мозку - наступає апраксія, що проявляється в порушенні довільної регуляції рухів і дій, які не підкоряються заданій програмі й, отже, унеможливлюють здійснення вольового акту).

Абулія й апраксія - порівняно рідкі явища, властивим людям з важким розладом психіки.

 

Слабовілля, з яким педагоги зіштовхуються в повсякденній роботі, обумовлено, як правило, не мозковою патологією, а неправильним вихованням, цілком переборно в результаті спрямованого формування особистості дітей і підлітків.

 

Лінь - прагнення людини відмовитися від подолання труднощів, стійке небажання робити вольове зусилля – є найбільш типовим проявом слабкої волі.

Примітно, що багато з людей, які у всіх інших випадках менш схильні визнавати свої недоліки, досить легко визнають за собою цей недолік ("Ледачий я, це вірно").

Лінь - свідчення безсилля й млявості людини, її непристосованості до життя, байдужності до спільної справи.

Ледача людина звичайно має зовнішню локалізацію контролю й тому безвідповідальна.

 

Тому постійне самовиховання волі є обов'язковою умовою успішного здійснення будь-якої діяльності, а також удосконалювання особистісних якостей.