Музика і театр.

У XIV – першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи об'єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні на честь бойових подвигів князів і дружинників.

Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. Поряд з календарними піснями розвивались різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень. В них, як і в піснях землеробського календарного циклу, виявилися риси, притаманні українській музиці.

У роки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів виникли історичні пісні, що прославляли героїв боротьби з татарськими і турецькими завойовниками. З-поміж пісень найвідоміша народнапісня про Байду. Виконавцями історичних пісень та дум були кобзарі, котрі мандрували по містах і селах України, оспівували історичне минуле, надихаючи народ на боротьбу за волю України.

В народному побуті широкої популярності набули танцювальні жанри інструментальної музики. Тут виконувалися широко відомі танці – гопак і гопачок.

У становленні української музики важлива роль належала музичній освіті, яку поширювали братські школи. Саме у цей час виник так званий партесний спів. Це багатоголосий, гармонійний спів за голосами (відповідними партіями), що наприкінці XVI ст. досяг значного професійного рівня.

До середини XVI ст. переживають найвищого розвитку Ірмолої – оригінальний українсько-білоруський вид східнослов’янської церковної нотної збірки, музичний (гімнографічний) збірник духовних церковних пісень (ірмосів і катавасій), які виконувалися під час богослужб в православних церквах.

У XVI – І пол. XVII ст. виникали такі жанри світської музики – побутова пісня для триголосного ансамблю або хору (кант), сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. Канти формувалися в руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні та жартівливо-гумористичні.

Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих, що діяли у Львові, Кам'янець-Подільському, на Волині.

Наприкінці XVI ст. істотно розширилася сфера театрального мистецтва. Витоки українського театру беруть початок від народних ігор Русі. Від 1573 р. бере початок звичай ходити з ляльками, що означало виникнення лялькового театру. Подальший розвиток театру пов'язаний із виступами скоморохів. Скоморохи поділялися на осілих і мандрівних. Комедійні сцени розігрувалися під відкритим небом, на площах, вулицях, ярмарках.

В останній чверті XVI ст. разом з появою братських шкіл виникшкільний театр. Спочатку він мав лише навчально-виховне значення, а з кінця XVI – на початку І пол. XVII ст. почав використовуватися в міжконфесійній боротьбі проти католицизму. Шкільний театр розвивався одночасно з народним театром, репертуар якого складався із містерій різдвяної та великодньої тематики.

У першому десятилітті XVII ст. в Україні започаткувалася українська побутова драма. До цього жанру належить унікальне видання віршованої «Трагедії руської» невідомого автора. Зміст твору дуже близький до зразків української народнопоетичної творчості.