Архітектура та образотворче мистецтво

Лекція 8. Українська культура епохи Ренесансу (продовження).

Вогнищами ренесансної творчості були окремі міста. Процес складання нових форм розпочався в середині XVI ст., проте різні види мистецтва розвивалися не з однаковою активністю. Найраніше ренесансний характер відобразився в архітектурі, скульптурі, а згодом і в живописі.

У мистецтві цього часу прогресивні явища були скеровані, насамперед, на переборення традиціоналізму. Воно порушувало застиглі канони й взірці, що виробилися раніше в умовах підпорядкування всього духовного життя церковно-теологічній ідеології. Відбувається закономірний процес диференціації, з´являються нові жанри (портрет, історичний та побутовий живопис, пейзаж). У практиці художньої творчості використовуються теоретичні трактати (переважно з архітектури), що мало важливе значення для поширення античної спадщини, сприяло засвоєнню пропорцій, ритму й гармонійності співвідношень. Одночасно з інтересом до анатомії людини впроваджується розуміння об´ємного трактування предметів та перспектива, що вплинула на зміну бачення художниками світу, навчила їх організовувати простір.

Ренесанс в Україні мав своєрідний характер, і як історичний етап він хронологічно не збігався з європейським. Українське мистецтво цього періоду відобразило всю складність тогочасного суспільного життя, у ньому виразилися високі гуманістичні ідеали, віра в людину.

Архітектура. Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль.

В оборонномубудівництві часто використовувалась традиційна фортифікаційна система з глибокими ровами, земляними валами та дерев’яними стінами. Такі неприступні фортеці були у Ніжині, Білій Церкві, Києві.

Водночас на території України будувалися фортеці, над спорудженням яких на запрошення Речі Посполитої працювали іноземні спеціалісти, втілюючи останні досягнення європейського фортифікаційного мистецтва. Гійом де Боплан проектував фортеці у Кременчуці, Бродах, Барі та фортецю Кодак над Дніпром (1635). Італієць Андре дель Аква споруджував фортецю у Бродах, італієць Павло Щасливий – в Жовкві. Визначною захисною спорудою епохи українського ренесансу є Бережанський замок родини Сенявських (XVI–ХVIІ ст.).

Замки в Підгірцях (1635-1640), Збаражі (VII ст.) та Золочеві (1634-1636) належать до поширеного в Європі типу оборонного палацу. Палаци не приховувались мурами, а значно виступали над ними. Велику увагу звернено на зручність та красу. У І пол. XVІІ ст. збудувувано замки в Олеську та Свіржі.

З усвідомленням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі. Найкращі споруди замку – Кругла Вежа і Луцька брама – належать до визначних споруд Європи доби Відродження.

Одночасно з Острозьким перебудовується замок у Кам´янці-Подільському. Тут впроваджений новий тип фортифікації – бастіонна система, що включала в себе численні вежі, бастіони, складні шлюзові споруди. Усі вони виконують не лише утилітарну, а й певну естетичну функцію. Споруди прикрашені кам´яною різьбою в ренесансному стилі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфіто (спосіб декоративного оздоблення стін споруд шляхом продряпування певного малюнка по верхньому тонкому шарі штукатурки до нижнього шару, що має інший колір), аркатурними фризами (ряд невеликих арок, що прикрашають стіни) тощо.

Першим виявом планування в руслі ренесансних вимог стала забудоваЛьвова і Кам´янця-Подільського. У плані кожне містомало вигляд прямокутника, поділеного на частини – місця проживання основних громад – руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини – ринковаплоща, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста – велика площа з ратушею. У Львові основні в´їзні брами сполучалися широкими магістралями, що було одним із найпрогресивніших прикладів тогочасного європейського містобудування. Практика планування львівськогосередмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим.

У Львові найбільший розквіт Ренесансу припадає на 70–90-ті роки XVI ст. До найстаріших забудівель «золотого віку» львівського архітектурного Ренесансу належить ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається «Чорна кам´яниця» (1588–1589, арх. Павло Римлянин), Успенська церква (арх. Павло Римлянин, Амвросій Прихильний), Вежа Корнякта (арх. Петро Барбон), каплиця Трьох Святителів (арх. Петро Красовський); будинок Флорентійського різьбяра Роберто Бандінеллі, який 1627 р. заснував у м.Львові першу пошту.

Найвизначнішим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди. Це, зокрема, тридільна і трикупольна церква Св. Успення Богородиці (1591–1630 pp.), архітектори Павло Римлянин, Амвросій Прихильний. Успенська церква – архітектурний ансамбль, що складається із трьох частин: вежа Корнякта, каплиця Трьох Святих (перлина народної архітектури XVI ст.) і власне самої церкви. Каплиця має портал зі звіриним і рослинним орнаментом.

Високомистецьким втіленням ренесансного мистецтва стали також Воскресенська церква (1624-1627) у Золочеві та костел св. Лаврентія (1606-1618) в Жовкві (арх. Павло Щасливий, Амвросій Прихильний).

Скульптура. У період Відродження розвиток статурної та рельєфної скульптури зосереджений переважно в західноукраїнських землях. Привертає увагу рельєф надгробної плити, вмурованої в стіну інтер’єру Вірменського собору у Львові. Рельєф зображає постать патріарха Вірменії – Стефана.

Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архітектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські усипальниці – каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (обидві – поч. XVII ст., арх. і скульп. – Павло Римлянин, Андреас Бемер, Генріх Горст). Основна тема скульптурного оздоблення каплиці Боїмів – «страсна», тобто страждання Ісуса Христа. Купол завершує популярна у період готики й Ренесансу композиція «Скорботний Христос». В каплиці Кампіанів виконані рельєфи чотирьох євангелістів, постаті апостолів Петра і Павла.

Надгробний пам´ятник в усипальниці королів, магнатів, багатих городян стає одним із характерник зразків реалістичної ренесансної скульптури як в Італії, так згодом і в Україні. З XVI ст. було вироблено навіть певну систему такого монументу, що складався зі скульптурного зображення померлого, який ніби спочиває, лежачи на саркофазі, обрамленому вибагливими архітектурно-орнаментальними композиціями. До кращих зразків такої скульптури належать надгробки князів Синявських з церкви-усипальниці м. Бережани (70–80-ті pp. XVI ст., скульп. Ян Пфістер та Генріх Горст), князя Костянтина Острозького (скульп. Себастіан Чешек, 1579), що знаходився в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

До вагомих досягнень скульптури належить також фриз Успенської церкви у Львові. Образи фризу на біблійні євангельські теми далекі від класичних канонів європейського Відродження, вони ближчі до творів народного мистецтва.

Значного розвитку набула високохудожня різьба в іконописі храмів. Переважно йдеться про два львівські – П’ятницький і Успенський іконостаси та Святодухівський у Рогатині (Івано-Франківська обл.).

Живопис. У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд із ними виникають нові жанри – портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду, зображення вишиваного одягу тощо. З XVI ст. на іконах все більше з’являлося підписів живописців, праця художника набула відповідного вшанування.

Наприкінці XVI ст. вже не тільки священнослужителі визначали ідейно-художню скерованість іконопису, а й активні демократичні верстви – українське міщанство, що об´єднувалось у братства. Про значне поширення реалізму в малярстві свідчить те, що він знаходить місце у творчості майстрів навіть із провінції. Так, невідомий художник, який створив іконостас церкви с. Раделичі Миколаївського р-ну Львівської області (1620), у багатьох релігійних сценах зображує сучасний йому одяг, передає ренесансні деталі архітектури, прагне передати психологізм персонажів, виявляє немалу обізнаність в анатомії і законах перспективи.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., є три іконостаси: церкви святої ПараскевиП´ятниці та Успенськоїцеркову Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федір Сенькович. Художники були активними членами братств. До завершення Успенського іконостасу пізніше приєднався учень Ф. Сеньковича Микола Петрахнович. Особливо помітне у їхній творчості використання західних графічних зразків. Образи Ісуса, апостолів, інших персонажів П´ятницького іконостаса надзвичайно реалістичні, окремі євангельські сцени відверто трактуються в дусі боротьби з католицизмом та уніатством. Пасійний ряд Успенського іконостаса належить до найзріліших і найдовершеніших в українському мистецтві творів, що розкривають ренесансну красу, шляхетність людських відчуттів.

В образах Святодухівського іконостаса ренесансний гуманізм досяг своєї найвищої вершини в українському малярстві. У створенні цього шедевра брали участь невідомі майстри львівської школи ІІ чверті XVII ст. Центральна постать іконостаса – Христос як активна особистість; образи архангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного пориву. З великою майстерністю передано образ біблійного мудреця Мельхіседека.

До унікальних пам’яток належать фрескицеркви Спаса на Берестові в Києві. Їх виконали на замовлення П. Могили в 1642-1644 рр. майстри з Афону з дотриманням традицій візантійського канону. Особливу увагу привертає портрет П. Могили в сцені «Моління».

Виняткове втілення нового розуміння людини становить ікона майстра з м. Долини Дмитрія«Пантократор з апостолами» (Христос з апостолами, 1565).

Першою пам’яткою нового львівського іконопису вважається виконана у Львові 1599 р. ікона маляра Федора«Богородиця Одигітрія з похвалою» з церкви Покрови Богородиці у Ріпневі (Львівська картинна галерея).

Глибокий зв’язок з традицією й органічне її переосмислення яскраво демонструють волинські ікони Спаса та Богородиці із Загорівського монастиря (Львівська картинна галерея). Ікони цього взірця відзначаються вузьким видовженим ликом Христа з тонкими аристократичними рисами.

Портретний живопис другої половини XVI ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Перші прояви портретного жанру виконувалися в межах ікони. Постать, зображувана на повний зріст або навколішки, звертається молитовним жестом до божества. Це портрети Яна Гербурта і Костянтина Корнякта.

Серед відомих світських портретів, виконаних у реалістичному ренесансному дусі – зображення Стефана Баторія (1576), створене львів´янином Войцехом Стефановичем, портрети воєводи Івана Даниловича (1620), знатних міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20–30-і pp. XVII ст.), намальовані невідомими майстрами.

В це час з’являється таке характерне для України явище, як народна картина «Козак-Мамай». На картинах це був молодий козак-українець, що сидить по-турецьки, схрестивши ноги, зі своїм конем і козацькими атрибутами – шаблею, пістолем, куманцем і бандурою. Це була одна із найпопулярніших світських картин, якою прикрашалися більшість будинків XVII–XVIII ст.

Книжкова мініатюра. Найдосконалішим прикладом цього виду мистецтва є ілюстрації Пересопницького Євангелія. Текст написаний на пергаменті каліграфічним напівуставом. В оформленні використані ренесансні орнаментальні мотиви й композиції. Це засвідчує обізнаність художника із західноєвропейськими мистецькими традиціями. Декор Євангелія відображає природу України. Гарно виконані мініатюри із зображенням євангелістів. Наявні розкішні заставки, кінцівки, ініціали. Євангеліє оправлене у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Єдиний примірник рукопису, страхова цінність якого становить 6,5 млн доларів, зберігається у Національній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського Національної Академії наук України.

Вперше з гравюрою українська мистецька культура зіткнулася у краківському виданні «Октоїха» Швайпольта Фіоля 1491 р. Гравюру львівського «Апостола» (1574) «Євангеліст Лука» виконав краківський німець Вендель Шарфенберґ. Першість належить гравюрам «Служебника» 1604 р., серед яких виділяються в повний зріст постаті Іоанна Златоуста, Василія Великого та Григорія Богослова.

6. Література.

В українській літературі, що знаходилася під впливом європейського гуманізму і візантійського ісихазму, виділилось два напрями. Представники візантійської традиції, такі як Іван Вишенський, Йов Княгиницький, Йов Почаївський, Ісайя Копинський, орієнтували українське суспільство на візантійську патристику, прославляли християнську громаду з її орієнтацією на аскетизм, загальну рівність. Це віддаляло людину від реального життя, заглиблювало в світ релігійно-містичних почуттів. Представники ренесансного антропоцентризму та християнського гуманізму – Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Дем´ян Наливайко, Стефан і Лаврентій Зизанії – проповідували активну діяльну особистість.

Загалом українські письменники протистояли духовному наступу католицизму на український народ. Полеміка між православними і католиками досягла своєї кульмінації в період підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. В цій полеміці на перший план виходило відстоювання права українців на свою віру, мову, культуру. Полемісти гнівно звинувачували верхівку православного духовенства в зраді національних інтересів народу, моральному занепаді, багато уваги в своїх творах приділяли розвитку духовності, народної освіти, вихованню. Герасим Смотрицький у книзі «Ключ царства небесного» (1587) дав гостру відсіч претензіям ідеолога єзуїтства Бенедикта Гербеста на духовне панування над українським народом.

Визначний полеміст Христофор Філалет, якого вважають одним із найяскравіших прибічників протестантизму та реформації в Україні, у своєму «Апокрисисі», написаному у відповідь на книгу єзуїта Петра Скарги «Брестський собор», дав ідеологічне обґрунтування права українців на власну віру і культуру. У надісланому в Україну з Афону «Посланні єпископам відступникам від православ´я» полеміст Іван Вишенський таврував верхівку церкви і можновладців-панів за знущання над простим народом, одним із перших виступив проти кріпацької неволі.

Поряд із полемічною літературою розвивається поезія. У кращих поетичних творах, що належать Памві Беринді, Касіяну Саковичу, Мелетію Смотрицькому, Транквіліону Ставровецькому, передається краса людських почуттів, з великою силою звучать патріотичні мотиви.

Юрій Дрогобич писав вірші латинською мовою, сповнені ренесансними мотивами. Другим відомим автором неолатинської книжності і першим гуманістичним поетом в українській літературі був виходець з Галичини Павло Русин. Досить високо оцінювали сучасники талановиті твори Павла Русина, зокрема, «Похвалу поезії», «Елегію», «До книжечки», «Про прихід зими» та інші.

Найвизначнішою постаттю у східнослов’янській латиномовній літературі Відродження називають публіциста, історика, філософа, поета і граматика Станіслава Оріховського. Його творчість вирізняється тематичним і жанровим багатством. С. Оріховський досконало володів латинською мовою, якою писав свої твори, зокрема, трактат «Зразковий підданий», «Напучення королеві польському Сигізмунду II», «Промову про погребіння Сигізмунда І», із гордістю підписуючи їх подвійним прізвищем Оріховський-Русин, або Оріховський-Роксолан, чим підтверджував свою національну приналежність.

Серед літературних жанрів України поч. XIV – І пол. XVII ст. важливе місце займає літописання. Однією з найцікавіших пам’яток історичної думки є Густинський літопис («Кройніка»), складений близько 1623-1627 рр. Захарією Копистенським. Він висвітлює вітчизняні події від Київської Русі до кінця XVI ст. в тісному зв’язку зі світовою історією.

Історична поезія зароджується в XV ст. Поява історичних пісень та дум пов’язана з боротьбою українського народу проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетського панування. Могутній поштовх народнопісенній творчості в Україні дало виникнення українського козацтва та Запорізької Січі.

Оригінальною пам’яткою народної поезії другої половини XVI ст. є «Пісня про Байду». Його образ у народних переказах пов’язується з козацьким ватажком Дмитром Вишневецьким.