Проблема рееміграції кримських татар в Україну після 1991 р.

Після здобуття Україною незалежності і розпаду СРСР весь тягар по поверненню та інтеграції кримських татар в українське суспіль­ство ліг на плечі нашої держави. Верховна Рада України розробила необхідне правове поле для проведення конкретних дій по розв'я­занню цієї проблеми (див. постанови і закони Верховної Ради від 25.ХП.1990 року, 13.У.1992, ЗО.УІ.1992, 6.ІУ.1995, Постанову Кабіне­ту міністрів України від 24.III. 1992 та ін.). Оскільки Україна в рам­ках СРСР не причетна до депортації кримських татар, і не є правонаступницею СРСР як суб'єкт міжнародного права, то всі дії України з повернення кримських татар на їхню історичну батьківщину не­обхідно розглядати як акт доброї волі України щодо іноземних гро­мадян, бажаючих отримати її громадянство.

Таким чином, повернення та інтеграція представників депорто­ваних народів в сучасне українське суспільство має бути реалізоване як процес набуття ними повноцінного українського громадянства, включаючи гарантовані Конституцією України права на задоволен­ня їхніх етнокультурних потреб.

Розв'язання проблеми інтеграції кримських татар у українське суспільство суттєво ускладнюється суперечливою позицією Меджлі­су та деяких інших громадських організацій кримських татар: з од­ного боку, ці організації вимагають гарантування з боку України кримським татарам всіх громадянських прав згідно сучасного законо­давчого поля держави, з другого - у своїх політичних домаганнях, яв­но чи неявне, апелюють до реалій минулих часів, насамперед, фе­номену Кримського ханства як кримськотатарської державності, або ж, принаймні, до територіально-адміністративних особливостей роз­селення кримських татар у 1944 році. Подібна позиція є некорект­ною у політико-правовому вимірі і утруднює повноцінну інтег­рацію кримських татар в українське суспільство.

Таким чином, кримські татари домагаються забезпечення власних конституційних прав як громадяни України і, водночас, суперечать Конституції держави, намагаючись вивести себе за межі її чинності на терені власних політичних амбіційних домагань на національну автономію чи, навіть, державний суверенітет.

Кримське ханство було традиційним східним ієрархічним сус­пільством монархічно-кланового типу. Верховна влада була спад­ковою для роду Гіреїв, нащадків Чингізидів, і за всі роки існуван­ня ханства на троні не сидів ніхто, крім Гіреїв. Цементуючими си­лами суспільства були бейські клани, з яких головними були п'ять – Ширін, Мансур, Шейхун, Даїр, Кулук, а також сукупність місцевих феодалів – мурз. Це було поліетнічне суспільство, у якому системоутворюючим чинником були власне кримські татари, але найчисленнішим етносом, навіть у часи розквіту Кримського ханства були українці (див.: Евлія Челебі, перепис 1667 року). Сучасна кримсько­татарська спільнота є значною мірою маргіналізованою (з неза­лежних від неї причин), у якій головним організовуючим факто­ром є етноконфесійна визначеність кримських татар та громад­ські лідери етносу.

Караїми (самоназва – карай, від давньоєврейського читці) – народність, що невеликими групами живе на своїй історичній батьківщині – Україні (Крим, Одеська, Миколаївська області, міста Галич і Луцьк), а також у Литві (міста Тракай, Панєвєжис). Їхня чисельність в Україні нараховує 1230 осіб. Мова – караїмська, кипчацької групи тюркських мов.

Колонії караїмів утворювалися різними шляхами. Нерідко їх наймали володарі інших держав як професійних воїнів і вмілих ремісників. Колонії складалися з окремих етнорелігійних громад, самоврядування яких збереглося до ХІХ ст. Нині караїми мають високий рівень етнічної свідомості, володіють рідною мовою, зберігають традиційну антропоніміку.

Кримчаки – нечисленна тюркська етнічна група, представники якої мешкають у Сімферополі, Севастополі, Керчі та Феодосії. На думку антропологів, кримчаки – нащадки корінного населення Криму, а також хозарів, татар, євреїв, італійців (багато кримчацьких родів мають італійські прізвища – Ломброзо, Тіастро). За іншою версією – це давнє єврейське населення Криму, яке перейняло тюркську мову.

Під час окупації Криму нацисти знищили 25 тисяч євреїв. Разом із євреями знищували й людей унікальної малочисельної національності — кримчаків. Гітлерівці відносили їх до «єврейської раси», оскільки з давніх часів вони сповідували іудаїзм.