Формальне, інкрементне та системне планування

Прямий та обернений процеси планування

СИСТЕМНЕ ПЛАНУВАННЯ

Лекція 8

Планування уявляється як неперервний та інколи нерегулярний цикл мислення та дій, що визначає сукупність дій по ліквідації проблеми. Планування теж є системою, що має призначення (досягти бажаної мети), функції (дослідити оточення, ситуації, структури, визначити альтернативи та оцінити дії), потоки (інформація між системними аналітиками та користувачами) та структуру (спільний план, у межах якого аналітик наближає найбільш імовірний та бажаний результати, використовуючи навчання та зворотний зв’язок). Планування не застосовується в усіх без винятку галузях – багато проблем розв’язуються самі собою через попит та пропозицію на ринку. Однак існують проблеми, що потребують планування (проектування міст, керування підприємством, освоєння космосу тощо). Отже:

план– це певний засіб досягнення мети, що вимагає одночасно та (або) паралельно у певні моменти часу реалізувати певні дії;

політика– це санкціоновані способи досягнення мети, що надаються шляхом загальноприйнятих процедур вибору. Якщо план прийнятий, він стає політикою.

Планування є процесом мислення, оскільки потребує певних припущень про існуючі реалії, майбутні імовірності та методи виявлення та оцінювання інформації про реалії та майбутнє. Як соціальний процес, планування включає рішення – кого залучати до процесу, яким чином взаємодіяти та які рішення ухвалювати. Планування скероване на зменшення розходження між бажаним та імовірним майбутнім, що дозволяє розглядати його як повторення наступних процесів:

· проекції імовірного майбутнього на основі того, що здається розумним за наявних мотиваціях діючих сил (акторів) та їх інтелектуальних, технічних та фінансових ресурсів;

· висунення гіпотези про бажане майбутнє та шляхів його досягнення.

Далі їх додають до множини існуючих при повторній проекції плану з метою порівняння, наскільки вони полегшують чи ускладнюють шлях до бажаного майбутнього. Процес продовжується, доки додавання нових політик не зробить припустимим імовірне бажане майбутнє, або ж поки ціна покращення не вийде за межі наявного ресурсу.

При застосуванні цих процесів досягається синтез макрота мікро підходів. За допомогою макро підходу ідентифікуються призначення бажаних результатів, оцінюються дії зовнішнього оточення. Мікро підхід скеровує на призначення та модифікацію функцій, потоків та структури системи, щоби отримати збіжність дійсним та бажаним майбутнім.

Розрізняють формальну, інкрементну та системну методології планування.

У випадку формального планування область проблеми звужується з метою застосування кількісних моделей та методів оптимізації. Структурування проблеми вимагає наступне:

· визначити або класифікувати проблеми за категоріями;

· ідентифікувати змінні або фактори, включаючи людей, політики та інші проблеми, що діють або знаходяться під дією проблем, що розглядаються;

· оцінити взаємні зв’язки між змінними.

Структурування проблеми залежить від розуміння складності. Структурна складність може описуватися багатьма залежними змінними, однак із деякими залежностями можна працювати методами теорії ймовірностей (оцінювання кількості подій у страхуванні тощо). Для не структурної складності характерна взаємодія між факторами, що не описується статистичними методами (наприклад, реакція людей на політичні акції – передбачити їх за допомогою статистичних методів неможливо).