Питання

План

1. Поняття соціальної структури та соціальної стратифікації суспільства. Причини соціальної стратифікації.

2. Системи соціальної стратифікації.

3. Марксистське вчення про класи як основний елемент соціальної структури суспільства. Теорії соціальної стратифікації.

4. Профіль соціальної стратифікації.

5. Соціальна мобільність. Марґіналізація індивідів та груп.

Література: “Маленькі та середні українці” – http://www.narod.in.ua

Олександр Чунаєв “Формування середнього класу в Україні – http://politican.com.ua

Середній клас в Україні: майбутнє народжується сьогодні” – http://dialogs.org.ua

В попередніх темах мова йшла про соціальну систему яксукупність соціальних явищ та процесів, котрі знаходяться у зв’язках та відносинах і утворюють цілісний соціальний об’єкт. Окремі явища та процеси виступають в якості елементів системи.

Соціальна структура є частиною соціальної системи і об’єднує два компоненти: соц. склад та соц. зв’язки.Соціальний склад – це набір елементів, котрий складає соціальну структуру. Про соц. зв’язки йшлося в попередніх темах.

Соціальна структура – це стійкий зв’язок елементів в соціальній системі. Осн. елементами С.С. суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статуси) і виконують певні соц. функції (ролі), об’єднання цих індивідів на основі їх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти і вибудовує С.Стр. суспільства. С. Структура виражає таким чином об’єктивний поділ суспільства на спільноти, класи, верстви, групи, вказуючи на різне становище людей відносно один одного за багаточисельними критеріями. –Залежно від того, який елемент виступає головним, структура суспільства може бути представлена як групова, класова, стратифікаційна, інституціональна, організаційна системи. Таким чином С.Структура – це будова суспільства в цілому, система зв’язків між його основними елементами.

З точки зору соціального складу всі елементи С.Стр. суспільства розміщені горизонтально, тобто формально як складові елементи є рівними. Однак, в реальній соц. взаємодії вони нерівні. В кожному конкретному суспільстві різні індивіди, групи, класи, соц. інститути та організації займають нерівне становище. Соц. нерівність відображає існування ієрархічної структури суспільства: одні індивіди, класи, групи розміщуються вище або нижче інших. Тобто, володіють більшим або меншим багатством, владою, мають ряд привілеїв та переваг в порівняння з іншими. Виходячи з принципу нерівності, соціальний склад перетворюється на С.Стратифікацію – сукупність розміщених у вертикальному ієрархічному порядку соц.утворень (груп, класів, каст, станів). Таким чином, С.Стратифікація – це диференціювання, ранжування індивідів, груп, класів відповідно до місця, яке вони займають в даній соц.системі.

Нерівність – це одна із головних характеристик суспільства протягом всієї історії його розвитку. Які причини соціальної нерівності?

В соціології є думка, що стратифікація виростає із природної потреби суспільства в стимулюванні діяльності індивідів, мотивуючи їх діяльність через систему нагород і заохочень. Проте дане стимулювання в різних науково-методологічних школах інтерпретується по-різному. Представники функціоналізму (Кінгслі Девіс, У.Мур “Функціоналістське обґрунтування стратифікації”, 1945р. – самостійне опрацювання першоджерела) пояснюють причину соціальної нерівності диференціацією функцій, що виконуються різними групами, верствами, класами. Для оптимального функціонування суспільного організму необхідне поєднання всіх видів діяльності, проте, деякі з них з позицій цього організму є більш важливими, ніж інші. Так, на основі ієрархії соц. функцій виникає ієрархія груп, верст, класів, що їх виконують. На вершині соціальної піраміди – ті, хто здійснює загальне керівництво і управління, створюючи умови для успішного виконання інших функцій. Згідно П.Сорокіна така ієрархія існує не лише на рівні суспільства в цілому, але і в кожному соціальному інституті. А тому постійно діє універсальний порядок, згідно якого професійна група некваліфікованих робітників знаходиться внизу професійної піраміди.

Близькою до даного підходу є теорія статусна, зточки зору представників якої соціальна нерівність – це нерівністю статусів, що випливає із здібностей індивіда виконувати ту чи іншу соціальну роль (бути компетентним, щоб управляти, володіти відповідними знаннями та навиками, щоб бути професором, юристом, винахідником...), так і з можливостей, котрі дозволяють людині досягти певного становища у суспільстві (походження, володіння власністю, належність до впливових політичних сил).

Економічний підхідпри поясненні причини соціальної нерівності пов’язаний з інтерпретацією відносин власності: ті індивіди та групи, котрі володіють власністю, перш за все власністю на засоби виробництва, займають панівне становище і у сфері управління, і у сфері розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Найбільш послідовно ця позиція представлена в марксизмі.