Історія і сучасні проблеми української термінології

Спілкуванні

Тема 5. Українська термінологія в професійному

1. Історія і сучасні проблеми української економічної термінології.

2. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

3. Способи творення термінів економіки.

4. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Професіоналізми і номенклатурні назви.

5. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту.

Література

1. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення. - Л., 1999.

2. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. - Л., 1994.

3. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - К., 1997.

4. Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. - К., 2001.

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовільняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова(інші назви - мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Наукова термінологія - вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням.

Професійне спілкування в будь-якій галузі неможливе без термінології.

Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.

По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ять-сім років, що спричиняє так званий “термінологічний вибух” - появу великої кількості нових термінів.

По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Українська економічна термінологія - одна з найдавніших природно сформованих національних терміносистем, витоки якої сягають періоду Київської Русі. Свідченням цього є слова, зафіксовані в “Повчанні дітям” Володимира Мономаха, у Київському літописі, пізніше - в Галицько-Волинському літописі, “Руській правді” тощо: ремственник, купець, ціна, вира, продаж, мито, дань (“податок”), ряд (“угода”).

У 14-16 століттяхукраїнська економічна термінологія представлена в актових книгах, грамотах, універсалах, перших українських словниках, працях Г.Кониського, Г.Сковороди: економія, доход, достаток, скарб (“казна”), застава, ревізія, облігація, завдаток, зарука, кошти, концесія, контракт.

Інтенсивний розвиток української термінології економіки розпочинається з другої половини 19 століття, коли, долаючи суспільно-політичні перешкоди, з’являються наукові економічні розвідки С.Подолинського, О.Терлецького, І.Франка, Б.Навроцького та ін., переклади українською мовою економічних праць Г.Шеля, Е.Шафля, А.Смітта, К.Маркса, виходять спеціальні періодичні видання “Економіст”, “Господар і промишленник”, “Народне багатство”, “Часопись правнича й економічна”. Від 1909 року економічні дослідження зосереджуються при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка, яке публікувало “Студії з поля суспільних наук і статистики”, та при часописі “Економіст”. У цей період економічна термінологія поповнюється лексемами банкротовання, відшкодування, бухгальтерія, льомбард, депозит, акцепт, дотація, субсидія, маклер, вексель, біржа, лізинг, брокер, рахунок, кредит, інтензивне господарство, прайс-курант, зиск, убиток та ін.

20-тіроки 20століття (період українізації в УРСР) називають “золотим десятиліттям” української термінології. Уперше за всю свою історію термінологія в Україні розвивалася за визначеним планом і за державної підтримки. Як зазначав Олександр Оглоблин, “проблема української економіки в цей час виходить з тих закутів, в яких вона раніше перебувала, як на ширші простори виходить наукова й громадська думка українська”. Зусилля фахівців і філологів координував Інститут української наукової мови, створений 1921 року. З 1924 року в соціально-економічному відділі Інституту розпочала роботу економічна секція, яка підготувала “Словник економічної термінології: Проєкт” за редакцією Г.Кривченка та В.Ігнатовича (К. - Х., 1930). Словник охоплював термінологію теоретичної і прикладної економіки, економічної географії, загальної статистики, фінансової науки. У ці ж роки з’являються численні наукові, навчальні, популярні видання з економіки.

Розвиток економічної термінології в цей період орієнтувався переважно на національні мовні ресурси, пор.: калькуляция - розцінка, процент - відсоток (похідні: відсотковий, відсоткувати, відсотковуючи, відсоткування), доход валовый - прибуток гуртовий, казначейство - скарбниця, страховання - убезпечення, кредитор - кредитор, позичник; субсидия - допомога, субсидія; депонент - депонент, вкладач.

1933року після виходу статті А.Хвилі “Знищити коріння українського буржуазного націоналізму на мовному фронті” здобутки “золотого десятиліття” було оголошено національним шкідництвом, а більшість виданих словників було вилучено з обігу. До кінця 80-х років ХХ століття українська економічна термінологія розвивалася в напрямі мінімальних розходжень з аналогічною російською термінологією.

З 1990 року з набуттям українською мовою статусу державної розпочався новий період розвитку української термінології економіки.

На сучасному етапі можна виділити кілька підходів до розв’язання проблем упорядкування української економічної термінології:

1) продовження традицій терміновживання попередніх десятиліть;

2) коригування окремих термінів відповідно до норм української літературної мови;

3) орієнтація на міжнародну термінологію, активне запозичання термінів, переважно з англійської мови;

4) повернення до наукового обігу термінів, вилучених у різні періоди розвитку термінології.