Соціальна стратифікація суспільства

Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які мають в свому розпорядженні значно більші ресурси багатства та влади, ніж інші групи. Існуючу в суспільстві (спільнотах та групах) нерівність між індивідами та об'єднаннями індивідів, що виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві, в певний історичний період.

Ієрархічно організовану структуру соціальної нерівності, можна уявити у вигляді розподілу всього суспільства на страти. Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі;

• кількість вищих верств значно менша, за нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії):

o доход, власність;

o влада;

o престиж.

o освіта

Перші три критерії стратифікації - доход, освіта, влада – мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб'єктивним показником, що відтворює рівень поваги, якою користується у суспільній думці та чи інша професія, посада, рід діяльності.

П. Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

• економічна - за рівнем доходу, де багатство і бідність - полюси, між якими розташовані та відмежовані одна від одної різні верстви;

• політична, що означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

• професійна - за ієрархічною будовою шкали професій в залежності від важливості виконання ними функцій в житті суспільства.

Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критеріями доходу (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства і за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, вмінь, які оцінюються та винагороджуються суспільством.

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства і престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціальних структурах. Саме тому влада є тим чинником, що визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їх ієрархію.

У наш час найбільш впливовою точкою зору на процес формування соціальних верств є теорія стратифікації К. Девіса та У. Мура, в якій вони запропонували функціональне пояснення нерівності. Вони вважають, що суспільство є певним чином організованою сукупністю нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для функціонування суспільства як цілого, інші - менш ( важливі (менеджер - вахтер). Соціальний порядок у суспільстві базується на розподілі індивідів за соціальними статусами (відповідно до їх функціональних можливостей, тобто за їх максимальним внеском у досягнення суспільної мети), а також мотивації до виконання соціальних ролей, які цим статусам відповідають.

Чим вищий статус, тим більше витрат для розвитку здібностей, кваліфікації та компетентності повинен зробити індивід, що претендує на цей статус. Тому суспільство заздалегідь "закладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю.

Людство знає чотири історичні форми стратифікації: рабство, касти, стани, класи.

Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує жорстко закріплена система стратифікації і перехід із однієї страти в другу майже неможливий.

Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви в іншу.

Історія свідчить, що рівність у світі не зростає, однак підвищення рівня життя в цілому перетворює нерівність на припустиму та легітимну.