На початок XVIII ст. Лівобережна Україна стала центром політичного та культурного розвитку українського народу. Українці називають цю територію Гетьманщиною, а росіяни – Малоросією. Ця територія була населеним (приблизно 1,2 млн. чоловік або ¼ всього населення тодішній України) і розвинутим краєм: у неї входили 11 великих міст, 126 містечок і 1600 сіл. Столиця Гетьманщини – місто Батурин, а з 1709 р. – місто Глухів.

На Гетьманщині зберігалась українська державність з гетьманом на чолі і полковосотеним адміністративно-територіальним устроєм (див. схему № ).

Коротко охарактеризуємо елементи цієї структури. Гетьман під час виборів давав присягу на вірність царю і Російській державі. У зв’язку з цим у документах писалось: «Гетьман його Царської Пресвітлої Величності, Запорізького війська, обох берегів Дніпра».

Існували наказні гетьмани, які у відсутність гетьмана (військовий похід і т. п.) виконували його обов’язки. Гетьманами були І. Мазепа (1687 – 1708), І. Скоропадський (1708 – 1722), П. Полуботок (1722 – 1723), Д. Апостол (1727 – 1734), К. Розумовський (1750 – 1764). Їх резиденції були розташовані в містах: Батурині, Глухові. На чолі полків стояли полковники. Їх призначав гетьман, а з кінця XVII ст. він же, але тільки зі згоди царського правительства, а з початку XVII ст. – наказом царя. В цей час визначається родинна приємність у заміщенні посад полковників. Наприклад, на протязі декількох десятиліть полковниками Миргородського полка були Апостоли, Чернігівського – Лизогуби і т. д.

Найбільш значний елемент військово-адміністративної структури складала полкова старшина, сотенники і сотенна старшина.

В політичному плані необхідно відмітити, що військово-адміністративна структура гетьманщини з часом попадає під владу царського правительства (див. схему № ).

Ось лише деякі з напрямків політики російського царизму відносно Гетьманщини:

· У 1709 р. цар призначив до І. Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана.

· У 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом.

· Після смерті наказного гетьмана П. Полуботка (1724) гетьманщиною правила лише Малоросійська колегія.

· У 1727 р. відновлюється посада гетьмана.

· У 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках другої Малоросійської колегії.

· У 1781-1782 рр. ліквідовано поділ України на полки і створено губернії.

· У 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні.

Звертаючи увагу на розвиток Гетьманщини в історії України, необхідно підкреслити аспекти її життя, які позитивно впливали на український народ:

· Збереження на Україні державно-національної традиції, ідеї незалежної соборної української держави.

· Економічні зміни, які приводили до інтенсифікації виробництва, особливо тісні зв’язки з територією Росії, де проходив процес швидкого промислового розвитку. Але, на жаль, запровадження кріпацтва (у 1783 р.) загальмувало подальше зростання економіки цього регіону.

· Значний вклад розвитку Гетьманщини в національно-духовне відродження українського народу. Особливо розвиток народного творчества, споруда архітектурних будинків та храмів тощо.

Інша територія України, яка тісно зв’язана з розвитком подій у розглядаємий період, – Запорізька Січ. За Андрусівським договором 1667 р. передбачалось, що Запоріжжя буде знаходитись у сумісному володінні Росії і Речі Посполитій. Запоріжські козаки не признавали залежності від польської корони і фактично увійшли у склад Росії. Юридично це було закріплено в «Тракте о вечном мире». Після чого царський уряд розширює і військовий вплив на цю територію. Будується Белгородська фортеця (1688) у витоку ріки Самари, там же розміщується і військовий гарнізон. Восени 1703 р. будується ще одна фортеця – Камінний Затон. Російське командування робило упор на стратегічне положення Запорізької Січі на південних кордонах держави, розглядаючи Січ як надійний форпост у боротьбі проти Кримського ханства і Турції.

Після переходу Мазепи і кошового отамана Гордієнко на сторону Карла XII 14 травня 1709 р. царські війська захопили Січ, зруйнували її укріплення, вивезли артилерію і військове майно. Частина запорізьких козаків переселилась на територію Кримського ханства в урочище Олешки, де їм було дозволено будувати укріплення, мати артилерію. Козаки часто використовувались на земельних роботах по укріпленню фортеці Перекоп та ін. місць Кримського ханства.

У 1714 р. січовики звернулись до царського уряду з проханням дозволити повернення на Лівобережну Україну, їм було дозволено розселятися на Україні, у місцях їх попереднього проживання. У 1728 р. козаки масово перейшли на Лівобережну Україну і осіли на річці Підпільній. І тільки 31 серпня 1734 р. у зв’язку з назрівання війни проти Турції і необхідністю поповнення озброєних формувань запоріжцям було дозволено заснувати нову січ на річці Підпільній. Царський уряд постійно контролював Нову Січ. Крім того, в 1735 р. поблизу було споруджено укріплення, в якому прибував військовий гарнізон, регулярні війська стояли і в інших місцях.

Як засвідчують документи, запоріжці уміло воювали в русько-турецькій війні (1735 – 1739). За заслуги при наступі на Очаків Єлизавета нагородила їх грамотою, одним великим і чотирма малими штандартами, державним гербом, бунчуком, обшитим золотою парчею, а також великою сумою грошей. Однак царизму збройні сили Січі були більш не потрібні. Виконуючи наказ Катерини ІІ російське військо під командуванням Т. Текеллі у 1775 р. захопило укріплення Нової Січі та зруйнувало їх. Артилерія, військові регалії, боєприпаси, матеріальні цінності були вивезені. У Січі розмістились гарнізони регулярної російської армії.