У законах мислитель бачив силу, що формує суспільний порядок, перешкоджає сваволі чиновників, закріплює і гарантує недоторканність особистих прав і свобод людини.
Право Драгоманов оцінював за тим же критерієм, що і державу: наскільки дана правова система служить людині і громадянину. В ідеалі право, закон, на його думку, — вираз загальної волі народу. Тільки на ній повинен ґрунтуватися закон. Політичні свободи, їх обсяг у державі визначають характер і значення права.
Держава — політична організація суспільства. У кожній сучасній державі — з виборною чи спадковою верховною владою, республіканським чи монархічним ладом, унітарним чи союзним устроєм — влада гнітить простих людей. Навіть у парламентських республіках, на думку Драгоманова, депутати стали мати зверхність над народом і самостійно, без волі народу вирішувати державні справи. Неміцність сучасних держав є результатом економічної нерівності людей — істина, відома ще Аристотелю.
Держава і закони, за вченням мислителя, приходять на зміну племінно-родовій колективності та індивідуальній сім'ї в результаті прогресу суспільства. Причому головним стимулом соціального поступу мислитель називав економічний прогрес.
За Драгомановим, суспільний прогрес, історія — не просто сума змін, а прогрес в усвідомленні свободи, в якому старе є фундаментом нового. Виникнення права, держави він пояснював як природний історичний процес людського співжиття, результат розвитку людського розуму, сім'ї, матеріальних умов і класової боротьби. Початком суспільного життя у народів Європи й Азії вважав громаду. Різний рівень суспільного і політичного життя, різниця історичних і географічних умов, вважав учений, — причини різних форм національного права і держави.
Людське суспільство, згідно з Драгомановим, утворюючись поступово, «знизу вгору» — від сім'ї, громади до держави, втілює принцип його демократичної організації, єдино вірний і для організації державного управління, і для правової системи.
Російська ж держава — деспотична, а уряд її — тиранічний, який мало змінився після реформ, писав він у роботі «Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит». Отже, головний принцип оцінки будь-якої політичної системи, вважав Драгоманов, — наскільки вона служить людям.
Держава, по-перше, повинна відповідати природним потребам життя народу, вважав мислитель, виключати убогість і безправ'я.
По-друге, не форма правління, а правовий статус особистості, права, якими наділені громадяни держави, визначають її сутність.
По-третє, цю сутність характеризують економічне становище народу, рівень його гніту державним апаратом чи парламентом, становище з правами націй у державі. При державній централізації не може бути скільки-небудь дійсної свободи, державного вирішення національного питання. Майбутнє — за федерацією.
Драгоманов підкреслював: закон повинен бути для всіх один і перед ним всі повинні бути рівні, у т. ч. і законодавці. Призначення права в державі — закріплення насамперед політичних свобод. Тому політична боротьба — це боротьба за права, закони, які надали б людям рівні і широкі особисті і громадянські свободи.
У своєму «Проекте оснований украинского общества «Вольный союз — Вільна Спілка», що мав на меті «політичне, економічне і культурне звільнення і розвиток українського народу і живучих серед нього іноплемінних колоній», Драгоманов на перше місце ставить: «А) Права людини і громадянина...Б) Самоврядування».
Під правами людини він розумів недоторканість особи й житла, заборону тілесних покарань і страти, таємність листування, свободу вибору місця проживання й занять, недоторканість гідності, національності й національної мови у приватному та громадському житті, свободу слова, преси, театрів і навчання, зібрань, запитів і заяв знаками-малюнками, знаменами, процесіями без порушення громадського порядку й за дотримання безпеки громадян, свободу об'єднань і товариств тощо.
До основних прав людини і громадянина автор проекту відносить:
особисті права — право на життя, свободу й особисту недоторканність, заборону катувань і ганебних покарань, рівність прав усіх незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, рівність усіх перед законом і право на рівний захист закону, право на правосуддя та ін.;
громадянські права — свобода вибору місця проживання і занять; право володіння майном, громадянське і кримінальне переслідування посадових осіб і установ за порушення інтересів громадян та ін;
політичні права — право на свободу думки, мови, друку, совісті і релігії, переконань і їх волевиявлення, право на свободу мирних зборів і асоціацій, на участь в управлінні країною, користування національною мовою в приватному і публічному житті. Політичні права М. Драгоманова включали в себе загальне виборче право, право виборців давати накази депутатам, гласне ведення всіх державних справ, необхідність ураховувати думку меншості, всіх національних меншин.
Реалізація політичних прав і свобод неможлива без їх економічного забезпечення. Серед цих проблем він виділяє: полегшення тягаря військових повинностей, повернення всіх податків на потреби народу, безкоштовне початкове навчання дітей, обладнання притулків для сиріт, калік і старих людей, створення можливостей для викупу полів, вод, лісів, залізниць у власність держави, областей, волостей тощо.
М. Драгоманов писав, що для кожної людини недоторканність її індивідуальних прав значно істотніше навіть права впливати на державні справи. Більш того: питання про особисті права важливіше питання про представницьке правління. У дусі часу він теоретично довів, що права людини являють собою єдиний комплекс і пріоритетність одних порушує інші.