Законопроекти, які виносяться на розгляд у палати парламенту, називаються біллями. Законопроекти розглядаються у трьох читаннях. У першому читанні

План

Тема. Англо-американська політична система.

Лекція 4.

Мета лекції: визначити та охарактеризувати основні риси англо-американської політичної системи.

1. Особливості та характерні риси парламентської монархії Великої Британії:

а) законодавчий процес;

б) державний устрій;

в) регіональні структури влади та місцевого самоврядування;

г) місце і роль партії у політичній системі Великої Британії.

2. Особливості та характерні риси президентської республіки США.

а) законодавчий процес;

б) регіональні структури влади та місцевого самоврядування;

в) місце і роль партії у політичній системі США.

Загальні відомості.

Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії (Велика Британія) відіграє одну з провідних ролей у світовій політиці. Велика Британія – це розвинута індустріальна капіталістична держава. її територія становить 244,2 тис. кв. км, а населення налічує 58 млн. осіб за даними на 1997 р. Велика Британія займає 8-ме місце у світі за обсягом ВВП і 16-те місце – за величиною ВВП на душу населення (поряд з Італією та Фінляндією).

Велика Британія є країною, в якій зародилися передові ліберальні ідеї, сформульовані у творах Д. Локка, А. Сміта, І. Бентама та інших мислителів, а також сучасні інститути демократії, такі як парламент, суд присяжних, загальне виборче право.

Особливості Конституції:

· Конституція має комбінований характер. Вона складається з писаної і неписаної частин, кожна з яких має свої власні джерела.

· Неписана конституція – досить гнучка, що дозволяє адаптувати її до указів, що постійно змінюються.

· Усі закони, прецеденти та конституційні звичаї мають однакову силу, якихось особливих умов їх змін та доповнень не існує.

· Сила впливу конституційного джерела вимірюється тільки його авторитетом.

· Неписані конституційні звичаї регулюють несуттєві питання, наприклад, ще з часів Кромвеля було заведено розпочинати засідання парламенту з пошуку там діжок із порохом, або коли обраного спікера ведуть під руки на його місце в палаті громад, оскільки в давні часи ця посада була ризикованою. Він представляв монарху прийняті парламентом рішення, що інколи було загрозою для життя.

Британський конституціоналізм є унікальним явищем правової реальності. Формуючись протягом багатьох століть, британське конституційне право вибудувало міцний фундамент – загальне право і високу правову культуру. Тому в цій країні на відміну від більшості інших кілька століть не виникало потреби прийняття нової писаної конституції. Британська доктрина конституціоналізму відносить до писаних тільки ті акти, які виходять від парламенту – статути. Судові прецеденти, як і конституційні звичаї, англійські вчені відносять до неписаної частини права.

Конституція Великої Британії включає значну кількість джерел, їх можна класифікувати, поділивши на чотири групи: статути, судові прецеденти, конституційні звичаї, доктринальні джерела.

Статутне право утворюють акти парламенту, відлік яких ведеться від 1215 р. –дати прийняття Великої хартії вільностей. В англійській літературі та практиці немає єдиних критеріїв, за якими той чи інший статут можна було б віднести до конституційних. До найважливіших конституційних актів належать статути, які регулюють структуру, повноваження і взаємовідносини палат парламенту, правовий статус особистості. Нині налічується понад 40 таких актів. Це Велика хартія вольностей 1215 року.Прийнята без участі парламенту, якого ще не було, і регулює відносини монарха та його підлеглих, насамперед знаті. Конституційні акти, закони,прийняті обома палатами парламенту і підписані королем. До них відносяться: акт 1679 року, Білль про права (1689), який передбачав судові гарантії їх особистої свободи; акт 1701 року про престолонаслідування; 1706 року про об'єднання з Шотландією; 1911 та 1949 років - про Палату громад; 1976 року - про народне представництво; 1972, 1985 років про місцеве самоврядування. Існує декілька десятків актів, у яких відображені конституційні положення.

Прецедентне право (судовий прецедент)як джерело Конституції Великої Британії – це сукупність судових рішень з конституційних питань, обов'язкових при розгляді судами в майбутньому аналогічних справ. Його умовно можна поділити на загальне право і право справедливості.

· Загальне право в Англії створене королівськими Вестмінстерськими судами. Воно включає кримінальне, договірне право та право цивільної відповідальності.

· Право справедливості – сукупність норм, створених Судом канцлера, щоб поповнювати, а іноді переглядати, систему загального права. Право справедливості охоплює право нерухомості, кредиту, опіки, взятого на себе зобов'язання, право комерційних фірм, банкрутство тощо. Обов'язкові прецеденти в Англії можуть створюватись тільки так званими високими судами і Палатою лордів. Нині вони в основному регулюють питання, що стосуються привілеїв Корони.

Звичаєве право (конституційні звичаї) відіграє значно більшу роль порівняно з прецедентним правом. Наприклад, згідно зі звичаєм монарх підписує законодавчі акти і призначає прем'єр-міністром лідера парламентської більшості. Близько 4,5 тис. конституційних норм, які склалися в процесі практичної діяльності вищих державних органів, судів. Наприклад, не використане монархом право вето, порядок формування уряду та інші. Конституційні звичаї мають більш суттєве значення, ніж судові прецеденти. Ними частіше користуються, вони завжди є дійовими і визначають роль важливих державних інститутів, як Кабінет міністрів, статус міністрів.

Доктринальні джерела – специфічний елемент неписаної частини британської конституції. Під ними розуміються погляди вчених у галузі конституційного права До них звертаються тоді, коли відсутні статут, прецедент чи звичай, які регулюють певні відносини. При необхідності до доктринальних джерел звертаються члени парламенту, а також судді, коли їм потрібно визначити якесь конституційне регулювання. Так, Палата лордів у 1920 р. визначила королівську прерогативу, зупинившись на думці знаменитого англійського конституціоналіста кінця XIX –початку XX ст. А. Дайсі. У XX ст. домінуючим джерелом стало статутне право.

Державні органи. За формою правління Велика Британія є парламентською монархією. Ця форма правління існує стільки ж, скільки й сама держава, тобто з початкуIX ст., коли об'єдналися сім ворогуючих королівств. Монарх – глава держави, джерело суверенної влади, символ єдності нації, який втілює стабільність державних інститутів. Його становище у системі влади визначається формулою "царює, але не править".

Монархом у Великій Британії є король (королева).Престолонаслідування відбувається за кастильською системою, відповідно до якої трон передається старшому синові померлого монарха чи старшому синові монарха, який зрікся престолу, а якщо немає синів, то старшій дочці. Монарх повинен бути протестантом і не може перебувати у шлюбі з католиком. Спадкоємець має право зректися престолу на користь свого найближчого родича, і в цьому випадку його нащадки по прямій лінії втрачають право на успадкування трону. Монарх може змінити порядок престолонаслідування і самостійно визначити, хто успадкує трон. З 1952 р. престол займає Єлизавета II. Вона сорок другий монарх Великої Британії і шоста королева.

У британських офіційних документах і доктринальних творах інститут монарха часто визначають терміном "корона". Більшість повноважень існує у формі прерогативи корони, тобто природжених виключних прав, які не є похідними від рішень парламенту. Королівську прерогативу поділяють на особисту і політичну.

Особиста прерогатива охоплює такі права: на атрибути монаршої влади (корону, мантію, трон, скіпетр, титул); королівський двір, що складається з осіб, котрі обслуговують монарха та членів його сім'ї, і цивільний лист (у 1995 р. виплати за ним становили 7,9 млн. фунтів стерлінгів).

Політична прерогатива передбачає, що монарх має такі повноваження: є главою Британської співдружності; входить до складу парламенту; кожної осені відкриває чергову сесію парламенту, виступаючи з тронною промовою, підготовленою прем'єр-міністром; промульгує закони, ухвалені обома палатами парламенту; має право королівського вето, але з 1707 р. його не застосовує; має право розпустити Палату громад; призначає прем'єр-міністра і за його пропозицією інших членів Кабінету міністрів (хоч ця процедура і має суто формальний характер, були ситуації, коли слово монарха мало вирішальне значення, як, наприклад, у 1957 та 1963 рр.); видає акти, які контрасигнуються прем'єр-міністром; призначає за поданням міністра юстиції, суддів;має право на амністію і помилування; є главою англіканської та пресвітеріанської церков; є головнокомандувачем збройних сил; призначає за поданням міністра юстиції суддів, 20суддів-лордів, 300 перів, вищих посадових осіб у збройних силах і дипломатичних представництвах; присвоює військові звання офіцерам армії, авіації і флоту, нагороджує відзнаками; підписує міжнародні договори.

Парламент – це орган законодавчої влади, до складу якого входять монарх і дві палати – Палата громад (історично – палата простолюдинів) і Палата лордів(історично – палата знаті та вищого духовенства).

Основними функціями парламенту є представництво нації, законодавство, прийняття бюджету і контроль за діяльністю уряду. Вважається, що англійський парламент існує з1265 р., коли вперше було скликано зібрання, що обмежило владу короля. Палата

громад, хоч і вважається нижньою, насправді відіграє головну роль у здійсненні функцій парламенту. Тому терміном "парламент" у Великій Британії часто позначають тільки нижню палату. Палата громад складається з 659 депутатів, які обираються терміном на п'ять років. Кількісний склад цієї палати змінюється. Він зростає щоразу після перегляду меж виборчих округів у зв'язку зі зростанням чисельності населення. У 1997 р. 539депутатів представляли Англію, 41 – Уельс, 61 – Шотландію, 18 – Північну Ірландію.

У парламентському праві Великої Британії немає обмежень, щодо дострокового розпуску парламенту. Звичай та численні прецеденти дають змогу прем'єр-міністру в будь-який час запропонувати монархові розпустити парламент і не існує підстав, на яких король може відмовити. Палата громад приймає рішення про саморозпуск або, навпаки, видає закон про продовження терміну повноважень.

Керують засіданням Палати громад та її обслуговуючим персоналом спікер і три його заступники. Спікер обирається палатою за згодою короля з числа депутатів. Найчастіше це один Ь найвпливовіших членів правлячої партії, але трапляються і винятки. Спікер Палати громад обирається на один термін легіслатури парламенту, але перебуває на цій посаді доти, доки не піде у відставку з власної ініціативи або не програє вибори.

Основними завданнями спікера є такі: представництво палати перед монархом, урядом й іншими інститутами влади та забезпечення організації керівництва палатою. У рамках цієї функції спікер вирішує, в якому порядку повинні виступати депутати, стежить за тим, щоб вони говорили по суті або позбавляє їх слова; одноосібно відхиляє пропозиції про припинення обговорення; вибирає комітет, який буде займатися тим чи іншим законопроектом, та ін. Рішення спікера з огляду на його функції є остаточними. Щоб спікер не чинив тиску на депутатів у процесі дебатів, він позбавлений права виступати на засіданнях палати, коментувати виступи членів палати і брати участь у голосуванні. Винятком є той випадок, коли голоси депутатів поділяються порівну. У цій ситуації саме спікер вирішує долю питання.

Після закінчення повноважень спікер отримує титул барона, стаючи членом Палати лордів.

Палата громад має такі комітети: комітет всієї палати – це Палата громад у повному складі, яка обговорює конституційні та фінансові законопроекти, пропозиції про націоналізацію чи денаціоналізацію майна; постійні комітети формуються у складі 16-50 депутатів для розгляду конкретних законопроектів; спеціалізовані комітети утворюються за галузями та сферами управління; спільні комітети обох палат парламенту, створюються для розгляду спірних питань щодо деяких видів законопроектів.

Палата лордів – це унікальний за своєю архаїчністю інститут. Кількісний склад палати законодавчо не встановлено. Загальна кількість членів у 1994 р. становила 1259перів: 800 лордів, які мають право передавати титул у спадок; 300 довічних перів; 26духовних лордів (2 архієпископи: Йоркський і Кентерберійський) та 24 єпископи англіканської церкви; 20 довічно призначених "лордів за апеляцією" і кілька десятків осіб, які обираються шотландськими та ірландськими лордами.

Керує палатою лорд-канцлер, який є членом кабінету, а тому призначається королевою за пропозицією прем'єр-міністра на п'ять років. Лорд-канцлер здійснює важливі функції у різних галузях державного життя, зокрема: наділений правом участі в дебатах і виступу від імені уряду, коли Палата лордів засідає як комітет всієї палати;попередньо оцінює запити перів, які надходять до комітету за привілеями; є головним радником уряду з питань правосуддя та застосування конституційних норм; очолює судову владу і головує у Палаті лордів та в Судовому комітеті Таємної ради при монархові; офіційно є головою Апеляційного суду і головою одного з відділів Високого суду (суду Канцелярії).

оголошується назва законопроекту, потім він роздруковується і передається в комітети палати, де депутати та експерти детально його вивчають. Під час другого читанняобговорюються загальні положення законопроекту, після чого його передають у комітети палати. У третьому читанні за доповіддю головного комітету законопроект розглядається на пленарному засіданні палати. Депутати можуть проводити дискусію, але, як правило, спікер ставить проект на голосування. Якщо законопроект отримує відносну більшість голосів, то він скеровується до другої палати. Якщо Палата лордів вносить поправки до законопроекту, то вони обговорюються в Палаті громад. Як правило, спірні питання розв'язуються шляхом компромісу. Якщо не вдається досягти згоди, то Палата лордів правомочна відкласти законопроект на рік (з фінансових питань – на один місяць). Але після цього Палата громад може прийняти цей законопроект, проголосувавши за нього двічі протягом двох чергових сесій, тобто протягом 13 місяців. Якщо обидві палати приймають законопроект, то він промульгується монархом іпублікується в офіційному виданні.

Особливості прийняття фінансових біллів полягають у тому, що вони, по-перше, вносяться виключно до Палати громад тільки членами уряду; по-друге, поправки до них мають бути попередньо узгоджені з міністром фінансів; по-третє, Палата лордів не має права затримати фінансовий білль більше ніж на місяць.

Парламент Великої Британії здійснює контроль за діяльністю уряду. Формами контролю є вотум недовіри, резолюція осуду, письмові та усні запити.

Висловлювання вотуму недовіри урядові тягне за собою його відставку або розпуск Палати громад за пропозицією прем'єр-міністра. Підставою для висловлення вотуму недовіри є постановка урядом питання про довіру у зв'язку з прийняттям урядового законопроекту. Резолюція осуду, як правило, ініціюється опозицією. Усні та письмові запити, подаються кожному міністрові раз на місяць, а прем'єр-міністрові – двічі на тиждень.

Уряд у Великій Британії очолює прем'єр-міністр, яким монарх традиційно призначає лідера партії, що перемогла на виборах до Палати громад. Уряд формується, як правило, з депутатів партії парламентської більшості. Прем'єр-міністр здійснює загальне керівництво кабінетом міністрів і офіційно займає посаду першого лорда казначейства.

Функції прем'єр-міністра такі: формує уряд і керує його діяльністю; підтримує постійні відносини між кабінетом і монархом, дає поради монархові з питань політики;представляє уряд у

парламентських дебатах, відповідає на запитання про урядову політику; інформує лідера опозиції уряду та монарха про найважливіші конфіденційні питання оборони і безпеки;здійснює контроль за виконанням рішень уряду міністерствами та відомствами; бере участь у прийнятті рішень про призначення на вищі державні посади.

Уряд відіграє головну роль у державному механізмі Великої Британії. Він налічує близько 100 осіб. До нього входять чотири міністерські групи: державні секретарі та міністри, які входять до кабінету; державні секретарі – заступники міністрів;парламентські секретарі, які забезпечують зв'язок міністрів з парламентом; міністри без портфеля,які займають почесні посади: лорд – хранитель печатки, лорд-канцлер, а також юридичні радники уряду та організатори голосування.

У повному складі уряд практично ніколи не збирається на засідання і не приймає рішень. Із його складу виділяється вузький орган – кабінет, – очолюваний прем'єр-міністром, який включає 20-23 найвпливовіших міністрів. Це звичайно лорд-канцлер, лорд – хранитель печатки, лорд – канцлер казначейства, міністри внутрішніх справ, закордонних справ, оборони, а також міністри без портфеля.

Кабінет міністрів: є суб'єктом законодавчої ініціативи; має право розпустити Палату громад; визначає політичний курс держави, який виноситься на обговорення та затвердження парламенту; здійснює контроль за тим, щоб апарат виконавчої влади діяв відповідно до політичної лінії, визначеної парламентом; координує і розмежовує сфери діяльності міністерств і відомств.

У політичному житті Великої Британії лідер опозиції уряду її Величності королеви очолює "тіньовий кабінет" і забезпечує контроль опозиції за діяльністю кабінету.