СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ

Країна. Франція у світі сприймається як своєрідний еталон європейської культури, демократії і поваги до людини-творця. Такий імідж країни зу­мовлений тривалими зусиллями її видатних особистостей і народу утверди­ти у себе і в світі ідеали свободи й рівності.

Зараз Франція — П'ята республіка, що керується Конституцією 1962 р., за якою влада належить народу. Керівником централізованої країни є пре­зидент, що обирається народом на сім років і очолоює виконавчу владу. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. В останні деся­тиріччя помітна тенденція до розвитку децентралізації. Головними парті­ями є соціалістична (РЗ), республіканське об'єднання (К.КЯ), Союз за де­мократію (ІГОР), комуністична (РСР) та інші.

Франція належить до найрозвиненіших країн світу з відносно високим прибутком на одну особу. Багата історія, повага до минулого та його матеріальннх досягнень, прекрасні природні умови дають їй змогу вже багато років залишатися найприваблинішою для туристів, випереджаючи Іспанію, Італію, США та інші країни.

Територія Франції (г551 602 км2, населення 57,8 млн. чол. (1994 р.). 26,4% населення перебуває у;віковому інтервалі 0-19 років, 58,9% — від 20 до 64 років, у продуктивному віці — понад 40% французів, а безробітних 12%. Державна релігія відсутня. Вважають, що 76,4% французів — католики, але в країні представлені практично всі світові-релігії. На всій території домі­нує французька мова, хоч є кілька регіональних діалектів.

Минуле і сучасне системи витої освіти. Перші навчальні заклади відно­сяться до римського періоду й деякі вищі заклади (як медична школа в Монпельє) існували ще в кінці першого тисячоліття нашої ери, але лише Паризький університет (початок XIII сторіччя) надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання і підготовки фахівців вищого

тогочасного рівня.

На момент потреби в розширенні класичного набору спеціальностей (XVI сторіччя) королівська Франція мала аж 22 університети, надмірна, традиційність яких примусила владу створити заклади з технічними і науково-природничими напрямами (щколи мостів, гірничої справи тощо). Ве­лика революція змела всі королівські університети, тому майже сторіччя Франція обходилася без цього виду ВЗО, відновивши їх лише 1896 р.

Довга черга бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого гатунку з десят­ками тисяч студентів поєднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні Вищі Школи через надвисокі конкурсні бар'єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість фа­культетів численних університетів. "Студентська революція" кінця 60-х ро­ків з епіцентром у Сорбонні привела до істотного реформування насампе­ред університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти Франції.

У наш час вона дуже далека від стагнації, адже за кілька років кількість студентів зросла на 0,5 млн, а на 2000 рік фахівці передбачають понад 2 млн. (майже 50% охоплення молоді). Залишається високий рівень централі­зації системи освіти з дещо гіпертрофованим впливом різних міністерств, що мають свої ВЗО. Як їх противага створена група впливових громадсь­ких органів й асоціацій консультативного плану. Національна рада з вищої освіти і досліджень (СКЕ8ЕК.) і Конференція президентів університетів є головними з них. Вони активно співробітничають з Міністерством освіти.

На відміну від Великобританії І Сполучених штатів Америки уні­верситети Франції не знаходяться на вершині освітньої піраміди Лі­дерські позиції тут займають великі школи (дгапй Гесоїе), що забезпе­чують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, державного управлін­ня та Інженери Вони надають високий рівень освіти І до вступних Іспи­тів до цих закладів допускають лише тих, хто успішно завершив пер­ший освітній курс в університеті

Керівництво вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередництво національної ради вищої освіти І наукових досліджень В економічних районах (які, як правило, співпадають з академіями чи, по-іншому, навчальними округами) діють районні ради вищої освіти та наукових досліджень, які очолюють рек­тори - голови рад місцевих університетів На чолі університету стоїть президент, що обирається на п ять років, дуже часто президент найбі­льшого в регіоні університету є одночасно ректором академії (навча­льного округу) Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державни­ми І фінансуються урядом Щоправда, офіційні документи утверджують так звану "обмежену фінансову автономію" університетів (V розділ "Закону про орієнтацію вищої освіти") Інакше кажучи, університет са­мостійно (через раду) розпоряджається засобами, що виділяє для ньо­го держава Проте контроль залишається за останньою, крім того, Інші аспекти "університетської автономії!», які вказуються у законі, серйозно

обмежені, тобто вплив держави на академічну свободу є досить знач­ним.

Приватні ВНЗ Франції - це п’ять католицьких університетів, при­близно % від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпорядкову­ються промисловим компаніям і церкві. У приватних ВНЗ навчається менше 10% французьких студентів.

У наш час у Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах уні­верситетів. У Парижі таких центрів - 13, Греноблі - 3, Тулузі - З, Страсбурзі — З і т.д.

У Франції основною адміністративною одиницею є навчально-дослідне об'єднання, що має автономію у межах університету. Ці об'єднання створені для розв'язання основної задачі - адміністративне і практично пов'язати воєдино навчальний процес і наукові досліджен­ня, оскільки раніше факультети перетворювалися у навчальні підроз­діли, що не займаються дослідженнями. При цьому у всіх офіційних документах і численних статтях підкреслюється полідисциплінарний характер університетів. Йдеться про те, що в кожному університеті викладається багато дисциплін, але є необхідність тісної координації навчально-дослідних об'єднань для розв'язання комплексних наукових задач і здійснення комплексної (міждисциплінарної) підготовки студен­тів. Традиційні факультети, зовсім відокремлені один від одного, такої можливості не надають. Згадаємо, що в США теж практикується між­дисциплінарна підготовка студентів. Зрештою це пов'язано з більшим втіленням в наукову практику методології системного підходу, що пе­редбачає комплексні міждисциплінарні дослідження.

Крім університетів, французька система вищої освіти включає великі школи і великі заклади вищої освіти. Створення цих шкіл у XIX ст. було пов'язане з необхідністю готувати кадри більш вузької спеціа­лізації, ніж університетські заклади, які до 1795р. були єдиним типом вищих навчальних закладів у Франції. В наш час переважна частина великих шкіл підпорядковується міністерству народної освіти. Серед великих шкіл можна виділити, зокрема, п'ять нормальних шкіл, які го­тують учителів для системи середньої освіти, школу хартій, школу ми­стецтв і ремесел, різні види інженерної школи. Університети готують дипломованих спеціалістів більш широкого профілю, великі школи - більш вузького.

Великі заклади вищої освіти є дослідницькими центрами і центрами по розповсюдженню наукових знань. Як правило, у них про­фесори викладають лекції за вільними програмами, орієнтованими на їх власні наукові інтереси. Замість студентів ці школи відвідують слухачі, які отримують після навчання не офіційні дипломи, а лише посві­дчення про те, що вони прослухали ті чи інші курси. Деякі великі за­клади (наприклад, Французький коледж, Національний музей природ­ничої історії (природи), обсерваторія фізики земної кулі та ін.) приваб­люють досить відомих вчених, користуються великим науковим авто­ритетом, проте не є вищими навчальними закладами у звичайному розумінні. Отже, основна маса студентів навчається в університетах.

Для вступу в університет абітурієнт повинен мати ступінь бака­лавра. На відміну від США, Англії бакалавр у Франції - це випускник ліцею, повної школи, що склав екзамен за одним із профілів: гуманіта­рним, природничим, технічним. Екзамен на бакалавра є випускним у ліцеї і вступним до університету (але не іншого вищого навчального закладу). Без екзамену приймають до університету тільки з урахуван­ням того профілю, з якого був складений екзамен. Зазвичай прово­диться співбесіда, проте вирішальне значення має диплом бакалавра. Оскільки у Франції диплом бакалавра отримують 10% випускників французьких шкіл, то вступні екзамени до університету передбачені для тих, хто такого диплома не має. Ці можливості були розширені "Законом про орієнтацію вищої освіти", а також у такому документі, як "Вища освіта", де передбачено перелік посвідчень, які замінюють дип­лом бакалавра. 8% дітей трудящих навчаються в університетах. За даними ЮНЕСКО, 30% французьких студентів отримують стипендію; її розмірі залежать від прибутку сім'ї, успішності студента, курсу навчан­ня. Частина студентів має повернути стипендію після закінчення вищо­го навчального закладу. Вступники не мають бути старші, аніж 24 або 20 років, і повинні мати стаж роботи два роки. Один з екзаменів носить характер співбесіди, під час якого спеціальна група викладачів (журі) у вільній формі, без часу на підготовку, задає питання про освіту, попе­редню діяльність з метою перевірки знань і здібностей. Залежно від результатів усних екзаменів абітурієнт допускається до письмових, їх кількість, тривалість і зміст визначаються президентом університету; дуже часто вимагається написати твір, або дати аналіз тексту. Залеж­но від того, на яке відділення вступає абітурієнт, від нього вимагається складання іспиту відповідно з історії, іноземної мови, географії, мате­матики, фізики чи хімії на рівні бакалавра. Кількість екзаменів не пере­вищує трьох-чотирьох. Інший характер мають правила вступу до вели­ких шкіл. Практично конкурс у великі школи складає 8-10 осіб на місце, в той час як до університету - мінімальний. Великі школи готують до певної професії.

Вчителів і викладачів готують переважно державні навчальні за­клади. Тут існують дві системи педагогічної освіти: учителів початкових шкіл і викладачів середніх навчальних закладів.

Базова педагогічна освіта вчителя початкової школи має дволанкову структуру: два роки в університеті, а потім два роки у нормальній школі. Кожна з ланок діє автономно, але між ними існують органічні зв'язки. Так, при вивченні курсу «Вступ до професії вчителя» студенти слухають лекції університетських професорів і проходять педагогічну практику під керівництвом викладачів нормальної школи.

Майбутній учитель початкової школи має пройти перший дворіч­ний цикл університетської освіти, під час якого вивчаються загально-академічні дисципліни і спеціальний педагогічний курс. Далі, навчаю­чись у нормальній школі, студент засвоює навчальний план, що скла­дається з чотирьох блоків: загальне педагогічне навчання; предметна підготовка й ознайомлення з педагогічними технологіями; підготовка до адміністративно-виховної діяльності; курси на вибір. На педагогічну шкільну практику в університеті приділяється три тижні, час перебу­вання в нормальній школі — двадцять тижнів. До останньої входить самостійна робота у базовому початковому навчальному закладі про­тягом випускного семестру.

Перші спеціальні вищі навчальні заклади для викладачів середньої школи з'явилися на початку 90-х років. Однак більшість викладачів для коледжів і ліцеїв продовжують готувати в два етапи: перший — одержан­ня університетської освіти, другий — навчання після університету. В уні­верситеті майбутній викладач середньої школи фактично не стикається з педагогічною освітою; це здійснюється в регіональних центрах підготовки викладачів. Тут слухачі спеціалізуються у викладанні двох-трьох шкільних дисциплін, освоюють педагогічні науки, стажуються у коледжі і ліцеях.

В умовах переходу до єдиного типу навчальних педагогічних за­кладів для шкіл всіх ступенів - дворічних інститутів підготовки вчителів на базі трирічної університетської освіти - у Франції йде активний про­цес оновлення змісту професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкової школи в контексті сучасних концепцій педагогічної освіти, нових підходів до навчальних планів і програм. Одними з пер­ших ознак цього оновлення можна вважати введення в психолого-педагогічну підготовку всіх майбутніх вчителів (початкової і середньої школи) обов'язкового для вивчення курсу "Європейський вимір".

Прийняття "Закону про орієнтації" (1989р.) фактично розпочався злиттям двох структур підготовки вчителів і створення єдиного вищого пе­дагогічного навчального закладу, єдиного типу для шкіл всіх ступенів - від дитячих садків до ліцеїв - інститутів підготовки вчителів. Вони стануть вищими професійними навчальними закладами з дворічним терміном нав­чання на базі трирічної університетської підготовки. Суттєвою характери­стикою цього навчального закладу для вчителів є його дослівна назва - "університетський інститут підготовки викладачів"(Іп5ІІІиІ5 Кпіуегзііаігез сіє Рогтаїіоп сіез Маіігез - ЛІРМ). Такі навчальні заклади організовуються у кожному із 26 навчальних округів країни. Всі інші педагогічні навчальні за­клади будуть поступово ліквідовувати.

Плата за навчання. Річні видатки за навчання у державних закладах у 1994/95 навчальному році були в межах 350-400 доларів США, а в недержавних — 2000-6000 доларів. Якщо іноземець прибуває з країни, яка не має відповідної угоди про обмін студентами, то слід приготувати ще 500-1000 доларів на медичне й соціальне страхування. У вказані суми не вхо­дить решта видатків: житло (дешевше на периферії), їжа, транспорт, мате­ріали (середній для Європії рівень цім).

Чимало іноземних студентів отримують ту чи іншу фінансову допомогу (є аж чотири варіанти) від уряду Франції. Про її умови надають інформа­цію як амбасади й культурні центри Франції, так і самі ВЗО, де є досить розвинені служби для допомоги іноземцям.