СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У ФРАНЦІЇ
Країна. Франція у світі сприймається як своєрідний еталон європейської культури, демократії і поваги до людини-творця. Такий імідж країни зумовлений тривалими зусиллями її видатних особистостей і народу утвердити у себе і в світі ідеали свободи й рівності.
Зараз Франція — П'ята республіка, що керується Конституцією 1962 р., за якою влада належить народу. Керівником централізованої країни є президент, що обирається народом на сім років і очолоює виконавчу владу. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. В останні десятиріччя помітна тенденція до розвитку децентралізації. Головними партіями є соціалістична (РЗ), республіканське об'єднання (К.КЯ), Союз за демократію (ІГОР), комуністична (РСР) та інші.
Франція належить до найрозвиненіших країн світу з відносно високим прибутком на одну особу. Багата історія, повага до минулого та його матеріальннх досягнень, прекрасні природні умови дають їй змогу вже багато років залишатися найприваблинішою для туристів, випереджаючи Іспанію, Італію, США та інші країни.
Територія Франції (г551 602 км2, населення 57,8 млн. чол. (1994 р.). 26,4% населення перебуває у;віковому інтервалі 0-19 років, 58,9% — від 20 до 64 років, у продуктивному віці — понад 40% французів, а безробітних 12%. Державна релігія відсутня. Вважають, що 76,4% французів — католики, але в країні представлені практично всі світові-релігії. На всій території домінує французька мова, хоч є кілька регіональних діалектів.
Минуле і сучасне системи витої освіти. Перші навчальні заклади відносяться до римського періоду й деякі вищі заклади (як медична школа в Монпельє) існували ще в кінці першого тисячоліття нашої ери, але лише Паризький університет (початок XIII сторіччя) надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання і підготовки фахівців вищого
тогочасного рівня.
На момент потреби в розширенні класичного набору спеціальностей (XVI сторіччя) королівська Франція мала аж 22 університети, надмірна, традиційність яких примусила владу створити заклади з технічними і науково-природничими напрямами (щколи мостів, гірничої справи тощо). Велика революція змела всі королівські університети, тому майже сторіччя Франція обходилася без цього виду ВЗО, відновивши їх лише 1896 р.
Довга черга бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого гатунку з десятками тисяч студентів поєднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні Вищі Школи через надвисокі конкурсні бар'єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість факультетів численних університетів. "Студентська революція" кінця 60-х років з епіцентром у Сорбонні привела до істотного реформування насамперед університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти Франції.
У наш час вона дуже далека від стагнації, адже за кілька років кількість студентів зросла на 0,5 млн, а на 2000 рік фахівці передбачають понад 2 млн. (майже 50% охоплення молоді). Залишається високий рівень централізації системи освіти з дещо гіпертрофованим впливом різних міністерств, що мають свої ВЗО. Як їх противага створена група впливових громадських органів й асоціацій консультативного плану. Національна рада з вищої освіти і досліджень (СКЕ8ЕК.) і Конференція президентів університетів є головними з них. Вони активно співробітничають з Міністерством освіти.
На відміну від Великобританії І Сполучених штатів Америки університети Франції не знаходяться на вершині освітньої піраміди Лідерські позиції тут займають великі школи (дгапй Гесоїе), що забезпечують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, державного управління та Інженери Вони надають високий рівень освіти І до вступних Іспитів до цих закладів допускають лише тих, хто успішно завершив перший освітній курс в університеті
Керівництво вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередництво національної ради вищої освіти І наукових досліджень В економічних районах (які, як правило, співпадають з академіями чи, по-іншому, навчальними округами) діють районні ради вищої освіти та наукових досліджень, які очолюють ректори - голови рад місцевих університетів На чолі університету стоїть президент, що обирається на п ять років, дуже часто президент найбільшого в регіоні університету є одночасно ректором академії (навчального округу) Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державними І фінансуються урядом Щоправда, офіційні документи утверджують так звану "обмежену фінансову автономію" університетів (V розділ "Закону про орієнтацію вищої освіти") Інакше кажучи, університет самостійно (через раду) розпоряджається засобами, що виділяє для нього держава Проте контроль залишається за останньою, крім того, Інші аспекти "університетської автономії!», які вказуються у законі, серйозно
обмежені, тобто вплив держави на академічну свободу є досить значним.
Приватні ВНЗ Франції - це п’ять католицьких університетів, приблизно % від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпорядковуються промисловим компаніям і церкві. У приватних ВНЗ навчається менше 10% французьких студентів.
У наш час у Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах університетів. У Парижі таких центрів - 13, Греноблі - 3, Тулузі - З, Страсбурзі — З і т.д.
У Франції основною адміністративною одиницею є навчально-дослідне об'єднання, що має автономію у межах університету. Ці об'єднання створені для розв'язання основної задачі - адміністративне і практично пов'язати воєдино навчальний процес і наукові дослідження, оскільки раніше факультети перетворювалися у навчальні підрозділи, що не займаються дослідженнями. При цьому у всіх офіційних документах і численних статтях підкреслюється полідисциплінарний характер університетів. Йдеться про те, що в кожному університеті викладається багато дисциплін, але є необхідність тісної координації навчально-дослідних об'єднань для розв'язання комплексних наукових задач і здійснення комплексної (міждисциплінарної) підготовки студентів. Традиційні факультети, зовсім відокремлені один від одного, такої можливості не надають. Згадаємо, що в США теж практикується міждисциплінарна підготовка студентів. Зрештою це пов'язано з більшим втіленням в наукову практику методології системного підходу, що передбачає комплексні міждисциплінарні дослідження.
Крім університетів, французька система вищої освіти включає великі школи і великі заклади вищої освіти. Створення цих шкіл у XIX ст. було пов'язане з необхідністю готувати кадри більш вузької спеціалізації, ніж університетські заклади, які до 1795р. були єдиним типом вищих навчальних закладів у Франції. В наш час переважна частина великих шкіл підпорядковується міністерству народної освіти. Серед великих шкіл можна виділити, зокрема, п'ять нормальних шкіл, які готують учителів для системи середньої освіти, школу хартій, школу мистецтв і ремесел, різні види інженерної школи. Університети готують дипломованих спеціалістів більш широкого профілю, великі школи - більш вузького.
Великі заклади вищої освіти є дослідницькими центрами і центрами по розповсюдженню наукових знань. Як правило, у них професори викладають лекції за вільними програмами, орієнтованими на їх власні наукові інтереси. Замість студентів ці школи відвідують слухачі, які отримують після навчання не офіційні дипломи, а лише посвідчення про те, що вони прослухали ті чи інші курси. Деякі великі заклади (наприклад, Французький коледж, Національний музей природничої історії (природи), обсерваторія фізики земної кулі та ін.) приваблюють досить відомих вчених, користуються великим науковим авторитетом, проте не є вищими навчальними закладами у звичайному розумінні. Отже, основна маса студентів навчається в університетах.
Для вступу в університет абітурієнт повинен мати ступінь бакалавра. На відміну від США, Англії бакалавр у Франції - це випускник ліцею, повної школи, що склав екзамен за одним із профілів: гуманітарним, природничим, технічним. Екзамен на бакалавра є випускним у ліцеї і вступним до університету (але не іншого вищого навчального закладу). Без екзамену приймають до університету тільки з урахуванням того профілю, з якого був складений екзамен. Зазвичай проводиться співбесіда, проте вирішальне значення має диплом бакалавра. Оскільки у Франції диплом бакалавра отримують 10% випускників французьких шкіл, то вступні екзамени до університету передбачені для тих, хто такого диплома не має. Ці можливості були розширені "Законом про орієнтацію вищої освіти", а також у такому документі, як "Вища освіта", де передбачено перелік посвідчень, які замінюють диплом бакалавра. 8% дітей трудящих навчаються в університетах. За даними ЮНЕСКО, 30% французьких студентів отримують стипендію; її розмірі залежать від прибутку сім'ї, успішності студента, курсу навчання. Частина студентів має повернути стипендію після закінчення вищого навчального закладу. Вступники не мають бути старші, аніж 24 або 20 років, і повинні мати стаж роботи два роки. Один з екзаменів носить характер співбесіди, під час якого спеціальна група викладачів (журі) у вільній формі, без часу на підготовку, задає питання про освіту, попередню діяльність з метою перевірки знань і здібностей. Залежно від результатів усних екзаменів абітурієнт допускається до письмових, їх кількість, тривалість і зміст визначаються президентом університету; дуже часто вимагається написати твір, або дати аналіз тексту. Залежно від того, на яке відділення вступає абітурієнт, від нього вимагається складання іспиту відповідно з історії, іноземної мови, географії, математики, фізики чи хімії на рівні бакалавра. Кількість екзаменів не перевищує трьох-чотирьох. Інший характер мають правила вступу до великих шкіл. Практично конкурс у великі школи складає 8-10 осіб на місце, в той час як до університету - мінімальний. Великі школи готують до певної професії.
Вчителів і викладачів готують переважно державні навчальні заклади. Тут існують дві системи педагогічної освіти: учителів початкових шкіл і викладачів середніх навчальних закладів.
Базова педагогічна освіта вчителя початкової школи має дволанкову структуру: два роки в університеті, а потім два роки у нормальній школі. Кожна з ланок діє автономно, але між ними існують органічні зв'язки. Так, при вивченні курсу «Вступ до професії вчителя» студенти слухають лекції університетських професорів і проходять педагогічну практику під керівництвом викладачів нормальної школи.
Майбутній учитель початкової школи має пройти перший дворічний цикл університетської освіти, під час якого вивчаються загально-академічні дисципліни і спеціальний педагогічний курс. Далі, навчаючись у нормальній школі, студент засвоює навчальний план, що складається з чотирьох блоків: загальне педагогічне навчання; предметна підготовка й ознайомлення з педагогічними технологіями; підготовка до адміністративно-виховної діяльності; курси на вибір. На педагогічну шкільну практику в університеті приділяється три тижні, час перебування в нормальній школі — двадцять тижнів. До останньої входить самостійна робота у базовому початковому навчальному закладі протягом випускного семестру.
Перші спеціальні вищі навчальні заклади для викладачів середньої школи з'явилися на початку 90-х років. Однак більшість викладачів для коледжів і ліцеїв продовжують готувати в два етапи: перший — одержання університетської освіти, другий — навчання після університету. В університеті майбутній викладач середньої школи фактично не стикається з педагогічною освітою; це здійснюється в регіональних центрах підготовки викладачів. Тут слухачі спеціалізуються у викладанні двох-трьох шкільних дисциплін, освоюють педагогічні науки, стажуються у коледжі і ліцеях.
В умовах переходу до єдиного типу навчальних педагогічних закладів для шкіл всіх ступенів - дворічних інститутів підготовки вчителів на базі трирічної університетської освіти - у Франції йде активний процес оновлення змісту професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкової школи в контексті сучасних концепцій педагогічної освіти, нових підходів до навчальних планів і програм. Одними з перших ознак цього оновлення можна вважати введення в психолого-педагогічну підготовку всіх майбутніх вчителів (початкової і середньої школи) обов'язкового для вивчення курсу "Європейський вимір".
Прийняття "Закону про орієнтації" (1989р.) фактично розпочався злиттям двох структур підготовки вчителів і створення єдиного вищого педагогічного навчального закладу, єдиного типу для шкіл всіх ступенів - від дитячих садків до ліцеїв - інститутів підготовки вчителів. Вони стануть вищими професійними навчальними закладами з дворічним терміном навчання на базі трирічної університетської підготовки. Суттєвою характеристикою цього навчального закладу для вчителів є його дослівна назва - "університетський інститут підготовки викладачів"(Іп5ІІІиІ5 Кпіуегзііаігез сіє Рогтаїіоп сіез Маіігез - ЛІРМ). Такі навчальні заклади організовуються у кожному із 26 навчальних округів країни. Всі інші педагогічні навчальні заклади будуть поступово ліквідовувати.
Плата за навчання. Річні видатки за навчання у державних закладах у 1994/95 навчальному році були в межах 350-400 доларів США, а в недержавних — 2000-6000 доларів. Якщо іноземець прибуває з країни, яка не має відповідної угоди про обмін студентами, то слід приготувати ще 500-1000 доларів на медичне й соціальне страхування. У вказані суми не входить решта видатків: житло (дешевше на периферії), їжа, транспорт, матеріали (середній для Європії рівень цім).
Чимало іноземних студентів отримують ту чи іншу фінансову допомогу (є аж чотири варіанти) від уряду Франції. Про її умови надають інформацію як амбасади й культурні центри Франції, так і самі ВЗО, де є досить розвинені служби для допомоги іноземцям.