Драматургія та театр. Музика. Кіномистецтво

Процеси національно-культурного відродження відбувалися в 20-ті роки в драматургії та театрі, де стояло завдання – піднести український театр до сучасного професійного рівня при збережені його національної оригінальності. Потрібна була новаторська театральна естетика, що відповідала б європейському рівневі.

У 1918 році у Києві діяли три театри: 1) державний драматичний (керівники О. Загаров і В. Кривецький), 2) Державний Народний П.Саксаганського і 3) «Молодий театр», який організували Лесь Курбас і Гнат Юра. У 1919 році Гнат Юра відокремився від «Молодіжного театру» і з групою акторів створив театр ім. І. Франка.

На кінець 1925 р. в Україні налічувалося вже 45, а в 1940 р. – 140 постійних державних і понад 40 робітничо-колгоспних театрів. Основу репертуару театру становила класична драматургія. Але з’явилися і цілком нові за духом і формою драматичні твори: «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги; «До третіх півнів» Я. Мамонтова; «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» та інші драми М. Куліша. Особливо великою популярністю користувалися драматичний театр ім. І. Франка на чолі з Г. Юрою і театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом. Зросла ціла плеяда талановитих акторів: А. Бучма, Н. Ужвій, Ю. Шумський, П. Нятко та ін.

В основу театральної естетики були покладені західноєвропейські модерністські тенденції. Г. Юра став засновником новітнього напряму в історії українського театрального мистецтва.