Микола Костомаров

Своєю плідною діяльністю виділявся М. І. Костомаров. З-під його пера з’являються все нові й нові праці — «Богдан Хмельницький», «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та ін. У численних дослідженнях він намагався вирішити ним же поставлене завдання — висвітлення історії широких народних мас як основного предмета історичної науки. Вагомим був творчий доробок О. М. Лазаревського (1834—1902), присвячений історії Лівобережної України другої половини XVII—XVIII ст. у працях «Малороссийские посполитые крестьяне» (1648—1783), «Описание старой Малороссии», «Люди старой Малороссии» та ін. Він розробив значною мірою нові питання: формування на Лівобережжі феодального землеволодіння, перетворення козацької старшини на поміщиків та закріпачення нею селян і козаків. Помітну роль відігравав В. С. Іконников (1841—-1923), автор фундаментального «Опыта русской историографии». Численні праці з історії, археології та етнографії України написав В. Б. Антонович (1834—-1908). Серед них — «Дослідження про міста в Південно-Західній Русі за актами 1432—1500—1798», «Дослідження про козацтво за актами 1500—1648», «Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії».

З 80-х рр. дослідження історії України розпочала історик та етнограф народницького, а згодом буржуазно-ліберального напрямку О. Я. Єфименко (1848—1918). їй належать, зокрема, праці «История украинского народа», «Конные суды в Левобережной Украине», «Турбаевская катастрофа», «Дворянское землевладение в Южной Руси», «Очерки истории Правобережной Украины» та ін.

З революційно-демократичних позицій історію України висвітлювали І. Я. Франко, С. Л. Подолинський, П. А. Грабовський та ін. Їхнім творам притаманні співчутливе змалювання тяжкого становища народних мас, підтримка визвольної боротьби трудящих.

Політика жорстокого національного гноблення, що її проводив царський уряд (мається на увазі Валуєвський циркуляр 1863 р. і Ємський акт 1876 р., згідно з якими заборонялося друкувати літературу українською мовою), значно ускладнила розвиток філологічних наук. Однак і в цей складний час учені дбали про прогрес українського мовознавства. Значна робота провадилася в галузі лексикографії. Численні праці з історії української мови, літератури й фольклору написав П. Г. Житецький (1837—1911) — «Очерк звуковой истории малорусского наречия», «Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII в.» та ін.