Об'єднання ж Литви і Польщі мало прин­ципові наслідки для всього подальшого розвитку українських земель.

Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави

Після смерті у 1340 р. останнього га­лицько-волинського князя Юрія II Болеслава між Польщею і Литвою розпочалася боротьба за українські землі. Проте, з кін. XIV ст. ряд зовнішніх і вну­трішніх обставин спонукали ці держави до об'єднання, яке відбувалося нерівномірно (остаточне, здавалося б, об'єднання держав змінювалося їх політичною само­стійністю) до сер. XVI ст. У цьому об'єд­нанні виділяють два основних етапи - Кревська унія 1385 р., яка започаткувала об'єд­нання Литви і Польщі, і Люблінська унія 1569 р., яка завершила їх об'єднання в одну державу - Річ Посполиту.

Кревська унія 1385 р.

Причини укладання:

ü Прагнення Литви і Польщі об'єднати зу­силля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Бал­тійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (виділилося у 1443 р. із складу Золотої Орди, з 1475 року визнало залежність від Османської імперії).

ü Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377-1392рр.) союзника для зміцнення свого становища. Ягайло, молодший Ольгерда, зайнявши великокнязівський стол всупереч принципам родового старшинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольдовичі і кузен Вітовт.

Зміст унії

Кревська унія - це шлюбна унія: литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем; внаслідок цього припинялися су­тички між Польщею і Великим князівством Литовським, а їх збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого князівства Литовського до Польщі,

Проте, у результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайла - князю Вітовту (1392-1430 рр.)

За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, приймала католицизм.

Наслідки унії

1. Позитивні - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов'янські землі (битва при Грюнвальді 1410 року.

2. Негативні-посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильницьке насадження католицизму. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.

Прагнучи оволодіти всією Руссю, Вітовт вдався до протиборства з Золотою Ордою.

Здійснивши два переможних походи у 1397 р. та 1398 р., він досяг гирла Дніпра та Дону, роз­бив ворожі війська в Криму. Проте третій по­хід закінчився невдало. У 1399 р. у битві біля р. Ворскли чисельніші сили золотоординських ханів завдали нищівної поразки військам Вітовта, більшість яких складали ополчення Київщи­ни, Волині, Поділля.

Поразка на Ворсклі похитнула позиції князя і змусила його відновити унію з Поль­щею. За умовами Віленської унії 1401 р. визна­валася васальна залежність Литви від Польщі, а після смерті Вітовта мала відбутися інкорпо­рація Великого князівства Литовського, перед­бачена Кревською унією.

У роки "Великої війни" (1409-1411 рр.) Польща й Литва виступили союзниками у бо­ротьбі проти Тевтонського ордену. Кульміна­ційним моментом цієї війни стала Грюнвальдська битва (15 липня 1410 р.). Союзне військо, у складі якого були і полки з україн­ських земель, розгромило хрестоносців. Після Грюнвальдської битви посилилося прагнення Литви до державної незалежності від Польщі. У 1413 р. було підписано Городельську унію, за якою Велике князівство Литовське визна­валося незалежною державою, хоча зверхність Польщі над ним зберігалася: обрання великого князя контролювалося і затверджувалося поль­ським королем. Литовська католицька знать урівнювалась у правах з польською шляхтою.

Зміцнивши свої позиції, Вітовт відновив успішну боротьбу з ординцями. За його під­тримки до влади в Золотій Орді прийшла ди­настія Тохтамиша, що дало можливість Литві розширити свої володіння на Півдні України. Вздовж узбережжя Чорного моря між Дніст­ром і Дніпром були зведені укріплені містечка, серед яких - Хаджибей (нині Одеса, 1415 р.) та Дашів (нині Очаків, 1430-ті роки).

Українські землі у другій третині XV - першій пол. XVI ст.

Після смерті Вітовта у жовтні 1430 р. його наступником став молодший брат Ягайла - Свидригайло Ольгердович, сіверський князь. Він знову повів боротьбу проти посилення Польщі, за незалежність Великого князівства Литовського. У своїй політиці князь Свидри­гайло спирався на українську знать, що зу­мовило невдоволення литовських феодалів-католиків. Вони проголосили Ве­ликим князем литовським Стародубського кня­зя Сигізмунда Кейстутовича (брата Вітовта). І наступні 4 роки в межах Великого князівства Литовського існувало дві держави - власне Литва і "Велике князівство Руське". Перше очолював Сигізмунд, друге - Свидригайло.

Ви­рішальна битва між руськими та польсько-литовськими військами відбулася у 1435 р. під Вількомиром. Цю битву за масштабністю істо­рики порівнюють з Грюнвальдською. Війська Свидригайла були вщент розбиті, самому князеві довелося рятуватися втечею. Свидри­гайло зрікся титула князя Великого князівства Руського, однак перманентна війна тривала до 1440 р., коли від рук змовників, очолюваних волинськими князями Іваном і Олександром Чарторийськими, Сигізмунд загинув.

Великим князем Литовським було обрано сина короля Ягайла - 13-річного Казимира Ягайловича (1440-1492 рр.), який у 1444 р. став і королем Польщі. Таким чином, об'єднання Литви і Польщі було відновлене у формі персо­нальної унії.

Остаточна ліквідація удільного устрою

Казимир, бажаючи забезпечити внутріш­ній спокій, визнав за Свидригайлом номіналь­ний пожиттєвий титул великого князя і можли­вість володіти відновленим Волинським кня­зівством. Казимир мусив визнати і відновлення удільності Київського князівства.

Та з часом намагання Казимира ліквідувати автономію українських князівств увінчалися успіхом. Скориставшись із смерті Свидри­гайла він ліквідував Волинське (у 1452 р.) та Київське (у 1471 р.) князівства. На українські землі поширюється воєводський устрій.

Після смерті Казимира у 1492 р. воєнна активність Москви істотно зросла, московські війська почали наступ на смоленські та чернігово-сіверські землі. Московський князь Іван III мотивував свої дії необхідністю захисту православних від релігійних переслідувань і насадження католицизму. В результаті війни з Литвою (1500-1503 рр.) Москва закріпила за собою всю Чернігово-Сіверщину, не відмовив­шись, однак, від подальшого просування в руські землі.

Воєнні дії активізували визвольний рух в українських землях. Він пов'язаний з іменем князя Михайла Глинського. Разом зі своїми братами Василем та Іваном у 1508 р. Михайло Глинський очолив повстання руської та білоруської знаті, невдоволеної пануванням Литви. Причини поразки по­встання слід шукати як у відсутності обі­цяної допомоги із зовні - з боку кримського хана та московського князя, так і у відсутності глибоких соціальних коренів.

На цей час українські князі й бояри вже адаптува­лися у системі Великого князівства Литовсь­кого, більшість із них обстоювала лише влас­ні інтереси і не бажала ними ризикувати заради ідеї М. Глинського про утворення Київської держави.

Люблінська унія 1569 р. Причини унії

Причини унії: Велике князівство Литовське поступово занепадало. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583 рр.) воно опини­лося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка настир­ливо добивалася приєднання Литви.

Зміст унії:Польща і Литва об'єдналися в одну дер­жаву, яка дістала назву "Республіка" (поль­ською мовою - Річ Посполита) з єдиним ко­ролем, сеймом, грошовою системою, зако­нами, католицизмом як державною релігією. Литовське князівство отримало статус авто­номії. Всі українські землі, що раніше нале­жали Литві, переходили під владу безпосе­редньо Польщі.