І. Розвиток сімейно-шлюбних відносин в Україні.

Шлюб — історично зумовлена, санкціонована й регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, яка визначає їхні права і обов'язки один щодо одного й щодо дітей. Шлюб тісно пов'язаний з сім'єю. Шлюб — сімейний союз одного чоловіка й однієї жінки (моногамний), або полігамний, який має два види: союз одного чоловіка і двох або декількох жінок (полігінний), однієї жінки і двох чи декількох чоловіків (поліандричний), закріплений законом або культурними традиціями.

Шлюб є передумовою для створення сім’ї, а шлюбний склад населення – базою для формування його сімейного складу та відтворення населення в цілому. Шлюбний склад населення характеризується розподілом за шлюбним станом на тих, які:

- перебувають у зареєстрованому чи незареєстрованому шлюбі у розрахунку на 1000 осіб населення;

- відповідною кількістю тих, які ніколи не перебували у шлюбі (холостяків та дівчат);

- відповідною кількістю овдовілих (вдівців та вдів);

- відповідною кількістю розлучених (або тих, які розійшлися).

Загальні тенденції структурних змін шлюбного складу населення та процесів його формування у сучасній Україні коригуються проявами демографічної кризи, зумовленої труднощами перехідного періоду. Шлюбний склад населення формується під впливом демографічних процесів – шлюбності, розлучуваності, смертності, міграції тощо, які опосередковують дію соціально-економічних чинників. Народжуваність тут впливає у контексті формування майбутніх шлюбних контингентів та статевовікової структури населення як передумови «шлюбного ринку» для добору шлюбної пари. Отже, у шлюбному складі населення узагальнюються і проявляються результати взаємодії соціально-економічних і демографічних процесів. Порівняння у динаміці показників шлюбного складу дозволяють простежити особливості згадуваної взаємодії, а також зміни у шлюбно-сімейних орієнтаціях, матримоніальній поведінці тощо.

Загальне уявлення про зміни шлюбного складу за міжпереписні періоди дає порівняльний аналіз інтегральних показників шлюбного стану, провідними серед яких є кількість осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 (або 15) років і старші. Згідно з даними у міжпереписний період 1989 – 2001 рр. шлюбний стан українського населення значно погіршився. Більшою мірою це стосується чоловіків, ніж жінок, міського населення порівняно з сільським.

Таблиця 25.

Кількість чоловіків і жінок у віці 16 років і старші, які перебувають у зареєстрованому або незареєстрованому шлюбі, в Україні за даними переписів населення, %

* Згідно з самовизначеністю осіб щодо шлюбного стану у переписах населення враховуються зареєстровані і незареєстровані шлюби; у 2001 р. вони вперше враховувались окремо.

На тлі відносної стійкості показників шлюбного стану населення після 1959 р. (межа повоєнних років) у міжпереписний період 1989 – 2001 рр. відбулось таке зменшення кількості осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 років і старші, у розрахунку на 1000 осіб:

- для всього населення – у чоловіків від 743 до 663, у жінок від 606 до 552;

- для міських жителів – відповідно від 736 до 646 та від 612 до 539;

- для сільських жителів – у чоловіків від 758 до 700, у жінок від 594 до 578.

Згадувані показники у міських жінок у перехідний період не досягли їх рівня навіть для перших повоєнних років після Другої Світової війни – 539 у 2001 р. порівняно з 545 у 1959 р. Загибель чоловіків на війні і різке порушення статевих пропорцій у ті часи спричинили напругу на «шлюбному ринку» стосовно добору шлюбної пари для жінок, особливо в селах. Шлюбна ситуація перших повоєнних років завдала значних збитків шлюбному стану жінок, що зумовило структурні деформації шлюбного складу населення України в цілому.

Труднощі перехідного періоду завдали шлюбній структурі не менш значних кількісних збитків. За даними перепису населення 2001 р. інтегральні показники кількості осіб, які перебувають у шлюбі у віці 16 років і старші, за весь період після 1959 р. у чоловіків були найнижчими в міських і сільських поселеннях України. Що стосується жінок, то найнижчим цей показник був лише у містах; в селах він лишався вищим його значення для 60-70-их років, проте порівняно з 1989 р. теж зменшився. З огляду на багатомірне загальносоціальне значення шлюбного складу населення у контексті якісної оцінки його деформації, ушкодження і збитки можуть розглядатись більш вагомими, враховуючи пролонговану дію деформуючих наслідків.

Рис. 34. Розподіл чоловіків за шлюбним станом за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року

Рис. 35. Розподіл жінок за шлюбним станом за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року

Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Несприятлива демографічна ситуація в Україні і, насамперед, різке зменшення народжуваності пов`язані із загостренням проблем функціонування сім`ї як осередку відтворення населення, зниженням її демографічного потенціалу.

Поглибилася деформація шлюбно-сімейних процесів, започаткованих ще у 1960-х роках. Поширилися такі явища, як:

· відкладання шлюбів і народження дітей;

· безшлюбне материнство;

· соціальне сирітство (покинуті батьками діти);

· зменшення кількості зареєстрованих шлюбів;

· збільшення кількості розлучень та вдів.

Навіть у 2003, коли показники шлюбності зросли, кількість зареєстрованих шлюбів була в 1,3 рази меншою, ніж у 1989 році; 28,6 відсотка дітей, народжених жінками молодше 20 років, є позашлюбними, 17 відсотків сімей з дітьми – неповними (у містах – 19,3 відсотків).

Спостерігається масове поширення бездітності та однодітності: дві третини сімей мають лише одну дитину.

Середня кількість членів у сім`ї практично не змінюється з 1989 року і становить 3,2 особи (у містах – 3,1, селах – 3,4).

Загострюються проблеми матеріального утримання і виховання дітей у сім`ях, особливо молодих, багатодітних та неповних, з несприятливим морально-психологічним мікрокліматом.

Причини загострення проблем формування та розвитку сімей:

· глобальні процеси індустріального розвитку та урбанізації;

· поступове звільнення сім`ї від виконання виробничої функції;

· відокремлення дорослих одружених дітей від батьків, зумовлене економічними, культурними, психологічними факторами, спричинили формування тенденції до поширення сімей, які складаються з шлюбної пари і дітей.

Однак поряд з цим зберігається практика спільного проживання дорослих дітей та одного із самотніх батьків подружжя, що пов`язано як із шлюбно-сімейними традиціями, так і з проблемами з житлом, низьким рівнем пенсійного забезпечення, розвитку інфраструктури та сервісу для людей похилого віку.

Практично не впливає на багатодітність такий економічний фактор, як потреба в робочих руках для селянських господарств та матеріальному забезпеченні в старості.

Масове залучення жінок у суспільне виробництво, необхідність у задоволенні їх освітніх, професійних та громадських інтересів зумовили малодітність та бездітність. Унаслідок цього протягом останніх 10-15 років дітородна ситуація в українських сім`ях значно погіршилася.

Стрімке зниження рівня життя і утворення глибокого розриву між його стандартами та реальним рівнем призвели до того, що 80 відсотків молодих подружніх пар віддає перевагу не дводітності, а створенню умов для забезпечення належного рівня доходів, близько двох третин – наявності окремої квартири.

Перспективи змін шлюбно-сімейної ситуації:

· на противагу європейським стандартам в Україні протягом певного часу ще переважатимуть зареєстровані шлюби. Поширення офіційно не оформлених шлюбно-сімейних відносин відбуватиметься переважно у формі випробувального періоду перед реєстрацією шлюбу та створення сім`ї;

· до 2015 року очікується стабілізація ситуації із шлюбністю на рівні 6-8 проміле, розлучуваності – 3,5 – 4. Унаслідок зменшення кількості зареєстрованих і поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав сподіватися на досягнення високого рівня шлюбності у найближчий період;

· загальна кількість сімей зменшиться з 13,5 у 2001 році до 12,4 млн. на початок 2015 року. Середня кількість членів сім`ї становитиме 3 – 3,1 особи, зокрема у селах – 3,4 – 3,5 особи;

· у містах поширюватиметься однодітність, оскільки зростання вимог до стандартів життя не сприятиме реалізації бажаної орієнтації на дводітну сім`ю. Наявність особистого господарства у сільських жителів стимулюватиме збільшення 2 – 3-дітних сімей. Проте для відродження середньодітної сім’ї потрібен тривалий період, можливо, не одне покоління.