Історія переписів населення у світі.

Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов’язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне платити податки або може бути призваним до армії.

Оскільки найдавніші держави виникли у стародавньому Єгипті, Китаї, у басейні річок Тигру і Євфрату (Месопотамія, Вавилон, Ассирія) в Індії, Японії, якраз у цих найдавніших державах проведені перші в історії людства обліки населення, зокрема, в Єгипті (близько 2800 – 2250 рр. до н.е.), Китаї (у 2238 р. до н.е.). Перші обліки населення мали примітивний характер. Іноді вони велися не шляхом записів, а носили символічний характер. Скіфський цар Аріанта (Скіфія була розташована переважно на території сучасної України), бажаючи знати число своїх підданих, наказав: кожному скіфові під страхом смертної кари принести мідний наконечник до стріли.

Починаючи з 435 року до Різдва Христового, регулярно проводились обліки населення в Стародавньому Римі та в усій Римській імперії. Обліки проводились за місцем народження. Маємо у Євангелії: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. І йшли всі записатися, – кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галілеї, з міста Назарета в Юдею, в місто Давида, що зветься Віфлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна». (Новий Завіт, Євангеліє від Луки, гл.2).

За доби середньовіччя (V ст. – середина XVII ст.) дрібні й роздрібнені держави не проводили систематичні обліки населення на загальнодержавному рівні. Лише у зв’язку з надзвичайними обставинами – епідеміями, голодом, війнами – по їх завершенні здійснювались спроби підрахувати, скільки людей лишилося живими. Лише після приборкання великих феодалів і формування централізованих держав в епоху середньовіччя та їх подальшого зміцнення у XVIII ст. почали проводитись обліки населення, але вони ще не стосувались усіх його верств, а лише платників податків і тих, що підлягали рекрутським наборам, тобто ще не були загальними, навіть тоді, коли охоплювали всю державу.

Із середини XVIIІ ст. такі обліки проводились в Австрії, Баварії, Голландії, Данії, Іспанії, а також в Японії.

У сформованій за царя Івана Грозного централізованій державі Московії для податного обкладання проводились традиційні поземельні обліки. У XVII ст. одиницею податного обкладання стає «двір» (господарство). У 1718 році цар Петро Перший вводить подушні обліки (на відміну від подвірних), в ході яких обліковувалось тільки чоловіче населення, яке обкладалось податками і підлягало рекрутським наборам. Дворянство, державні чиновники і т.п. обліку не підлягали. Перші подушні списки, складені у 1720-1721 роках, називались «сказками», наступні обліки називались ревізіями, а списки – «ревизскими сказками».

Із розвитком капіталістичного способу виробництва всі регіони держави об’єднуються в єдиний загальнодержавний господарський комплекс, в якому позбавлені засобів виробництва, але особисто незалежні від капіталіста робітники (чоловіки, жінки і навіть діти), в пошуках роботи вимушені і мають можливість вільно мігрувати в межах усієї країни і навіть поза нею. У таких умовах обліки лише окремих категорій населення, притаманні феодальним і рабовласницьким режимам (платників податків, чоловіків для рекрутських наборів і т.п.) втрачають сенс. Постає потреба загальних переписів населення, як правило, в межах усієї держави.

Отже виникнення і подальший розвиток загальних переписів обумовлено потребою мати докладну і регулярну інформацію про чисельність, розміщення і склад населення, важливі для будь-якого періоду.

На першому історичному етапі розвитку переписів населення (кінець XVIIІ ст. – перша половина ХІХ ст.) закладались основи їх організації, визначались програми. Разом з тим стала усвідомлюватись потреба у зіставлянні даних переписів різних країн, уніфікації єдиних рекомендацій.

Першим у світовій практиці загальним переписом населення був перепис 1790 рокув Сполучених Штатах Америки. У 1800 році провели свої перші загальні переписи населення Швеція і Фінляндія, у 1801 році – Англія, Данія, Норвегія, Франція.

Програми перших загальних переписів були дуже обмеженими. Так, за першим переписом населення США обліковували тільки ім’я глави домогосподарства, число вільних осіб, число білих жінок і число рабів; за першим переписом Франції – лише стать і шлюбний стан населення. Були відсутні чіткі правила (інструкції) проведення переписів, а строки їх здійснення дуже тривалими. Перший американський перепис тривав 18 місяців.

Вирішення цих проблем здійснювалось на другому історичному етапі розвитку переписів населення (друга половина ХІХ ст. – перша половина ХХст.). Рішучий крок до їх вирішення зробив видатний бельгієць Адольф Кетле (1796-1874). Сформульовані ним принципи проведення загальних переписів населення були обговорені на першій сесії Міжнародних статистичних конгресів у 1853 році, які почали скликатися з його ініціативи, згодом на четвертій – у 1860 році і зведені воєдино на восьмій сесії у 1872 році. Так був здійснений перехід до переписів населення у сучасному їх розумінні. Рекомендовані програми переписів населення і порядок їх організації не залишаються незмінними, залежно від потреб часу вони продовжують удосконалюватись, хоч основні принципи їх проведення не втрачають актуальності й досі.

Із залученням все більшої кількості країн світу до системи міжнародного поділу праці виникла потреба проведення Всесвітнього перепису населення, який являє собою сукупність переписів населення окремих держав і територій світу, що проводяться приблизно в один час і за єдиним принципом. Схвалена 1897 року на Санкт-Петербурзькій сесії Міжнародного статистичного інституту пропозиція провести Всесвітній перепис населення у 1900 році не була реалізована, як і пропозиція про Всесвітній перепис 1940 року.

Проведення Всесвітнього перепису населення стало можливим із створенням Організації Об’єднаних Націй та її статистичного апарату, з утворенням якого починається третій історичний етап розвитку переписів населення.

Статистичною комісією ООН спільно з Комісією з народонаселення за активної участі регіональних статистичних конференцій розроблені програми перших Всесвітніх переписів населення у 1950 і 1960 роках. І надалі до початку кожного десятиріччя випускається спеціальний документ, який містить принципи й рекомендації відносно переписів населення і житла, а також макети таблиць для розробки матеріалів перепису. Цих рекомендацій дотримується нині все більша кількість країн. У більшості із них переписи проводяться один раз на 10 років у роки, які закінчуються на «0», «1» або «9».

У 1999 році видані нові переглянуті й удосконалені «Принципи і рекомендації щодо проведення переписів населення і житла», присвячені черговому Всесвітньому перепису населення 2000 року.