Стрибог. Це один із найстаріших богів у трипільців, етрусків. У римлян він вважався богом винищувачем, богом війни і відомий як Сатурн. Стрибога вшановували як і Перуна.

Велес (Волос) – бог достатку. Його також назвали "скотнім богом": у давнину скот (велика рогата худоба) був ознакою багатства. Як і римський Меркурій, Велес був опікуном торгівлі та купецтва. За гіпотезою, ім'я Велес походить від слова "волох" – волохатий, що виникло у кам'яному віці, а його символом є Тур (Тілець), і найбільшого вшанування набуває в епоху Трипілля та Бронзовому віці. Родовід Велеса іноді виводиться від волохатого ведмедя, який за повір'ям, впливає на полювання та мисливство. Тому мисливці задобрювали його урочистим принесенням жертв. Згодом Велес набуває людської подоби. У Володимировому пантеоні богів Велес відсутній. Його кумир у Києві стояв окремо на березі річки Почайни, куди й був скинутий, коли князь Володимир руйнував язичницькі святилища. Після впровадження християнства Велес разом з іншими богами потрапив до розряду "нечистої сили". Його почали також ідентифікувати з міфічним Вієм – Богом підземного царства мертвих.

Мокоша. Це єдина представниця жіночих божеств у пантеоні князя Володимира. Її ім'я пов'язане з жіночою сферою діяльності в господарстві: рукоділлям, прядінням, ткацтвом тощо. Їй приносили жертви у вигляді снопів льону та вишитих рушників. Походження Мокоші дуже давнє. В образі Мокоші ми бачимо образ Великої Богині – Матері, відомий на українських землях ще за часів трипільської цивілізації.

На думку академіка М. Марра, назва Мокоша походить від ще давнішнього культу води – богині Дани. Ім'я Дана, як стверджує М. Марр, складається з двох частин: да (середземноморське "вода") і на ("неня, мати"), тобто Мати-вода. Із приходом християнства культ Мокоші перейшов у культ Параскеви-П'ятниці.

Купало (Купайло). Бог літнього сонця. Купалом називали солом'яне опудало, яке молодь виготовляла спеціально для свята. Крім Купала, робили ще й інше опудало – Марену – ляльку з вінків та гілок дерев, прикрашену квітками та стрічками. Вважається, що Купайло та Марена –два божества, що відповідають двом стихіям: вогню і воді (Сонцю і Хмарі). Свято відбувається в період літнього сонцестояння. Сонце ототожнюється з небесним вогнем, Хмара – із небесною вологою. Логічно, що сам процес свята зводиться до наступних дій. У ролі чоловіка виступає Купайло (небесний вогонь), а в ролі жінки – Марена (водяна стихія). Перед цими "ідолами" ставили стіл із різними стравами, біля них палав священний вогонь, навколо якого парубки й дівчата з веселощами, піснями й танцями "справляли празник". У кінці свята Марену топлять у річці, іноді у воду кидають і Купала.

Близьким за своєю сутністю до Купала є божество під назвою Ярило. Він, на відміну від Купала, діє лише навесні. Ярило – це Бог весняного розквіту природи, символ плодючості, любові й пристрасті. Перші свята Ярила відзначають навесні, коли він пробуджується, а влітку відбувається символічний похорон Ярила, відомий під назвою похорон Кострубонька. Жінки з жартами ховали опудало Ярила (Коструба), який уже все запліднив і завмирав на зиму, щоб навесні знову пробудитися. Легко зробити висновок, що описаний обряд означав завмирання сонячної сили – після Купала "сонце на зиму повертає". Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дружин. Таким чином, Ярило і Кострубонько уособлювали торжество життя над смертю.