СВЯТОСЛАВ

"Повість временних літ" датує початок самостійного правління Святослава Ігоревича 964 р. Недовге, але яскраве й насичене подіями, воно було ознаменоване для Русі спочатку блискучими перемогами, а потім гіркими втратами.

Святослав Ігоревич народився у 942-му, за три роки до смерті батька. Малолітній князь символічно взяв участь у битві з древлянами 946 р. Опікуваний годувальником Асмудом, він зміг тільки перекинути спис через голову коня, але для дружини це означало початок бою, який було виграно. У підлітковому віці, в середині 950-х pp., Святослав Ігоревич княжив у Новгороді. Йому допомагали довірені люди княгині Ольги. На півночі, в язичницькому середовищі, формувалися його вдача й переконання. Тут довкола юного Святослава зібралися відважні й войовничі друзі, які стали основою його майбутньої раті.

Те, що Святослав Ігоревич опинився під впливом язичників, непокоїло Ольгу, яка прийняла хрещення, й наприкінці 950-х pp. вона покликала його в Київ готуватися до вступу на престол і вникати в державні справи. Проте релігійні пристрасті зробили матір і сина лідерами протилежних угруповань. Ольга спиралася на родовите, значною мірою християнізоване київське боярство, а за Святославом стояла різноплемінна язичницька дружина.

Святослав Ігоревич багато воював. Молодим він загартувався на півночі, в боротьбі з варягами, й на півдні — з печенігами. У походи не брав обозу, навіть казанів, харчувався з дружинниками печеним на жару м'ясом. Не возив наметів, спав на повстині, поклавши під голову сідло. Ніколи не нападав на противника зненацька, обов'язково попереджав: "Іду на вас".

Про початок походів Святослава відомо з літописної статті 964 p., коли він, досягши 22-річного віку, зібрав численне військо для великої війни на сході. Спочатку він підкорив в'ятичів — слов'ян верхів'їв Дону та Оки, данників хозарського кагана. До складу Хозарії входили Нижнє Поволжя зі столицею каганату, великим торговим містом Ітилем, а також Північний Кавказ, Приазов'я і Східний Крим. Влада кагана поширювалася на буртасів Середнього Поволжя, алано-булгар Подоння, нинішніх земель Донеччини і Харківщини та деякі інші племена.

Війна з Хозарією спалахнула в 965 р. Святослав Ігоревич розбив війська каганату. Підкорив аланів і булгар у басейні Сіверського Дінця й на Дону, підійшов до Волги, заволодів добре укріпленим, побудованим іще візантійцями, містом-фортецею Саркелом, званим на Русі Білою Вежею. Це дало йому змогу розгромити столицю каганату місто Ітиль. Потім князь рушив до гирла Тереку, заволодів хозарським містом Семендером (стара столиця) і, просуваючись Північним Кавказом, переміг ясів та касогів. Заволодівши Кубанню й землями поблизу Керченської протоки, Святослав Ігоревич завершив розгром Хозарії, яка довго була головною суперницею Русі у Східній Європі, й зі славою, багатими трофеями та численними бранцями повернувся до Києва. За свідченням мусульманських авторів, русичі спустошили й Волзьку Булгарію, яка прийняла іслам.

Для зміцнення східних позицій держави Святослав Ігоревич мав закріпитися в середній течії та дельті Волги, на Тереку, Дону і в Приазов'ї. Проте довгий час під владою Києва залишалися тільки Біла Вежа і Тмутаракань із Керченським півостровом, Таманню й пониззям Кубані. Молодий князь не подбав про закріплення своєї влади на Волзі й Тереку, вдовольнившись пограбуванням і знищенням Хозарії. Не врахував він і загрози від печенігів, які кочували у степах Північного Причорномор'я. Це можна пояснити не лише недосвідченістю й недалекоглядністю Святослава, а й причинами об'єктивними: Русі бракувало людей, щоб швидко заселити й освоїти величезні території до Волги, Каспію і Кавказу, тому влада її над степом виявилася неміцною і нетривалою.

У 968 р. Святослав Ігоревич звернув увагу на Дунай і Балкани. Візантія, зазнаючи арабського натиску в Сирії та німецького в Італії, вела тоді війну ще й із Болгарським царством. На трьох ворогів їй не вистачало сили, тож греки попросили допомоги у Святослава. Навесні 967 р. він розбив болгарське військо і, як написано в "Повісті временних літ", узявши вісімдесят міст на Дунаї, швидко заволодів більшою частиною Болгарського царства.

Візантія явно не розраховувала на такий величезний успіх, а безпосереднє сусідство з Руссю і зовсім не входило в її плани. Проте СвятославІгоревич, завоювавши багаті землі, не збирався їх залишати. У нього визрів план створення величезної, на давньорусько-болгарській основі, держави — від Чорного моря й Балкан до Балтики, Волги й Каспію зі столицею в Переяславці, в дельті Дунаю, де сходилися найважливіші торгові шляхи, які зв'язували Русь із Візантією, країнами Центральної Європи та Причорномор'я. Князь твердив, що там середина його землі. Зрештою, в Києві реальна влада перебувала в руках Ольги та бояр. Святослав Ігоревич почувався там невпевнено, тож і не спішив туди повертатися.

Греки, не зумівши відтіснити Святослава від кордонів імперії власними силами (війни з арабами й німцями тривали), багатими подарунками схилили до нападу на Русь печенігів. Кочовики, скориставшись відсутністю в Наддніпрянщині основних військ русичів, навесні 968 р. прорвалися до Києва і взяли його в облогу. Кияни на чолі з уже літньою Ольгою, яка опікувалася онуками, опинилися в критичному становищі, адже Святослав Ігоревич не знав про небезпеку, яка нависла над містом. На щастя, в Києві знайшовся відважний юнак, який знав печенізьку мову. Він пробрався крізь ворожий стан і сповістив князя про небезпеку. Святослав Ігоревич з основними силами рушив на Київ. Печеніги відступили у степ. На якийсь час небезпека минула. Князеві довелося вислухати гіркі дорікання матері, бояр і старійшин. Вони казали: "Ти, князю, шукаєш чужої землі й береш її, а до своєї тобі й діла немає; нас мало не взяли печеніги, разом із твоєю матір'ю та дітьми".

Ольга була проти війни з Візантією, яку задумав син, розуміючи, що шанси на перемогу невеликі. До того ж похід на греків звів би нанівець її багатолітні старання зблизитися з християнським світом. Та Святослав Ігоревич був непохитний. Улітку 969-го, вже по смерті матері, він повів 60-тисячне військо на Балкани. У Києві він посадив на князівство свого старшого сина Ярополка; другого сина, Олега, залишив правити древлянською землею. Тоді ж позашлюбного Святославового сина від ключниці Малуші Володимира вирішено було послати в Новгород.

Повернення Святослава на Балкани не було для греків несподіванкою. Вони швидко переманили на свій бік болгарських бояр. Проте у самій Візантії почалася міжусобиця до того ж активізувалися на кордонах араби та німці. Імператор Никифор II Фока подарунками та обіцянками переманив на свій бік майже всіх впливових бояр, які не бажали опинитися під владою язичника. Але несподіване сталося в самому Константинополі. Зміщений імператором з усіх посад за зв'язок із його молодою дружиною, красунею Феофано, уславлений полководець Іоанн Цімісхій, за сприяння своєї коханки, 11 грудня 969 р. здійснив державний переворот. Никифора було вбито, і трон дістався Іоанну, проти якого виступив племінник Никифора, Вард Фока. Іоанн розгромив його, але мав терміново вирушити в Сирію, де араби обложили Антіохію. Водночас на півдні Італії активізувалися німці.