Система роботи з навчального курсу.

6. Контроль і оцінка знань студентів.

7. Моя історія: педагогічний аспект.

 

Рекомендована література:

· основна:

1. Власова О. І., Марушкевич А. А. Основи психології та педагогіки: підручник для студентів гуманітарних факультетів класичних університетів / О. І. Власова, А. А. Марушкевич. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2009 – 255 с.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред.. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

4. Левківський М. В. Історія педагогіки: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 360 с.

5. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 528 с.

· додаткова:

  1. Галузинський Б. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 237 с.
  2. Елькін М. В. Історія педагогіки: [навчально-методичний посібник до самостійного вивчення дисципліни] М. В. Елькін, М. М. Головкова, А. А. Коробченко. – Мелітополь: ТОВ “Видавничий будинок ММД”, 2009. – 204 с.

 

1. Актуалізація знань з педагогіки

Педагогіка – сукупність теоретичний і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання та розвиток особистості людини.

Педагогіка – наука про навчання, виховання та розвиток особистості.

Назва науки походить від грецьких слів “пайди” – діти і “аго” – веду, тобто “дітоводіння”. (У Стародавній Греції “пайдагогос” спочатку називали рабів, які супроводжували дітей до школи.

Стадії розвитку педагогіки:

· народна педагогіка;

· духовна педагогіка;

· світська педагогіка.

Народна педагогіка – система поглядів народу на освіту та виховання підростаючих поколінь.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання та навчання особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час була складовою частиною філософії. Праці Я. А. Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки.

За своєю структурою педагогіка розглядається як:

  • наука, яка має свої закономірності (має свій предмет, свої закони, які необхідно всебічно вивчити; має властиві їй методи дослідження предмета, що включають спостереження фактів та їх наукові узагальнення; побудована на філософських основах, що пронизують всі її ланки; є суспільною наукою);
  • практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;
  • мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя (діяльність учителя є творчою, ініціативною, практичною діяльністю, побудована на основі законів розвитку людини як предмета цієї діяльності; учитель творець і художник своєї справи, а не автоматичний виконавець вимог офіційної рецептурної педагогіки).

Джерела педагогіки

· педагогічна спадщина минулого;

· передовий педагогічний досвід;

· народна педагогіка;

· педагогічні дослідження.

Предметом педагогіки є:

· дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів;

· теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання;

· вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії;

· розробка педагогічної техніки.

Основні категорії:

· виховання:

у широкому соціальному розумінні – це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу;

у широкому педагогічному розумінні – це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді;

у вузькому педагогічному значенні – це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі;

у гранично вузькому розумінні – це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя та вихованця;

· навчання – це цілеспрямований процес взаємодії вчителя й учнів, у ході якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок;

· освіта – це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей.

· самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі;

· самовиховання – систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок;

· перевиховання – виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості;

· учіння – одна із сторін педагогічного процесу, що охоплює навчально-пізнавальну діяльність учня під керівництвом учителя та передбачає цілеспрямоване засвоєння учнями знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у життєдіяльності та праці.

Структура педагогіки:

· вікова педагогіка (дошкільна педагогіка, педагогіка школи, педагогіка дорослих (андрагогіка);

· професійна педагогіка (педагогіка профтехосвіти, педагогіка вищої школи, військова педагогіка);

· спеціальна педагогіка (сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка, логопедія, виправно-трудова педагогіка)

сурдопедагогіка – галузь дефектології, що досліджує проблеми навчання та виховання дітей з порушенням слуху;

тифлопедагогіка – галузь дефектології; наука про особливості виховання та навчання сліпих і слабозорих дітей;

олігофренопедагогіка – наука про виховання, навчання і шляхи корекції недоліків розвитку розумово відсталих дітей;

логопедія – наука, що вивчає різні порушення мови, а також методи подолання їх і запобігання їм;

виправно-трудова педагогіка – галузь педагогічної науки, яка вивчає організовану діяльність з виправлення осіб, які вчинили карні злочини й засуджені до різних видів покарань;

  • історія педагогіка – наука про педагогічні теорії та системи, що існували в різних країнах світу в різні історичні епохи, про розвиток педагогічної думки, внесок найвидатніших просвітителів-педагогів світу у скарбницю педагогічних здобутків;
  • методики викладання окремих предметів – реалізація загально дидактичних знань про організацію та здійснення навчально-виховного процесу в умовах викладання певного навчального предмета;
  • шкільна гігієна (фізіолого-гігієнічне обґрунтування режиму дня учнів у школі);
  • соціальна педагогіка – галузь педагогіки, що вивчає закономірності та механізми становлення та розвитку особистості у процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей і молоді у процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Міжпредметні зв’язки педагогіки – це її зв’язки з іншими науками які дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища і процеси. Педагогіка пов’язана з такими науками як філософія, соціологія етика, естетика, психологія, анатомія, фізіологія людини, логіка та ін.

Завдання педагогіки на сучасному етапі

  • вдосконалення змісту освіти;
  • розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання;
  • підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти;
  • комп’ютеризація учительської праці;
  • розробка нових і модернізація наявних форм і методів навчання;
  • виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку;
  • вдосконалення змісту та методики виховання;
  • вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці;
  • розробка шляхів демократизації та гуманізації життя та діяльності навчальних закладів усіх рівнів і форм власності.

Понятійний апарат

Задатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, які під впливом середовища у процесі виховання перетворюються у здібності.

Здібності – індивідуальні властивості особистості, які передумовою успішного виховання певних видів діяльності.

Знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності.

Уміння – здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навичок.

Навичка – автоматизована дія, вироблена на основі багаторазових повторень.

Концепція педагогічна – система поглядів на те чи інше педагогічне явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення якихось педагогічних явищ, подій; провідна ідея педагогічної теорії.

Парадигма – теорія (або модель постановки проблем), прийнята за зразок вирішення дослідницьких завдань певним науковим співтовариством.

Доктрина – теорія, система поглядів, світогляд.

Засоби – вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість.

Принципи – переконання, правило, норма, якими користується вихователь з метою кращого впливу на вихованця.

Методи – шляхи, способи досягнення мети навчання чи виховання.

Лекція – систематизований, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

Семінар навчальний – один із основних видів навчальних практичних занять. Полягає в самостійному вивченні учнями чи студентами за завданнями педагога окремих питань і тем.

Робота самостійна – різноманітні види індивідуальної діяльності учнів чи студентів, яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями викладача чи вчителя під його керівництвом.

Урок – форма організації навчальної роботи, яка відбувається в межах точно визначеного часу з постійним складом учнів відносно однакового рівня підготовленості й віку у відповідності з розкладом і включає різні види роботи як учителя, так і учнів, необхідних для досягнення навчальних результатів.

 

2. Історія педагогіки як галузь педагогіки

Сьогоднішні проблеми навчально-виховного процесу в Україні неможливо вирішувати не знаючи, як розвивалася теорія та практика виховання, навчання в минулому. Простежити та зрозуміти закономірність цих процесів допомагає надзвичайно важлива й багатогранна за своїми структурними компонентами галузь педагогіки – історія педагогіки

Історія педагогіки –це наука, щовивчає педагогічні теорії та системи, що існували в різних країнах світу в різні історичні епохи, простежує розвиток педагогічної думки, аналізує внесок найвидатніших просвітителів-педагогів світу в скарбницю педагогічних здобутків.

Предмет педагогіки – процес виникнення, становлення та розвитку основних педагогічних категорій, педагогічних систем і концепцій, досвіду світової виховної та освітньої практики.

Методи науково-педагогічного дослідження в історії педагогіки:

· загальні:

- історико-структурний метод (розподіляється феномен минулого та вивчаються його складові);

- конструктивно-генетичний (простежуються зміни досліджуваного феномену в цілому і його складові у просторі та часі);

- порівняльно-зіставний або історико-компаративістський (встановлюється регрес і прогрес різних явищ минулого і на цій основі формулюються відповідні висновки та оцінки);

· часткові методи:

- аксіологічний (вивчаються загальнолюдські та національні цінності освіти, встановлюються їх пріоритетність);

- метод інноваційних циклів (вивчається розвиток освіти протягом дії конкретного циклу);

- хвильовий (висвітлюються своєрідність хвиль просвіти:дворянської, міської, буржуазної, пролетарської, селянської);

- модернізаторський (вивчаються освітні реформи-контреформи);

- персоналістично-біографічний (у центрі уваги особистість педагога минулого);

- монографічний (цілісне вивчення конкретного освітньо-виховного закладу)

- парадигмальний (розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм).

Завдання історії педагогіки як науки:

· формування цілісної системи знань про історико-педагогічні процеси, явища, факти;

· розкриття внутрішніх закономірностей та специфічних ознаків розвитку школи, виховання та педагогіки;

· формування здатності до аналізу, співставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі.

Джерела історії педагогіки:

· пам’ятки старьодавньої писемності, манускрипти, рукописи з питань освіти та виховання;

· архівні матеріали, мемуарна та критична література;

· твори живопису, літератури, скульптури;

· законодавчі акти, закони, проекти, звіти, доповіді конкретних держав у минулому;

· педагогічна, навчальна та методична література минулого;

· матеріали періодичного друку минулого.

Зв’язок історії педагогіки з іншими науками

Історія педагогіки використовує ідеї, теоретичні положення і висновки історії філософії, історії літератури, культурології. Історія педагогіки використовує методи дослідження, які застосовуються в історії, філософії, історії психології, історії культури, історії географії, історії мистецтва.

 

3. Історія педагогіки як навчальний предмет

Навчальний курс “Історія педагогіки” – є нормативною дисципліною, викладається для студентів бакалаврату спеціальності “Соціальна педагогіка” на І курсі протягом одного семестру (І семестр) в обсязі 72 години, з них: лекцій 16 годин, семінарських 12 годин, самостійна робота – 44 години; форма підсумкового контролю – залік.

Мета навчального курсу “Історія педагогіки”– на підставі історичних джерел, численних прикладах, фактах з життя всіх народів довести, що в меті та завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах завжди віддзеркалювався розвиток суспільства, зміни у відношеннях між людьми; сприяти формуванню історичної свідомості та самосвідомості студентів як основи особистісної рефлексії й усвідомлення себе в тріаді “минуле-теперішне-майбутнє”.

Завдання дисципліни:

· пробудити інтерес до педагогічного минулого;

· розширити педагогічний світогляд;

· простежити основні етапи розвитку родини, сімейного виховання, навчально-виховних закладів різних рівнів на терені України з найдавніших часів до сьогодення;

· сприяти засвоєнню генезису педагогічних категорій;

· виробити критичне ставлення до педагогічної спадщини;

· залучити студентів до творчого дослідництва;

· формувати вміння творчо використовувати здобуті знання та досвід попередніх поколінь, уміння прогнозувати розвиток освіти, педагогічної думки.

Вивчення історії педагогіки відбувається на лекціях, семінарських заняттях, у процесі індивідуальної роботи зі студентами в аудиторний час(консультації) та самостійної роботи студентів (вивчення основної та додаткової літератури, першоджерел, підготовка доповідей, рефератів). На лекціях висвітлюються основні, найбільш загальні питання курсу, що забезпечують цілісність розуміння основних закономірностей розвитку педагогічної культури; обов'язковий мінімум знань, якими повинен оволодіти студент; закладають наукові та методологічні основи для подальшої організації навчальної праці студентів. Семінари сприяють більш глибокому та всебічному вивченню основних ідей лекційного курсу, осмисленню педагогічних ідей, теорій,систем, напрямів в історії педагогіки, формуванню аналітичних умінь на основі порівняльних характеристик різноманітних педагогічних теорій і концепцій. Консультаційна робота допомагає студентам краще оволодіти невичерпним методологічним, пізнавальним і виховним потенціалом зазначеного курсу. Самостійна робота спрямована на те, щоб викликати у студентів прагнення допоглибленого вивчення окремих педагогічних проблем у їх історичному розвиткові, бажання займатися науково-дослідницькою роботою.

Місце у структурно-логічній схемі спеціальності. Навчальна дисципліна “Історія педагогіки” є складовою частиною навчального плану професійної підготовки бакалаврів з соціальної педагогіки, має особливе значення у психолого-педагогічній підготовці студентів-соціальних педагогів, оскільки сьогоднішні проблеми навчально-виховного процесу неможливо вирішувати не знаючи витоків і першоджерел зародження, становлення та розвитку теорії та практики виховання й навчання дітей і молоді.

Зв’язок з іншими дисциплінами.Викладання курсу передбачає:

· використання ідей, теоретичних положень і висновків філософії, соціології, психології, шкільної гігієни, анатомії та фізіології, генетики, естетиці, етиці;

· методів дослідження, які застосовують в філософії, соціології, психології, математиці, кібернетиці, естетиці, етиці.

Принципи відбору змісту і структурування навчального курсу

· хронологічний принцип (дозволяє розглядати факти, явища, події у хронологічній послідовності);

· принцип історизму (дозволяє розглядати факти, явища, події в широкому контексті конкретного історичного періоду);

· принцип ретроспективізму (дозволяє розглядати прогностичну значущість історико-педагогічної спадщини для вирішення сучасних проблем педагогічної теорії та практики);

· принцип цілісності (дозволяє орієнтуватися на наскрізний розгляд історико-педагогічних проблем у єдності із загальними тенденціями розвитку світової культури і людської цивілізації);

· принцип об’єктивності (дозволяє розглядати педагогічні явища з відображенням їх істинності);

· принцип варіативності (дозволяє вносити певні авторські корекції у презентації курсу у відповідності з власною концептуальною моделлю);

· принцип рівневої диференціації (дозволяє засвоювати зміст курсу на кількох рівнях, що визначаються активністю і самостійністю студентів при виконанні індивідуальних завдань, контрольних робіт).

Основні поняття навчального курсу: авторська концепція, державна та приватна освіта, гуманістична та авторитарна педагогіка, народна педагогіка, педагогічна парадигма, педагогічна система, педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічні погляди, педагогічні інновації, педагогічні реформи, педагогічні традиції, еволюція виховання, сімейне виховання.

 

4. Значення навчального предмету у формуванні соціального педагога

“Історія педагогіки” як навчальний курс, належить до тих дисциплін, які забезпечують фахову підготовку майбутніх працівників освіти. Вона має особливе значення для професійного становлення майбутніх соціальних педагогів: сприяє розширенню педагогічного світогляду; допомагає зрозуміти генезис педагогічних категорій; виробити критичне ставлення до педагогічної спадщини й формувати уміння творчо використовувати здобуті знання та досвід попередніх поколінь; бачити перспективу розвитку освіти, педагогічної думки. Ознайомлення студентів з творами видатних педагогів минулого і сучасних дослідників, з процесом розвитку педагогіки як науки дає можливість майбутнім педагогам засвоїти фактичний матеріал, оволодіти методом конкретно-історичного підходу до педагогічних фактів і явищ, сформувати вміння здійснювати пошук історичної інформації з відповідної проблематики (працювати з різними джерелами: періодичними виданнями, документами), самостійно систематизувати, аналізувати наявний досвід щодо організації навчання та виховання дітей і молоді.