Суть і склад економічного потенціалу
Суть і склад економічного потенціалу 5.2. Характеристика економічного потенціалу 5.3. Тіньова економіка, структура й природа її виникнення
ЛЕЦІЯ 5. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Економічний потенціал країни - це складна за змістом і багатоаспектна за значенням структура. В теорії й на практиці господарювання він трактується неоднозначно. Найбільш поширене трактування економічного потенціалу - це кількісно-якісна характеристика наявності й можливості використання всіх видів ресурсів, які має держава для свого економічного та соціального прогресу та розвитку.
Економічний потенціал країни вчені-економісти розглядають з таких позицій:
- натурально-речового складу;
- сучасного стану та перспектив його розвитку й виконання;
- організаційних форм управління цим потенціалом;
- окремих його складових, що розташовані й функціонують як на власній (національній) території, так і за її межами;
- вкладу окремих організаційно-правових форм господарювання, передбачених законодавством, у підсумкові результати господарювання в країні, в процеси пошуку, добутку, транспортування, перероблення, виробництва, споживання та нагромадження всіх видів ресурсів.
Економічний потенціал країни може бути подано у вигляді комплексу взаємозв'язаних потенціалів як складових структури національної економіки. Найчастіше як критерії класифікації потенціалів використовують види економічних ресурсів, сфери діяльності, напрями їхнього використання (рис. 5.1).
Природно-ресурсний потенціал характеризує природні багатства національної економіки, уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при існуючих технологіях і соціально-економічних відносинах.
Виробничо-технологічний потенціал - сукупність засобів виробництва (будинки, спорудження, обладнання і устаткування), а також існуючі технології їхнього використання в економічній діяльності.
Трудовий потенціал - трудові ресурси країни, включаючи підприємницькі спроможності. Його обсяг та якість визначаються кількістю активного працездатного населення, його освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем.
Науково-технічний потенціал - можливості, які є в розпорядженні країни в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Це досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні й конструкторські кадри високої кваліфікації.
Внутрішньо-економічний потенціал - частина загального економічного потенціалу країни, орієнтована на задоволення внутрішніх потреб національного виробництва та соціальної сфери.
Експортний потенціал - здатність національної економіки виробляти продукцію, конкурентоспроможну на світових ринках, експортувати її в достатніх обсягах за світовими цінами.
Економічний потенціал країни також може бути визначений сукупністю галузей народного господарства, підприємств, установ, які виробляють промислову, сільськогосподарську, будівельну продукцію, надають різні послуги виробничого й невиробничого призначення. Цей принцип покладено в основу класифікації економічного потенціалу країни за сферою діяльності [8].
Економічний потенціал країни може характеризуватися досягнутими результатами від використання наявних економічних ресурсів. Цей потенціал оцінюється системою показників, які кількісно і якісно характеризують ресурси, що використані в обороті, й потенціальні. При цьому кількісні значення показників, які входять до системи, є динамічними в часі, що свідчить про змінність уявлень про розмір та якість економічного потенціалу національної економіки.
Найбільш універсальною характеристикою оцінювання економічного потенціалу є показник ВВП. Він визначає не тільки сучасний стан розвитку національної економіки, але й особливості її галузевої й територіальної структури, ефективність функціонування окремих її сфер, галузей і регіонів, ступінь залучення в світові інтеграційні процеси.
Слід виділити чинники, що впливають на розмір і структуру економічного потенціалу держави, його динаміку за кожний конкретний період часу:
- обсяг і доступність ресурсів;
- досягнутий країною рівень технічного розвитку, що визначає якість і продуктивність технологічної бази економіки;
- нагромаджений країною потенціал в області прикладних і фундаментальних наукових досліджень, рівень підготовки кадрів, що характеризує якість трудових ресурсів країни.
У результаті сукупної дії цих чинників у складі економічного потенціалу країни формується трудовий, природно-ресурсний, науково-технічний, експортний та інші потенціали господарської системи країни. Кожний з цих потенціалів має свої особливості й закономірності розвитку, свої якісні та кількісні характеристики. Важливою складовою економічного потенціалу є національне багатство.
Національне багатство - це сукупність нагромаджених і створених матеріальних, природних, культурних і соціальних благ, які держава має на певний момент часу. При оцінюванні елементів національного багатства використовуються як натуральні, так і вартісні вимірники.
Національне багатство містить загальний обсяг основного капіталу (виробничого й невиробничого), всіх матеріальних обігових коштів, природних багатств, запасів і резервів, історико-культурних цінностей, а також особистого майна населення країни та його інтелектуальний потенціал.
5.2. Характеристика економічного потенціалу Природно-ресурсний потенціал - це можливість країни використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності. За оцінками економістів, із загального обсягу природно-ресурсного потенціалу України 44,4% припадає на земельні ресурси, 28,3% - на мінеральні, 13,1% - водні, 9,5% - рекреаційні, 4,2% - лісові, 0,5% - біологічні. Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте має значний природно-ресурсний потенціал (5% природних ресурсів світу). На території нашої країни розміщується понад 7 тис. розвіданих родовищ з 94 видів корисних копалин. Україна має значні запаси залізної й марганцевої руди, кухонної солі, кам'яного вугілля, бокситів, мідних руд, ртуті, цементної сировини. Одним з найцінніших ресурсів в Україні є земля. За її забезпеченістю в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників (0,65 га), в той час як у Великобританії - 0,12 га, в Європі - 0,26 га, у світі - 0,29 га. Виробничо-технологічний потенціал - це наявні й приховані можливості підприємств щодо залучення та використання чинників виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції. Україна є досить розвинутою індустріальною державою з потужною промисловою базою, однак у галузевій структурі переважають виробництва з видобутку та первинної переробки сировини. Основний капітал в Україні характеризується високим рівнем морального й фізичного зношування, що істотно обмежує нинішні можливості виходу країни на новий рівень економічного розвитку. Під час переходу до ринкової економіки 1990 - 2000 рр. Україна щороку втрачала в середньому 18,5% вартості знов утвореного капіталу й лише з 2000 р. спостерігається часткове відновлення раніше втрачених позицій (середньорічний темп зростання становить 7,1%). Про неефективність виробничого потенціалу нашої країни свідчить характеристика технологічної бази та її розвиток, для цього аналізуються шість технологічних укладів національної економіки. Найбільш передові технологічні уклади (п'ятий і шостий) у структурі національної економіки України становлять відповідно 5% і 1%. Трудовий потенціал як інтегрована динамічна система, яка містить демографічну, економічну й соціальну підсистеми, об'єднані спільністю трудової діяльності. В Україні економічно активне населення (віком від 15 до 70 років) за січень - вересень 2008 року становило 22605,1 тис. осіб, з них працездатного віку - 20819.5 тис. осіб. Зайняте населення працездатного віку - 19465,9 тис. осіб, тобто рівень безробіття - 6,5%. З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці й інтелектуальної діяльності у відтворенні суспільного життя останнім часом в економічній літературі активно використовується поняття "людський потенціал" як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфікованої робочої сили створити прибуток, а також "інтелектуальний капітал" для характеристики інтелектуальної праці. Розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом суспільства. Віддача від працівників, що займаються інтелектуальною працею, в декілька разів вище, ніж від основних робітників. Науково-технічний потенціал національної економіки складається історично, залежно від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил. Ефективність сучасної економіки визначають уже не матеріальні товари, а інтелектуальні чинники - знання, інформація, високі технології. Складовими частинами науково-технічного потенціалу країни є: 1) матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи та ін.); 2) наукові кадри - дослідники, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал; 3) фонд винаходів і відкриттів - банк наукових знань і відкриттів, еталонів, наукової інформації та ін.; 4) організаційно-управлінська структура наукової сфери - система управління, фінансування, планування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Науково-технічний рівень країни визначається також на основі інноваційного потенціалу всієї національної економіки. Інноваційний потенціал визначається здатністю фундаментальної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу в можна виразити за допомогою відношення
де V - кількість освоєних зразків нової продукції;
N - кількість створених зразків нової продукції.
Показник - характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності в країні. Інноваційні процеси обумовлюють створення й впровадження нових технологій, техніки і розроблення нових матеріалів, розвиток нових галузей і виробництв. Метою інноваційної діяльності є впровадження інновацій у виробництво. У країнах з розвинутою ринковою економікою інноваційною діяльністю займаються 70 - 80% підприємств. В Україні цей показник в останні роки становить 15 - 20%.
Можливість реалізації науково-технічного й інноваційного потенціалу країни залежить від ефективності науково-технічної й інноваційної політики держави. Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування й створення умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни.
Умовами ефективного науково-технічного розвитку вважають:
- раціональну мотивацію використання результатів НТП у виробництві;
- соціальну ефективність впровадження результатів НТП (соціалізація економіки, поліпшення умов праці, охорона навколишнього середовища та ін.);
- конкуренцію в науково-дослідній сфері й захист авторських прав;
- інтеграцію науково-дослідних, виробничих і фінансових структур;
- державну підтримку розвитку НТП й інноваційних процесів.
За кількістю науковців (1774 особи) у розрахунку на мільйон жителів Україна значно відстає від Росії (3319 осіб), Фінляндії (7992 особи), Швеції (5416 осіб), середнього показника Європейського Союзу (2607 осіб). Проте найважливішим показником є рівень фінансування науки, за яким Україна з показником 1,16% ВВП значно відстає від середньосвітового показника (2,36%), Швеції (3,98%), США (2,67%). Це призводить до того, що в Україні виробляється лише 6,5% конкурентоспроможної продукції, тоді як в Японії - 67%, США - 78%
Рівень розвитку й динамізм інноваційної сфери - науки, нових технологій, наукоємних галузей і компаній - створює основу для стійкого економічного зростання. Однак позитивні зрушення в зростанні ВВП в Україні, починаючи з 2000 року, не забезпечили науково-технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі державного й корпоративного управління, нерозв'язаністю проблем структурної перебудови, прибуткового ведення господарства. Економічні та фінансові дисбаланси, невідповідність функціонування економіки завданням технологічного розвитку не дозволяють мобілізувати науково-технологічний потенціал.
Наша країна відстає не тільки за показниками формування науково-технологічного потенціалу, а й за параметрами його результативності. Сьогодні на Україну припадає лише 0,004% від загальносвітової кількості щорічних патентних заявок, 0,04% від загальносвітових доходів від продажу ліцензій і 0,05% від загальносвітової вартості високотехнологічного експорту . За цими показниками відставання від країн технологічних лідерів на одного працівника сфери НДДКР досягає двох-трьох порядків. По суті, це вже не просто відставання, а системний розрив.
Для економічного зростання країни на практиці слід використовувати різні стратегії, а саме:
o стратегію переслідування (копіювання), що полягає в освоєнні випуску конкурентоспроможної продукції, яку вже виробляють у розвинутих країнах; ця стратегія має застосовуватися для виробництва побутової техніки, у двигуно- і автомобілебудуванні, хімічній промисловості;
o стратегію лідируючих технологій, що передбачає використання власних науково-технічних досягнень на основі нагромадження основного капіталу для створення нових видів продукції й технологій, формування попиту на них і виходу на нові ринки; застосування цієї стратегії є доцільним в оборонній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому і енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних технологій, інших наукоємних виробництвах;
o проривну стратегію, яка полягає у створенні принципово нових видів продукції, що випереджають сучасні зразки на одне-два покоління; ця стратегія базується на концепції "обганяти не доганяючи", має селективний характер і застосовується в науково-технічних установах і на інноваційних підприємствах на основі підвищення частини інноваційного нагромадження.
Спільним для перелічених стратегій є досягнення нового технологічного рівня.