Суть і склад економічного потенціалу
Суть і склад економічного потенціалу 5.2. Характеристика економічного потенціалу 5.3. Тіньова економіка, структура й природа її виникнення
ЛЕЦІЯ 5. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Економічний потенціал країни - це складна за змістом і багатоаспектна за значенням структура. В теорії й на практиці господарювання він трактується неоднозначно. Найбільш поширене трактування економічного потенціалу - це кількісно-якісна характеристика наявності й можливості використання всіх видів ресурсів, які має держава для свого економічного та соціального прогресу та розвитку.
Економічний потенціал країни вчені-економісти розглядають з таких позицій:
- натурально-речового складу;
- сучасного стану та перспектив його розвитку й виконання;
- організаційних форм управління цим потенціалом;
- окремих його складових, що розташовані й функціонують як на власній (національній) території, так і за її межами;
- вкладу окремих організаційно-правових форм господарювання, передбачених законодавством, у підсумкові результати господарювання в країні, в процеси пошуку, добутку, транспортування, перероблення, виробництва, споживання та нагромадження всіх видів ресурсів.
Економічний потенціал країни може бути подано у вигляді комплексу взаємозв'язаних потенціалів як складових структури національної економіки. Найчастіше як критерії класифікації потенціалів використовують види економічних ресурсів, сфери діяльності, напрями їхнього використання (рис. 5.1).
Природно-ресурсний потенціал характеризує природні багатства національної економіки, уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при існуючих технологіях і соціально-економічних відносинах.
Виробничо-технологічний потенціал - сукупність засобів виробництва (будинки, спорудження, обладнання і устаткування), а також існуючі технології їхнього використання в економічній діяльності.
Трудовий потенціал - трудові ресурси країни, включаючи підприємницькі спроможності. Його обсяг та якість визначаються кількістю активного працездатного населення, його освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем.
Науково-технічний потенціал - можливості, які є в розпорядженні країни в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Це досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні й конструкторські кадри високої кваліфікації.
Внутрішньо-економічний потенціал - частина загального економічного потенціалу країни, орієнтована на задоволення внутрішніх потреб національного виробництва та соціальної сфери.
Експортний потенціал - здатність національної економіки виробляти продукцію, конкурентоспроможну на світових ринках, експортувати її в достатніх обсягах за світовими цінами.
Економічний потенціал країни також може бути визначений сукупністю галузей народного господарства, підприємств, установ, які виробляють промислову, сільськогосподарську, будівельну продукцію, надають різні послуги виробничого й невиробничого призначення. Цей принцип покладено в основу класифікації економічного потенціалу країни за сферою діяльності [8].
Економічний потенціал країни може характеризуватися досягнутими результатами від використання наявних економічних ресурсів. Цей потенціал оцінюється системою показників, які кількісно і якісно характеризують ресурси, що використані в обороті, й потенціальні. При цьому кількісні значення показників, які входять до системи, є динамічними в часі, що свідчить про змінність уявлень про розмір та якість економічного потенціалу національної економіки.
Найбільш універсальною характеристикою оцінювання економічного потенціалу є показник ВВП. Він визначає не тільки сучасний стан розвитку національної економіки, але й особливості її галузевої й територіальної структури, ефективність функціонування окремих її сфер, галузей і регіонів, ступінь залучення в світові інтеграційні процеси.
Слід виділити чинники, що впливають на розмір і структуру економічного потенціалу держави, його динаміку за кожний конкретний період часу:
- обсяг і доступність ресурсів;
- досягнутий країною рівень технічного розвитку, що визначає якість і продуктивність технологічної бази економіки;
- нагромаджений країною потенціал в області прикладних і фундаментальних наукових досліджень, рівень підготовки кадрів, що характеризує якість трудових ресурсів країни.
У результаті сукупної дії цих чинників у складі економічного потенціалу країни формується трудовий, природно-ресурсний, науково-технічний, експортний та інші потенціали господарської системи країни. Кожний з цих потенціалів має свої особливості й закономірності розвитку, свої якісні та кількісні характеристики. Важливою складовою економічного потенціалу є національне багатство.
Національне багатство - це сукупність нагромаджених і створених матеріальних, природних, культурних і соціальних благ, які держава має на певний момент часу. При оцінюванні елементів національного багатства використовуються як натуральні, так і вартісні вимірники.
Національне багатство містить загальний обсяг основного капіталу (виробничого й невиробничого), всіх матеріальних обігових коштів, природних багатств, запасів і резервів, історико-культурних цінностей, а також особистого майна населення країни та його інтелектуальний потенціал.
де V - кількість освоєних зразків нової продукції;
N - кількість створених зразків нової продукції.
Показник - характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності в країні. Інноваційні процеси обумовлюють створення й впровадження нових технологій, техніки і розроблення нових матеріалів, розвиток нових галузей і виробництв. Метою інноваційної діяльності є впровадження інновацій у виробництво. У країнах з розвинутою ринковою економікою інноваційною діяльністю займаються 70 - 80% підприємств. В Україні цей показник в останні роки становить 15 - 20%.
Можливість реалізації науково-технічного й інноваційного потенціалу країни залежить від ефективності науково-технічної й інноваційної політики держави. Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування й створення умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни.
Умовами ефективного науково-технічного розвитку вважають:
- раціональну мотивацію використання результатів НТП у виробництві;
- соціальну ефективність впровадження результатів НТП (соціалізація економіки, поліпшення умов праці, охорона навколишнього середовища та ін.);
- конкуренцію в науково-дослідній сфері й захист авторських прав;
- інтеграцію науково-дослідних, виробничих і фінансових структур;
- державну підтримку розвитку НТП й інноваційних процесів.
За кількістю науковців (1774 особи) у розрахунку на мільйон жителів Україна значно відстає від Росії (3319 осіб), Фінляндії (7992 особи), Швеції (5416 осіб), середнього показника Європейського Союзу (2607 осіб). Проте найважливішим показником є рівень фінансування науки, за яким Україна з показником 1,16% ВВП значно відстає від середньосвітового показника (2,36%), Швеції (3,98%), США (2,67%). Це призводить до того, що в Україні виробляється лише 6,5% конкурентоспроможної продукції, тоді як в Японії - 67%, США - 78%
Рівень розвитку й динамізм інноваційної сфери - науки, нових технологій, наукоємних галузей і компаній - створює основу для стійкого економічного зростання. Однак позитивні зрушення в зростанні ВВП в Україні, починаючи з 2000 року, не забезпечили науково-технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі державного й корпоративного управління, нерозв'язаністю проблем структурної перебудови, прибуткового ведення господарства. Економічні та фінансові дисбаланси, невідповідність функціонування економіки завданням технологічного розвитку не дозволяють мобілізувати науково-технологічний потенціал.
Наша країна відстає не тільки за показниками формування науково-технологічного потенціалу, а й за параметрами його результативності. Сьогодні на Україну припадає лише 0,004% від загальносвітової кількості щорічних патентних заявок, 0,04% від загальносвітових доходів від продажу ліцензій і 0,05% від загальносвітової вартості високотехнологічного експорту . За цими показниками відставання від країн технологічних лідерів на одного працівника сфери НДДКР досягає двох-трьох порядків. По суті, це вже не просто відставання, а системний розрив.
Для економічного зростання країни на практиці слід використовувати різні стратегії, а саме:
o стратегію переслідування (копіювання), що полягає в освоєнні випуску конкурентоспроможної продукції, яку вже виробляють у розвинутих країнах; ця стратегія має застосовуватися для виробництва побутової техніки, у двигуно- і автомобілебудуванні, хімічній промисловості;
o стратегію лідируючих технологій, що передбачає використання власних науково-технічних досягнень на основі нагромадження основного капіталу для створення нових видів продукції й технологій, формування попиту на них і виходу на нові ринки; застосування цієї стратегії є доцільним в оборонній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому і енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних технологій, інших наукоємних виробництвах;
o проривну стратегію, яка полягає у створенні принципово нових видів продукції, що випереджають сучасні зразки на одне-два покоління; ця стратегія базується на концепції "обганяти не доганяючи", має селективний характер і застосовується в науково-технічних установах і на інноваційних підприємствах на основі підвищення частини інноваційного нагромадження.
Спільним для перелічених стратегій є досягнення нового технологічного рівня.