Соціобіологічний підхід

Тема 7. ПОНЯТТЯ ЕТНОСУ. ОСНОВНІ ЕТАПИ ЙОГО ЕВОЛЮЦІЇ. ЕТНІЧНА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ПРОБЛЕМИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ СТОСУНКІВ

Список використаної літератури

Питання для самостійної роботи

1. Яким чином за допомогою трудової діяльності людина забезпечує взаємозв'язок між собою і природою?

2. У чому виявляється суспільний характер праці?

3. Хто може бути суб'єктом праці і чому?

4. У чому суть матеріального виробництва?

5. Які функції виконує духовна праця?

6. Які функції властиві праці як соціальному явищу?

7. У чому відзнака мотивів трудової діяльності від її стимулів?

8. Яким чином на зміну ефективності праці впливають соціально-психологічні чинники?

1. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.

2. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 472 с.

3. Касьянов В.В. „Социология”. Экзаменационные ответы. – Ростов-на-Дону. 2003. – 320 с.

4. Кравченко А.И. «Основы социологии». – М.: «Академический проект». 2003. – 432 с.

5. Павліченко П.П. „Соціологія”. К.: „Лібра”. – 254 с.

Етносом прийнято називати історично виниклий вид стійкого соціального об'єднання людей, зв'язаних спільністю походження соціальних утворень, який володіє спільними особливостями мови, культури, побуту. Процес формування етносу, його подальшої еволюції називають етногенезом. Засновником теорії етногенезу є радянський вчений Лев Миколайович Гумільов.

Етносоціологія (грец. ethnos — плем’я, народ) — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем’я, народність, нація) з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.

Як наукова дисципліна, вона існує на стику соціології, етнографії та історії. Предмет її — взаємозв’язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними. Об’єкт — особливості етнічних виявів соціального.

Як і кожна молода наукова галузь, етносоціологія особливу увагу зосереджує на з’ясуванні сутності й специфіки наукового апарату, базових понять («етнос», «народність», «нація» тощо), формуванні методології досліджень. У цьому процесі конкурують різні концептуальні підходи, розмаїття яких ілюструє багатогранність предмета дослідження. Особливо це стосується одного з базових понять — «етнос», тлумачення якого є своєрідним ключем до розгляду всіх інших.

Найпоширенішими є так звані примордиалістські концепції, що поділяють думку про первинний (примордиальний) характер етносу, які окреслюють два основні підходи до сутності етнічності як суспільного явища.

Описує етнос з еволюційно-генетичних позицій (як «поширену форму родинного відбору та зв’язку»). Його прибічники підкреслюють глибоку емоційність взаємозв’язків у людських групах, а також конче необхідне для людини переживання її належності до певної спільноти. Одним з яскравих представників цього підходу є російський історик Лев Гумільов (1912—1992), який стверджував, що етнос є природною формою існування людини. Розбіжності між окремими етносами коріняться не стільки в культурі чи соціальній структурі, скільки у формах стереотипізованої поведінки, яка є вищою формою адаптації людини до ландшафту. Саме ландшафт як природна «сцена», де розгортається «драма етносу» (накопичення і витрачання «живої енергії», пасіонарності — пристрасті) — головний елемент розвитку кожного народу, кожного етносу.

Як соціобіологічне утворення, етнос підкорений природним ритмам життя. Він долає всі стадії розвитку живого організму: народжується у полум’ї «пасіонарного поштовху»; переживає різкий злет свого розвитку, зовнішньої експансії; проходить акмаційну фазу («фазу перегріву»); старіє, переживаючи разом з тим цивілізаційний сплеск, і переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім або не відродиться у полум’ї чергового «пасіонарного поштовху». Цикл існування окремого етносу охоплює 1300—1500 років.

Явище «пасіонарності», за Гумільовим, виникає під впливом космічного випромінювання, що спричиняє процеси мутагенезу на уражених територіях. Внаслідок мікромутацій у певної кількості представників даного етносу виникає своєрідний «ген пасіонарності», що має прихований (рецесивний) характер. Пасіонарії «живляться» розлитою у ландшафтах існування етносу енергією, акумулюють, виявляють підвищену активність, прагнення діяти. Надлишок енергії вони спрямовують на подолання інерції традиційних стереотипів, норм, систем цінностей. Пасіонарії стимулюють активність інших представників етносу. Водночас пасіонарність через свою рецесивність і різке зниження в осіб, які потрапили під її вплив, інстинкту самозбереження, здатна згасати. Етногенез Гумільов розглядав як процес поступової втрати системою пасіонарності.