Мистецтво Західної Європи в XVII ст.

Людина і світ у бароко. Центром розвитку нового мистецтва бароко на рубежі XVI - XVII ст. був Рим, архітектура якого є типовою для епохи бароко. Італійське слово "barocco" означає буквально "дивовижний", "химерний" - стиль, що отримав роз­виток в XVII і першій половині XVIII ст. у мистецтві окремих європейських країн, головним чином в Іспанії, Фландрії (в дуже своєрідному, найбільш реалістичному варіанті), в Німеччині, Франції та інших країнах. Основна соціальна основа бароко –дворянська культура епохи абсолютизму. Мистецтво цього художнього стилю покликане ♦прославляти і пропагувати мо­гутність знаті і церкви, ♦воно тяжіє до величавості, патетич­ності, драматизму, ♦передачі складних почуттів, ♦розширення кола тем, - і разом з тим відрізняється відомим розчаруванням в гуманістичних ідеалах Відродження і тяжіє до деяких тенденцій готики. Останнє пояснюється впливом католицької церкви, що відігравала велику роль в епоху Контрреформації.

Бароко відобразило уявлення про вічний рух Всесвіту. В архі­тектурі хвилясті лінії і надлишок декору породжували ілюзію просторового руху й експресії, спіралеподібні колони, що зника­ли у вишині, наближали до небес. Розкішні сади і інтер'єри вира­жали пафос достатку і земних спокус; каскади фонтанів своїм падінням униз тягли до утопічних глибин (палоццо Барберіні, арх. Мадерна, Берніні, Бороміні).

Українські козацькі барокові храми (Миколаївський собор у Ніжині, Катерининська церква в Чернігові, Преображхнський собор у Великих Сорочинцях, Юр'пвська церква Видубицького мо­настиря в Києві) створювали образ ірраціонального, безкінечного про­стору в метафоричному запаморо­ченні інтер'єру, що розривався вверх.

В образотворчому мистецтві до­мінували декоративні композиції релігійного, міфологічного характе­ру, парадні портрети. Велике зна­чення набувають композиційні і оптичні ефекти, ритмічна і кольорова єдність, живописність цілого, вільна, темпераментна творча манера. В Італії, де народилось бароко, працювали видатні живописці: основоположник демократичного реалізму Караваджо, вожді академізму брати Карраччі, неперевершений майстер стінопису Док. Б. Тьєполо. Життєрадісні, реалістичні начала властиві бароко у Фландрії (живописці П. П. Рубенс, А. ван Дейк, Ф. Снейдерс). У Франції бароко злилось з класицизмом в єдиний пишний стиль.

Загальна барокова театралізація життя - ♦популярність опе­ри, ♦кантати, ♦ораторії, ♦алегоричних церемоній, ♦високомов­ності довгих перук, ♦парчевих драпувань та ♦емблем - нагаду­вала про те, що світ є облудною мішурою і настане час знімати маски й опускати завісу.

Оптичні ефекти барокової архітектури (собор Св. Петра в Римі, арх. Л. Берніні) утверджували принцип загальної перетворюваності й всемогутності ілюзій. За допомогою безкінечних ілюзор­них втілень людина прилучалася до трансцендентності.

Навіть інтимні голландські натюрморти (П. Клаас, В. Хеда) - маленькі сколки хатнього тепла, як і співзвучна їм поезія Фоккенбраха, несли в повторюваних образах черепа, пісочного годинника, крихкого бокалу відчуття тривоги і страху перед оточенням. Так виникав образ антиномічного барокового часу в поєднанні минущості земного і безкінечності вічного.

Істотне місце в культурі цього періоду мають проблеми, зв'я­зані з обґрунтуванням економічних, політичних, правових, мо­ральних принципів суспільного життя, з пошуком більш сучас­них форм його організації (ідеї англійської політичної економії, утопічний соціалізм). В мистецтві виникає сентименталізм і ро­мантизм - стилі, які відображували різні реакції людей на нові умови суспільного буття.

Європейська культура проймається духом ♦діловитості, ♦практицизму, ♦утилітаризму, породжених буржуазним підприє­мництвом. Протестантські ідеали особистої відповідальності лю­дини перед Богом і людьми за виконання своїх людських обов'язків стають тепер дуже доцільними. Вони сприяють формуванню доб­рочесного відношення до ♦праці, ♦сім’ї, ♦особистості, без чого був би неможливий розвиток капіталізму. Динамічність, активність, націленість на отримання вигоди стають відтепер виправданими культурними нормами людської поведінки.

Розвиток знань, зростання освіти розглядаються як рушійна си­ла суспільного прогресу. Особливо зростає у цей час престиж філо­софії, чому сприяли такі генії, як Бериліі і Юм в Англії; Вольтер, Руссо, Гольбах, Дідро у Франції; Кант, Фіхте, Гегель, Фейербах у Німеччині. їм належать ідеї, що стали фундаментом класичної євро­пейської філософії. Вчені і філософи стають протягом всього Но­вого часу "володарями думок" в суспільстві. Європейська куль­тура в цілому набуває переважно раціонального характеру.

В художній літературі одним із головних напрямків стає реа­лізм. Успіхом у публіки користується жанр романа, який надав широке багатопланове зображення дійсності (Бальзак, Золя, Дікенс та ін.). В образотворчому мистецтві релігійна тематика відхо­дить на другий план. Отримують поширення ♦романтико-героїчні полотна (Жеріко, Делякруа), ♦реалістичний портретний і ♦пейзажний живопис, ♦сцени із народного життя, ♦побутовий жанр, ♦сатирична графіка, ♦історичні сюжети (Гойя, Енгр, Констебль, Коро, Мілле, Курбе, Дом'є, Мепхель та інші).

Проте вже в середині XIX ст. на фоні, здавалось, позитивних перспектив соціально-економічного, технічного, і наукового про­цесу виникають ознаки наступаючої кризи європейської культу­ри. Виходять у світ філософські роботи, просякнуті духом ірра­ціоналізму і песимістичними настроями (Шопенгауер, К'єркегор). Розгортається критика буржуазного суспільства. Про наближення кінця того типу культури, яке це суспільство створило, говорять мислителі з ^! абсолютно протилежних позицій, розкриваючи його недоліки - Маркс і Ніцше. Маркс відмічає, що капіталістичне виробництво вороже ♦духовному виробництву, ♦мистецтву, ♦поезії. Бур­жуа бачить в мистецтві сферу вигідного вкладення капіталу і цінує художні твори лише як предмети розкоші. Занепад європейської буржуазної культури неминучий, і на зміну їй, згідно з марксизмом, має прийти нова культура - культура майбутнього комуністичного суспільства, яке створить умови для всебічного розвитку кожної людини.

Ніцше з гнівом осуджує вульгарність і лицемірство буржуаз­ної культури, стверджуючи, що історично закріплена у ній хрис­тиянська мораль є "мораль слабих", які завдяки і цій моралі, отримують можливість вижити. А це призводить до виродження людства. Ідея Ніцше - вольова, сильна, немилосердна особистість, яка повинна стати "по той бік добра і зла", діяти за принципом "падаючого підштовхни", розчищаючи таким чином шлях майбутній "надлюдині".

Розчарування в ідеалах, втрата віри у вічні життєві цінності, втрата загальнозначущих соціальних, мораль­них, естетичних орієнтирів неприховано відображуються у євро­пейському мистецтві останньої третини XIX ст. виникає салон­ний живопис, який улещує глядача красою і вишуканістю деко­ративних пейзажів і оголених "венер". Виникає примітивізм як результат наслідування первісному мистецтву і дитячій творчості, намагання найпростішими засобами передати свіжість і гостро­ту художнього сприймання світу. Намагання відобразити миттєвість, швидкоплинні візуальні враження, породжені нестійки­ми станами і явищами навколишнього середовища, втілюється у живописі імпресіонізму.

Негативне ставлення до світу буржуазних цінностей приму­шує багатьох письменників віднаходити неоромантичне зобра­ження екзотики далеких країн чи далекого минулого, мандрівок і пригод, героями яких є яскраві, сильні особистості (Дюма, Стівенсон, Конрад), У всіх формах художньої творчості набуває попу­лярність символізм, наповнюючи зображення явища таємним, містичним змістом (напр., відома картина Бьокліна "Острів мертвих"). З 1880-х рр. в моду входить термін "Декаденс" (так називався тодішній французький журнал). Декаденти говорили про сутінки ♦культури, впадінні моралі, ♦деградації мистецт­ва, ♦беззахисність людини перед обличчям долі. Декаденс стали розуміти як ♦настрій втоми, ♦песимізму, ♦відчаю, ♦відчуття наближаючої руйнації і ♦занепаду культури.