Радянська Україна у 1920-х рр.
Причини поразки й уроки українських національно-визвольних змагань.
Причини поразки усіх національних урядів цієї доби були зумовлені наступними факторами. По-перше, об’єднане ідеєю самостійності українське суспільство було, однак, розколоте у питанні про політичний устрій України, про соціально-економічний лад (серед прихильників української незалежності були республіканці, монархісти, прихильники радянського устрою). Одні стояли на буржуазних позиціях, інші – на соціалістичних, чи навіть комуністичних. Їм не вдалося прийти до компромісу, замість цього вони ще розпочали боротьбу між собою. Цей розкол зумовив послаблення національно-визвольного руху, звів його нанівець. По-друге, усі уряди мали вузьку соціальну базу, не були підтримані широкими масами населення протягом довгого часу через хиби і недоліки своєї суперечливої, непослідовної і недалекоглядної політики (перш за все страждала соціальна сфера, не було надано необхідного значення питанню про створення власної армії, релігійному й національному питанню). По-третє, зовнішньополітична ситуація (інтервенція Антанти, поляків, білогвардійців) послабляла становище і сили національних урядів України.
Уроки національно-визвольних змагань:
- для досягнення незалежності необхідним є об’єднання усіх національних сил;
- українська державність є можливою лише в соборності української нації та її території;
- боротьба за незалежність вимагає гнучкої політики, вміння йти на компроміси для досягнення внутрішньої єдності;
- необхідність зовнішньої підтримки;
- надання великого значення питанням соціальної політики.
Лекція 8. Міжвоєнний період (1921-1939 рр.)
План
1. Радянська Україна у 1920-х рр.
2. Суспільно-політичний та економічний розвиток УРСР у 30-х рр.
3. Західноукраїнські землі у 20-30-х рр. ХХ ст.
Громадянська війна стала важким випробуванням для України. Київ протягом війни багато разів переходив із рук у руки воюючих сторін. Микола Полетика у своїх спогадах пише, що протягом громадянської війни влада в Україні перемінилася 12 разів, і кожний новий режим вважав своїм законним правом мобілізувати на свій захист і підтримку під погрозою розстрілу будь-яку людину, здатну носити зброю. А тому при кожній зміні влади мобілізований повинен був відповідати перед новою владою. Тільки радянські війська протягом 1918-1919 рр. (ще до радянсько-польської війни) аж три рази брали столицю України: 26 січня 1918 року, 5 лютого (по серпень) 1919 року, наприкінці грудня 1919 року. Невипадково становище українського уряду і армії влітку 1919 року називали “трикутником смерті” – з одного боку наступали більшовики, з іншого – поляки, з третього – білогвардійці. Трагедія українського мирного населення полягала в тому, що він страждав від приходу будь-якої влади, оскільки більшовики відразу вводили “червоний терор” (система наложництва, розстріли, грабежі), денікінці – “білий терор” (повернення старих порядків, терор проти місцевого населення), поляки на відвойованих територіях встановлювали польський окупаційний режим (свої органи управління, вивіз сировини і обладнання, встановлення поміщицької власності на землю). Вигнані з Києва у травні 1920 року поляками, радянські війська вже 12 червня 1920 знову увійшли до столиці. Протягом 1920 року більшовики захопили західноукраїнські області, Крим, ліквідували залишки армії УНР під м.Базар, у 1921 році – розправилися з усіма загонами Махна.
Встановлення радянської влади в Україні розпочалося ще з листопада 1918 року, коли на території Радянської Росії був сформований Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, а маніфестом від 29 листопада проголошувалось відновлення Рад в Україні, замість УНР встановлювалась нова назва – УСРР. Політика більшовиків в цей період складалась з таких напрямків:
- ліквідація попередніх органів влади, впровадження своїх – Ради Народних Комісарів (Х.Раковський)(в цей орган перейменували Тимчасовий робітничо-селянський уряд), Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (як законодавчого органу, що діє між Всеукраїнськими З’їздами Рад), Всеукраїнської надзвичайної комісії, надзвичайних органів влади – революційних комітетів (ревкомів);
- державотворча робота - у березні 1919 року відбувся ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад, що затвердив І Конституцію УСРР;
- створення добровольчої робітничо-селянської армії (загальна воїнська повинність з червня 1918);
- впровадження в усіх сферах життя політики “військового комунізму”: в с/г – введення продовольчої диктатури (конфіскація у селян залишків хліба по твердим держ.цінам), проведення продрозкладки (плани здачі хліба для губерній); в промисловості – націоналізація усіх підприємств, централізація управління, загальна трудова повинність; в сфері торгівлі і розподілу – заборона приватної торгівлі й перехід до товарообміну при повній інфляції грошей, карткова система розподілу продуктів за класовою ознакою, зрівнялівка у зарплаті, відміна плати за житло, комунальні послуги, проїзд у трамваї тощо. “Військовий комунізм” був вимушеною мірою в зруйнованій державі й повинен був сприяти введенню залізної дисципліни, прогодувати армію й державу, врятувати промисловість від повного краху;
- політика “червоного терору” проти ворогів більшовизму (введений постановою Рад наркому 5 вересня 1918 як відповідь на білий терор, вбивство Урицького (голова Петроградської НК), замах на життя Леніна, спроба залякати населення і розквитатися з класовими ворогами). Відомо, що у 1919 році радянська влада заохочувала населення “арештовувати усіх, хто виступає проти радянської влади, брати заручниками багатих й у випадку контрреволюційного виступу розстрілювати їх; піддавати селища із захованою зброєю воєнній блокаді; а після здачі зброї проводити повальні обшуки і розстрілювати тих, у кого знайдуть зброю, накладати контрибуцiю, виселяти ватажків повстань, конфісковувати їхнє майно на користь бідняків”(С.Мельгунов). Радянська влада дуже важко встановлювалася в деяких регіонах (Г.Куромія пише, що у грудні 1921 у Донбасі не було й натяку на утвердження радянської влади), особливо сільськогосподарських (наприклад, Старобільський повіт), через що вважала головними ворогами селян, які підтримують “банди”. Й застосовувала до них “червоний терор” із превеликим задоволенням.