Виникнення козацтва.

Частина І. Козацтво та його роль в історичній долі українського народу (2 години).

Лекція 5. Доба козаччини

План

1. Виникнення козацтва.

2. Запорозька Січ та її устрій.

3. Заняття, звичаї та побут козаків.

4. Боротьба проти національного та соціально-релігійного гніту. Селянсько-козацькі повстання.

Одну з найкращих сторінок в історію України вписало козацтво. Про нього написано багато наукових праць, але досі історики не можуть прийти до єдиного висновку щодо проблеми походження українського козацтва.

При чому проблема походження козацтва має кілька аспектів:

Перший аспект – питання про справжню етимологію й походження самого слова „козак”. Більшість істориків вважає, що саме слово “козак” має тюркське походження. Мешканці Середньої Азії називали так людину неосілу, завжди готову до переміщення, схильну до війни, грабежу й розбою. Лінгвістично слово “козак” складається з двох коренів: “кай” –легко, “сак” – в’юк, тобто “легков’ючний”.

· Вперше це слово з’являється в “Таємній історії монголів” (1240 р.) і означає людину одиноку, яка не має родини.

· У половецькому словнику за 1303 рік це слово означає “вартового”, “людину, яка перебувала на сторожі”.

· Термін “козаки” означав також нижчий прошарок татар.

· Слав’янські джерела тих часів даних про козаків не мають.

· Польські історики 17 ст. Пясецький і Коховський виводили термін “козак” від слова “коза” (ніби козаки на конях були такими ж швидкими, як і дикі кози).

Другий аспект проблеми – питання про витоки такої суспільної категорії як козацтво. Яким чином і звідки з’явилися люди, яких називали козаками? Чи є вони субетносом, осколком якогось етносу (Субетнос – етнічна система, що є елементом структури етносу; частина етносу зі специфічними рисами культури, яка виникла внаслідок культурного відособлення), чи уявляють собою суспільний прошарок або професійну страту, не пов’язану з конкретними етнічними коренями?

· Наприклад, український історик П.Симоновський вважав, що корені козацтва слід шукати у середньовічній країні Гірканії (Козланії) на Кавказі, звідки гірканці (козаки) переселились у Дике Поле.

· Деякі історики намагались довести походження козаків з якого-небудь етносу: торків, берендеїв, татар, половців, хазар. У ряду прихильників теорії походження козаків від чужоземних народів

· М.Карамзін, який вважав попередниками козацтва половців і чорних клобуків.

· Від хозарських племен виводили козаків Григорій Граб’янка і Олександр Рігельман, від кавказьких народів – Г. Міллер і П.Симоновський.

· Деякі сучасні українські історики пов’язують появу козаків з так званими “бродниками” чи “берладниками” (“бродники” - човняри, чи поромники, які долали броди на річках; термін “берладники” пов’язують з містом Берладь, яке на Русі вважалось скупченням “темного люду” – вигнанців із суспільства).

· Історики Гійом Левассер де Боплан, Самійло Величка, В.Антонович, М.Костомаров, П.Куліш, Д.Яворницький, М.Грушевський та інші намагались обґрунтувати походження козаків з місцевої людності. Наприклад, Антонович вважав, що козаками називали селян Червоної Руси, які у 1491 р. повстали на захист своїх прав.

· Історик О.Бойко у своїй „Історії України” наводить 10 версій походження козацтва (хозарську, чорно-клобуцьку, черкаську, татарську, автохтонну, болохівську, бродницьку, угодницьку, захисну, соціальну), кожна з яких має право на існування й частково розкриває причини появи козацтва.

Проблему ускладнює й те, що саме козацтво не було однорідним і в українських землях існувало кілька різновидів козацтва. Вперше на українських землях з’явились татарські козаки. За словами польського історика Длугоша, в 1469 році багато чисельне військо татарське, сформоване з утікачів й ізгоїв, що називались козаками, пройшло від Волги за Дніпр й спустошило Подолію . У 1492 році згадувалися ординські козаки, а в 1501 році Іван ІІІ скаржився турецькому султану на азовських козаків, від яких сильно страждали купці й посли.

Слідом за згадками про татарських козаків у джерелах з’являються відомості про українських козаків. Більша частина істориків вважає, що перша згадка про козаків на українських теренах датується 1489 р. (коли вони допомогли полякам наздогнати татарський загін на Брацлавщині), хоча за думкою Максимовича, козаки стають історично відомі в Україні з 1471 року, коли Київське князівство було перетворено на воєводство). Документальне свідоцтво про існування українських козаків вперше зустрічається в 1499 році в уставній грамоті великого князя литовського Олександра, що була дана київському війту й міщанам, в якій мова йшла про оподаткування козаків, які торгували в містах своєю здобиччю.

Отже з кінця ХV ст. козаки все частіше згадуються у офіційних документах, листах державних діячів, спогадах сучасників. Особливо українські козаки відзначились у 20-х років XVI століття, здійснивши низку нападів і походів на татар, зокрема на турецький. З цього часу козаки стають добре відомими.

І, нарешті, третім аспектом проблеми виникнення українського козацтва є з’ясування причин і умов його виникнення. Отже, можна виділити наступні умови появи козацтва:

v Наявність великого масиву вільних територій (степів Дикого Поля), окраїнних, прикордонних, неконтрольованих земель;

v досвід освоєння південних територій добитчиками, угодниками, бровниками;

v поява великої кількості людей, змушеної внаслідок погіршення умов життя мігрувати на вільні землі.

Окрім умов існували також конкретні причини - фактори що стали поштовхом для виникнення в степових прикордонних районах українського козацтва. Фахівці з історії козацтва (Д.Яворницький, О.Апанович, В.Смолій, В.Щербак) виділяють наступні причини:

Ø Зміна поземельних відносин в українських земляхпісля їх включення до складу Литви й Польщі. У Литві активно розвивалась приватна власність на землю, землі роздавались за службу феодалам разом із селянами, що змушувало їх нести тягло не тільки на користь держави, але й феодала. Використовуючи право переходу, велика кількість населення намагається втекти на окраїнні землі, де тягла було б менше. Т.ч. зростання великого феодального землеволодіння стимулює процес колонізації нових земель.

Ø Економічна причина. До середини XVI ст. у ВКЛ цінними вважались землі, де були ріки, ліса, озера (де можна було полювати, ловити рибу), а чорноземні землі вважались менш цінними, тому що вимагали додаткових зусиль для їх обробки. Тому до Люблінської унії аж (1569 р.) литовські поміщики відмовлялися від чорноземних земель і уряд віддав їх у користування селянам, які повинні були їх самі й захищати від войовничих сусідів.

Ø Сусідство кримських татар. Одним із занять татар було людоловство – вони нападали на слов’янське населення і забирали у полон (ясир), потім продавали у рабство (за підрахунками Шашкевича з XV по XVII ст. вони взяли у полон від 2 до 2,5 млн. українців при загальній чисельності останніх в 4 млн.). Тому територія півдня України мала назву Дике Поле й була незаселеною. Щоб протидіяти татарам потрібно було не поступатись їм у військових навичках, стати сильніше їх. Отже для захисту своєї території прикордонне населення займалися вдосконаленням військової майстерності й тими видами господарства, які не так страждали від ворожих нападів (мисливство, рибальство, бортництво);

Ø Причина етнографічної подоби (архетип) полягала в тому, що в українців з давніх-давен існували свої традиції (віче, самосуд, общинне самоуправління), а в Литві переважали феодально-аристократичні порядки. Тому українці хотіли жити, як і їх діди на засадах самоуправління, а козацька община вповні відповідала їх прагненню, відновлювала втрачені общинно-вічові порядки.

Ø посилення соціального й національно-релігійного гніту, остаточне закріпачення (1529, 1566, 1557, 1573, 1588 рр.)стало нарешті основною причиною й поштовхом для виникнення українського козацтва.

У окремий суспільний прошарок козацтво виділилося лише в середині 16 ст. (1545 р.), однак при цьому все козацтво цього періоду поділялося на дві категорії:

§ міське (з’являється наприкінці 15 ст. і виконує функції охорони прикордонних земель; ці козаки наймалися на державну службу й керувалися старостами чи воєводами) (своєрідний аналог майбутнього реєстрового козацтва);

§ низове козацтво (вільне, яке нікому не підкорялось і яке мешкало переважно в низов’ї Дніпра, звідки й виникла назва – низові козаки). Вислів “ходити в козацтво” означав виходити в поле чи “на низ”, на здобич. Яскравою ілюстрацією цього служать слова Рейнольда Гейденштейна – секретаря Стефана Баторія: “Великі простори полів, безліч землі залишаються там необробленими та незаселеними... Більшу частину часу люди займаються рибальством і здобичництвом, ... оскільки серед них переважають чисельно християни, то вони відчувають особливу неприязнь до невірних (варварів), насамперед до татар, і не раз давали допомогу польським королям. Оскільки вони займають нижню частину Польщі, яка прилягає до річки (Дніпра), то й називаються... низовими...”.