Ролева позиція працівника.

Диференційовані правом ролеві позиції людини в системі управління

Основоположним поняттям діючої Конституції України у розділі II "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина" є те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. При цьому наголо­шується, що права і свободи людини є невідчужуваними та непо­рушними (стаття 21). Стаття 22 вказує на те, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпни­ми, вони гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а тому не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соц­іального походження, майнового стану, місця проживання, за мовни­ми або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інфор­мацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і мо­ральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Таким чином, можна виділити декілька ролевих позицій людини в системі управління.

Дуже важливою є стаття 38 Конституції України, згідно якої грома­дяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самовря­дування. Крім того, громадяни користуються рівний правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого само­врядування.

Діяльність будь-якої організації залежить від конкретних особисто­стей. Люди визначають придатність оснащення і технології, встанов­люють для себе обсяг функцій, обов’язкових для виконання, присто­совують до своїх можливостей структуру організації. Тому працівники є центральним і головним елементом у будь-якій системі управління та в будь-якій виробничій системі.

Існує точка зору, що людина в організації (виробничій системі) виконує роль керівника (суб’єкта управління) і виконавця (об’єкта управління). Працівники організації виступають об'єктом управління, оскільки вони є продуктивною силою, головною складовою частиною будь-якого виробничого процесу. Тому планування, формування, роз­поділ, перерозподіл і раціональне використання людських ресурсів на виробництві складає основу менеджменту персоналу і з цієї точки зору розглядається аналогічно до управління матеріально-речовими елементами виробництва. Разом із тим персонал – це, насамперед люди, які характеризуються складним комплексом індивідуальних якостей, серед яких соціально-психологічні відіграють основну роль. Здатність персоналу одночасно виступати об’єктом і суб’єктом управ­ління – головна специфічна особливість менеджменту персоналу.

Основна мета управління персоналом в умовах трансформації еко­номіки –поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації і трудової мотивації для розвитку здібностей працівників, стимулювання їх до виконання робіт вищого рівня.

2. Ролева позиція виборця. Регламентується статтями 38, 70 Кон­ституції України, а також виборчим законодавством України.

3. Ролева позиція учасника всеукраїнського і місцевих референ­думів. Регламентується статтею 38 Конституції України, а також Зако­ном України вiд 03.07.1991 № 1286-XII "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

4. Ролева позиція кандидата на виборчу посаду. Регламентується статтями 38, 70 Конституції України, а також виборчим законодавством України.

5. Ролева позиція депутата, державного службовця чи посадової особи.Стаття 76 Конституції України визначає, що народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. При цьому обмеженням є тільки те, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Стаття 103 говорить про ще одну ролеву позицію громадянина Укра­їни. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування строком на п’ять років. Президентом України може бути обра­ний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем ви­борів років та володіє державною мовою.

Окрім того, громадяни України мають право: займати посади в Ка­бінеті Міністрів України та в структурних підрозділах місцевих держав­них адміністрацій, бути депутатом місцевих рад та працювати у вико­навчих структурах органів місцевого самоврядування.

6. Ролева позиція учасника зборів, мітингів, походів і демонст­рацій. Стаття 39 Конституції України гласить, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і де­монстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи ви­конавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

7. Ролева позиція отримувача відповіді не звернення. Стаття 40 Конституції України стверджує, що усі мають право направляти індив­ідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

8. Ролева позиція учасника судового процесу. Стаття 55 Консти­туції України безапеляційно стверджує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право на використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судо­вих установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, чле­ном або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

9. Ролева позиція отримувача відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Стаття 56 Конституції України говорить про те, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

10.Ролева позиція члена політичної партії чи громадської організації. Регламентується Законами України вiд 05.04.2001 № 2365-III "Про політичні партії" та від 16.06.1992 № 2460-XII"Про об’єднання громадян".

Громадяни України згідно статті 36 Конституції України мають пра­во на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політич­них, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винят­ком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпе­ки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню пол­ітичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо член­ства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конститу­цією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

11.Ролева позиція суб’єкта участі в управлінні. (Див.: питання № 3
"Суб’єкт участі в управлінні").

2. Значення професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців для визначення правового статусу суб’єкта управління

Подальший процес державотворення в Україні неможливий без постійного пошуку нових підходів у роботі з державними службовця­ми, як одного із найважливіших факторів підвищення ефективності управління державою і суспільством, прискорення на цій основі полі­тичних та економічних реформ. Орієнтиром у створенні власного кад­рового потенціалу, формуванні національної еліти України, становленні прогресивної та професійної державної служби повинні служити про­фесійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців.

Незаперечним є специфіка професійної діяльності державного служ­бовця – основної дійової особи в системі державної служби. Ця діяльність висуває особливі вимоги до особистості, критерії її профес­ійної придатності або непридатності до роботи на посадах різних рівнів та категорій. А тому необхідні теоретично обґрунтовані та впроваджу­вані в життя принципи та методика використання функціонального ана­лізу різних сфер діяльності, ефективності трудових і фінансових ви­трат і результатів праці державних службовців.

Сьогодні важливою справою є формування та впро­вадження в практику державної служби професійно-кваліфікаційних характеристик. У ст. 11 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" є по­силання на Типові кваліфікаційні характеристики, на основі яких виз­начаються конкретні обов’язки та права державних службовців.

Заслуговує на увагу та застосування в практиці кадрової роботи досвід створення професіограм. Професіограма– детальний опис будь-якої професії через систему вимог, які ставляться до людини, включаючи якості особи, особливості процесів мислення, знання, уміння і навички, якими повинен володіти працівник для того, щоб успішно оволодіти даною професією.

В основу створення професійно-кваліфікаційних характеристик дер­жавних службовців покладена ідея формування шляхом набору скла­дових частин загальної системи якостей професіоналізму, оптималь­ної (типової) моделі державного службовця на тій чи іншій посаді. Багато науковців вживають вислови: "образ державного службовця", "мо­дель належного", "модель потрібного", "кваліфікаційна характеристи­ка", "образ професіонала" тощо.

Професійно-кваліфікаційна характеристикарозглядається як нормативний документ, який, виходячи з опису посади, виду функцій, встановлює положення посади в структурі органу державної влади, порядок прийняття, проходження і припинення служби, на основі пра­вового статусу органу та його основних завдань відображає право­вий статус державного службовця, в т, ч. права, повноваження, фун­кціональні обов’язки, відповідальність і гарантії; визначає вимоги щодо кваліфікації, компетентності та професіоналізму (освіти, необхідних знань, вмінь, навичок), основних аспектів особистої культури.

На сьогодні є чинним Довідник типових професійних характеристик посад державних службовців – вип. 76 (далі – Довідник), затверджений наказом Головдержслужби України від 01.09.1999 № 65.

Довідник встановлює вимоги до змісту професійної діяльності та кваліфікації державних службовців, а також має сприяти правильному вирішенню питань перерозподілу праці поміж державними службовцями, забезпечувати єдність при визначенні їх посадових обов'язків, повноважень та кваліфікаційних вимог, що до них ставляться.

Довідник служить основою при:

розробці посадових інструкцій головних спеціалістів, провідних спеціалістів, спеціалістів тощо, які закріплюють їх обов'язки, права і відповідальність;

розробці положень про структурні підрозділи у частині, що стосується прав та обов’язків їх керівників;

підборі та розстановці кадрів, здійсненні контролю за правильністю їх використання у відповідності зі спеціальністю та кваліфікацією;

конкурсному підборі та атестації державних службовців;

формуванні дійового кадрового резерву;

організації стажування в державних органах влади;

розробці та вдосконаленні програм підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відповідно до змісту їх професійної діяльності.

У Довіднику визначено перелік основних робіт, які притаманні тій або іншій посаді у даному органі виконавчої влади. Конкретний перелік посадових обов’язків визначається посадовими інструкціями державних службовців, які розроблюють і затверджують на основі Довідника центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, їх управління, самостійні відділи та інші служби, виходячи з їх завдань, функцій та повноважень, встановлених відповідними нормативно-правовими актами, та штатного розпису, затвердженого у встановленому порядку.

Кожна кваліфікаційна характеристика складається з таких розділів: "Завдання, обов’язки та повноваження", "Має право", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги".

У додатку 1 до Довідника наведено Рекомендації щодо підготовки посадових інструкцій державних службовців, зміст яких подано нижче.

Посадова інструкція – документ, що видається з метою регламентації організаційно-правового статусу працівника, його конкретних завдань та обов’язків, прав, відповідальності, забезпечує умови для його ефективної роботи.

Посадова інструкція розробляється керівниками структурних підрозділів (начальником управління, начальником самостійного відділу, начальником відділу, завідувачем самостійного сектору, завідувачем сектору) на посаду кожного працівника управління, відділу, сектору на основі вимог Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, Додатка 1 до нього, положення про відповідний структурний підрозділ та затверджується заступником керівника органу виконавчої влади.

У посадовій інструкції мають бути чітко окреслені місце та роль державного службовця в діяльності підрозділу, межі його повноважень та відповідальності.

Підготовка та періодичне уточнення посадових інструкцій мають забезпечувати раціональний розподіл та необхідну кооперацію праці державних службовців при виконанні завдань та функцій відповідного підрозділу.

Як інструмент для оцінки результатів діяльності, посадові інструкції використовуються при атестації спеціалістів, посадових переміщеннях, формуванні резерву, висуненні на керівні посади, заохоченні.

Посадові інструкції можуть бути типовими і конкретними. Типові посадові інструкції розробляються для однотипних організацій і структурних підрозділів.

При розробці посадових інструкцій необхідно забезпечити єдиний підхід до їх побудови, формулювання змісту розділів, послідовності їх викладу. При цьому вони повинні відображати все коло посадових обов’язків, повноважень і відповідальності працівника, мати чіткі й короткі формулювання, бути гнучкими й динамічними.

Посадові інструкції працівників відділів (секторів) у складі територіальних органів центральних органів виконавчої влади готуються їх керівниками і затверджуються керівником територіального органу.

Посадові інструкції готуються у двох примірниках, один з яких зберігається у секторі кадрової роботи (оригінал), а другий – у начальників відповідних структурних підрозділів (територіальних органів). Державному службовцю видається під розписку копія посадової інструкції.

Текст посадової інструкції, як правило, складається з наступних розділів: загальні положення, завдання та обов’язки, права, відповідальність, взаємовідносини (зв’язки) за посадою.

У правому куті першої сторінки інструкції розташовується слово "Затверджено", вказуються посада керівника, ініціали та прізвище, підпис керівника про її затвердження, а також дата затвердження.

У заголовку посадової інструкції наводиться повна назва посади та структурного підрозділу.

Використання професійно-кваліфікаційиих характеристик у роботі з кадрами.Процес реформування державного управління в цілому і роботи з кадрами зокрема складний і довготривалий. Це обумовлюється, на­самперед, певною професійною і психологічною непідготовленістю державних службовців.

Вирішенню цієї проблеми і повинно в певній мірі сприяти викорис­тання професійно-кваліфікаційних характеристик, що створює реальні правові, організаційні, економічні та соціальні умови для реалізації громадянами України конституційного права на державну службу.

Без цього нормативного документа неможливе функціонування системи добору кадрів і проведення на належному рівні їх атестації, формування дієвого кадрового резерву, вивчення здібностей держав­них службовців, які зараховані до цього резерву, Професіограми повинні використовуватися на всіх етапах проходження державної служби і просування по ній.

Професійно-кваліфікаційні характеристики створюють можливості реалізувати вимоги чинного законодавства щодо правового статусу різних посадових осіб, визначити конкретні функціональні обов'язки та права державних службовців, не допускати при прийнятті на дер­жавну службу проникнення в кадровий апарат злочинців, корупціонерів, тощо, враховуючи обмеження, заборони та морально-етичні норми,

З урахуванням вимог професійно-кваліфікаційних характеристик до знань, навичок і вмінь на принципово новій основі формується систе­ма навчання та підвищення кваліфікації всіх категорій державних служ­бовців.

Важливо також, щоб відповідні вимоги до кадрів державного управ­ління знайшли своє втілення у посадових інструкціях, нормами яких у своїй повсякденній діяльності має керуватися кожен службовець.