Студенство як соціальна група та її психологічні особливості
Циклический тип.
Исторический цикл как разновидность социальной динамики охватывает 3 различных процесса: возникновение, расцвет и упадок социальной системы.
Ни одна социальная форма не может существовать вечно. Первобытно-общинная формация просуществовала около миллиона лет. Феодальная, рабовладельческая формация существовала тысячи лет. Капитализм начал формироваться не более 500 лет назад.
Футурологи предсказывают гибель человечества в скором будущем (середина XXI века). Это связано с неспособностью существующего общественного устройства решить глобальные проблемы. Эти проблемы касаются всех людей без исключения.
Идея исторического цикла присутствует в теориях исторического круговорота. Согласно этим теориям, общество проходит весь цикл, достигая последнюю разрушительную стадию. Дальше все начинается с самого начала. Общество находит новые силы для нового цикла. Так повторяется всегда. Такого взгляда на историю придерживались: Платон, Аристотель, Ницше. Представление об исторических круговоротах не имеет подробных научных оснований. Если наша цивилизация потерпит крах, то на обломках едва ли удастся наладить жизнь. Поэтому неслучайно многие философы, историки, футурологи говорят, что современная цивилизация исчерпала свои ествественно-природные и духовные ресурсы. Отсюда вытекает распространенный социальный пессимизм. Ожидание гибели стало философским понятием.
Оствальд Шпенглер ярко выразил идею гибели человечества в работе «Закат Европы», утверждая, что история человечества – это история замкнутых национальных культур. Каждая культура, подобно живому организму, в своем развитии проходит 2 этапа:
v Восхождение и расцвет;
v Разложение и гибель.
Эта идея была положена в основу философско-исторической концепции крупнейшего английского историка Тойнби. Концепция Тойнби – в 12 томах «Исследования истории». Если Шпенглер говорил о культурах, то Тойнби говорит о локальных цивилизациях, замкнутых в себе, абсолютно неповторимых и уникальных.
Конец!
1. Психологічні особливості студентської групи, її структура.
2. Міжособистісні стосунки в студентській групі.
3. Студентське самоврядування та його значення у життєдіяльності студентської групи.
Основні поняття теми: студентська академічна група, студентський колектив, міжособистісні взаємини, конформізм, навіюваність, ідентифікація, наслідування, лідерство, самоврядування.
(Див.опорну схему 1.2. до даної теми*
В адаптації студента до навчання у вищій школі значна роль належить студентській групі, якщо вона стає колективом із позитивним мікрокліматом, референтною (значущою* групою для нього, що позитивно позначається на розвитку його особистості, як майбутнього фахівця.
Дослідженню соціально-психологічних явищ у студентській групі та закономірностей її функціонування приділяється значна увага у психології (І.П.Волкова, Н.В.Кузьміна, В.Т.Лісовський, М.М.Обозов, Л.М.Жалдак, П.Г.Лузан, В.А.Семиченко та ін.*.
У структурі студентської групи є дві підструктури: офіційна та неофіційна:
Студентська група має стадії розвитку. Вищою стадією розвитку студентської групи є набуття нею характеристики колективу.
Важливе значення мають і міжособистісні стосунки в студентській групі. Студентська група як колектив здатна розв’зувати завдання через психологічний вплив (механізми групового впливу* на кожного студента. Якщо в групі існує піддатливість груповому тиску, „як всі, так і я”, то це веде до байдужості.
Важливим механізмом інтеграції студентів у групі є лідерство. Лідерство– це здатність окремої особистості спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність.
В організації студентських колективів важлива роль належить і органам самоврядування. У Законі України «Про вищу освіту» визначені завданнястудентськогосамоврядування:забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу; забезпечення виконання студентами своїх обов'язків; сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності; сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів; сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами; організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями.
Викладач як суб’єкт управління навчально-професійною діяльністю у вищому навчальному закладі
1. Психолого-педагогічні особливості науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи.
2. Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами:
2.1.Спілкування як форма контактної педагогічної взаємодії
2.2.Труднощі та бар’єри у професійно-педагогічному спілкуванні
3. Протиріччя і конфлікти у педагогічній взаємодії та засоби їх регулювання.
4. Вимоги до викладача як науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу.
Основні поняття теми: педагогічна діяльність, науково-педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, взаємини студент-викладач, бар’єри та стилі педагогічного спілкування, педагогічний конфлікт, конкуренція, компроміс, консенсус.
(Див.опорну схему 1.3. до даної теми*
Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру, спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції.
Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – це діяльність, яка спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця.
Особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з колективами академічних груп, курсів, які теж є об'єктами і суб'єктами навчання й виховання. Це вимагає від викладача володіння методикою використання виховного впливу на колектив.
Основні напрями педагогічної діяльності викладача: навчальна, організаційно-методична, наукова, виховна, громадська.
Визначальною функцією праці викладача є навчальна діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та вдосконалення.
Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з науково-дослідницькою,яка збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.
Виховну діяльність викладач здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, під час спілкування, а передусім у позанавчальний час у процесі співбесід, роботи клубів, проведення вечорів, екскурсій, кураторської діяльності, на власному прикладі.
Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важливі вміння та психологічні якості, необхідні для її реалізації.
Психолого-педагогічна структура діяльності– це система дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань. У цій системі виокремлюють функціональні компоненти за Н. Кузьміною.
Важливу роль у вихованні і навчанні студентів відіграють особистісні якості викладача вищого навчального закладу, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і засобом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента. Викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них вважається авторитетним.
Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв'язання професійних завдань, у тому числі й творчих. Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою. Професіоналізм викладача вищого навчального закладу виявляється в умінні бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв’язання.
Професіоналізм діяльності визначається високим розвитком фахового (предметного* і педагогічного мислення. Передбачає оптимальне поєднання педагогічної діяльності з навчально – методичною та науково – дослідною роботою. Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здатність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку.
Викладачу вищої школи, як і кожному педагогічному працівнику, необхідна творчість у педагогічній діяльності. Як творча особистість він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використовує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології.
Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності.
До особистості викладача ставлять певні вимоги: усвідомлення свого громадського обов’язку, виховання висококваліфікованих спеціалістів.; досконале володіння своїм предметом, методикою викладання, управління навчально – пізнавальною діяльністю студентів, уміння володіти власною емоційно – вольовою сферою педагогічною спостережливістю, педагогічним тактом тощо.
Для успішної роботи зі студентами науково-педагогічний працівник має бути цілеспрямованим, ініціативним, дисциплінованим, вимогливим до себе та інших. Особливо важливі для нього витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією й винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.
Основу науково – педагогічної діяльності викладача вищої школи становить професійно – педагогічне спілкування. Спілкування – цепроцес обміну між людьми певними результатами їх психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.
Значення педагогічного спілкування:
1. Завдяки спілкуванню викладач виступає персоніфікованим посередником між грамою наукових ідей і студентом.
2. Через експресію викладач «заражає» студентів своїм інтересом до науки, викликає в них живий інтерес до неї.
3. Викладач своїм прикладом спілкування пропонує культурну норму взаємин і тим самим формує в майбутнього фахівця комунікативнукомпетентність.
Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним* на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:
· знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;
· об'єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;
· вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу*, залучати до активної роботи всіх студентів;
· вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;
· володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;
· своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;
· аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.
Для професійного спілкування важливими є такі вміння: транслювати особистісне «Я» іншому суб'єкту; чути й бачити іншу людину; співпереживати іншому «Я»; приймати іншого як даність; поважати іншу людину; зберігати особливості власного «Я».
На атмосферу емоційного благополуччя під час навчальних занять та результативність навчальної діяльності студентів безпосередньо впливає стиль спілкування. Стиль професійно – педагогічного спілкування віддзеркалюють : характер взаємин зі студентами, творча індивідуальність педагога й студента, комунікативні здібності. Серед типових класифікацій вирізняють такі стилі: захоплення спільною творчою діяльністю, дружня прихильність, спілкування-залякування, спілкування-загравання та інші. Організаційно-управлінським центром педагогічної взаємодії в спілкуванні є педагогічна позиція викладача.
Конфлікт – загострена суперечність, що виникає між викладачем і студентом у зв'язку з вирішенням питань навчально-виробничого, громадського або особистісного характеру. Конфлікт завжди виступає як протидія однієї особи іншій особі або групі людей (викладач – студентська група*. Це зіткнення їхніх інтересів і прагнень. Конфлікти можуть виникати на функціональних або особистісних засадах і бути конструктивними або деструктивними. Конструктивні конфлікти виявляються в принципових зіткненнях думок, дискусіях, які ведуть до відкриття істини та є джерелом саморозвитку, самовдосконалення. Деструктивні конфлікти – це непорозуміння, сварки, які потрібно вирішувати, ліквідовувати їхні причини, що сприяє оздоровленню морально-психологічного клімату в колективі, підвищує працездатність його членів.
Вихід із конфліктної ситуації має для студентів виховне значення. Для аналізу конфліктної ситуації потрібно:
· відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;
· встановити ділову зону конфлікту, визначити відношення предмета незгоди до навчально-виробничої діяльності і ділових взаємин;
· з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у конфлікті;
· визначити спрямованість конкретних дій учасників конфлікту;
· зберігати самовладання, витримку;
· обмірковувати проблеми;
· намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктивних межах.
Отже, для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб’єктами педагогічного процесу, важливо долати бар’єри невідповідності настанов і мотивів, побоювання групи, педагогічних помилок; наслідування, відсутності контакту.
Становлення особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою у навчально-професійній діяльності
1. Професіоналізація особистості студента як новоутворення віку:
а) професіоналізація пізнавальної сфери;
б) формування мотиваційно-професійної спрямованості особистості;
в) розвиток «Я-концепції» як показника професійного зростання;
г) формування професійних здібностей.
2. Роль самовиховання в професійному зростанні студента.
3. Психологічні механізми формування якостей особистості студента як у майбутнього фахівця.
Основні поняття теми: навчально-професійна діяльність, світоглядний плюралізм, «Я-концепція», ідентифікація, професіоналізація особистості, професійна ідентичність, професійна спрямованість, професійна самооцінка, професійна рефлексія, фахова компетентність, самовиховання.
(Див.опорну схму 2.1. до даної теми*
Навчально-професійна діяльність – це провідна діяльність у студентські роки. Саме в процесі навчально-професійної діяльності досягаються основні цілі підготовки фахівців.
Мета навчально-професійної діяльності– засвоєння наукового знання у формі теоретичних понять і вмінь застосування їх при розв'язанні професійних завдань. Особливість навчально-професійної діяльності у вищому навчальному закладі полягає в тому, що вивчаються не основи наук (як у школі*, а самі науки в їх розвитку, самостійна робота студентів зближується з науково-дослідною роботою викладачів, тобто забезпечується єдність навчальної та наукової роботи студентів, викладання майже всіх наук професіоналізовано, навчання має проблемний характер.
У навчально-професійній діяльності формуються професійні здібності, подальшого розвитку набувають також загальні інтелектуальні здібності.
Наслідком професійного зростання особистості майбутнього фахівця та розвитку його професійних здібностей є фахова компетентність, яку набуває студент.
Компетентність забезпечує універсальність оволодіння професійною діяльністю та характеризує готовність до праці. Високий рівень оволодіння професійною діяльністю характеризує також поняття професійна культура. Професійна культура– це високий рівень професійних знань, професійного мислення, а також відповідальність і рефлексивність.
Якщо навчально-професійна діяльність набуває особистісну значущість, життєвий сенс, то відбувається самовиховання.
Засоби самовиховання: самонавіювання, самопереконання, самонаказ, самозаохочення, самомобілізація, самозаспокоєння, самокритика тощо.
Лише критична самооцінка сприяє самовихованнюшляхом постановки конкретної мети, завдань, розв'язання яких підносить суб'єкта на новий рівень активності, самореалізації.
Основними напрямами самовиховання студентів є:
· постійна робота над своїм культурним розвитком і удосконаленням культури своєї праці;
· виховання стійкої громадянської позиції;
· культивування громадянських чеснот і відповідальності;
· посилення моральних засад встановлення міжособистісних взаємин і відносин особи та суспільства;
· розумне співвідношення індивідуального й колективного;
· формування суспільного ідеалу служіння народу як символу державності в демократичному суспільстві.
Професійне самовиховання майбутніх викладачів – активний професійний саморозвиток, засвоєння і присвоєння педагогічних цінностей, норм педагогічної взаємодії (вчитель – учень, викладач –студент*, рефлексивний професіоналізм (усвідомлення себе, критична оцінка процесу професіоналізації, саморегуляція своєї поведінки тощо*.
Психологічний аналіз учіння студентів
1. Студент як суб'єкт власної навчально-професійної діяльності.
2. Роль мотивації в навчально-професійній діяльності.
3. Організація самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів та розвиток їх творчого потенціалу як майбутніх фахівців.
4. Психологічні передумови і показники успішності студентів у навчально-професійній діяльності, причини неуспішності і шляхи їх усунення.
Основні поняття теми: навчально-професійна діяльність, учіння, мотивація навчання, пізнавальна потреба, пізнавальна активність, самоосвіта, творчість, алгоритм, креативність, неуспішність.
(Див.опорну схему 2.2. до даної теми*
Поняття «діяльність студента»є інтегрованим, бо її зміст поєднує в собі різні види діяльності студента: учбову, пізнавальну, професійно-трудову, фізкультурно-оздоровчу, художню, науково-дослідну, громадсько-політичну, спілкування, побутову та ін.
Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент – суб'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати й здійснювати пізнавальну діяльність і брати на себе відповідальність за свої дії.
Навчання для студентів повинно набути особистісного життєвого сенсу, який поєднує розум, почуття і волю та виявляється в спрямуванні творчої пізнавальної активності на життєве самовизначення і професійне самоствердження, оволодіння професією і розвиток своїх потенційних можливостей.
Розв'язання проблеми забезпечення професійної мотивації залежить:
· насичення змісту навчання інформацією, яка має значення для особистісного зростання студента як професіонала (професіоналізація знань із будь-якого предмету*;
· нарощування змісту і новизни навчального матеріалу;
· надання студентам необхідної свободи (умов* для виявлення своїх творчих можливостей;
· творче ставлення самих викладачів до викладання свого предмету, інтерес до науки, їх компетентність і авторитетяк особистості;
· визначення, через які мотиви студент пішов навчатися саме до цього вищого навчального закладу;
· систематична діагностика реально діючих мотивів навчання студентів;
· стимулювання самоосвіти студентів, підтримування пізнавального інтересу до всього, що пов'язане з майбутньою професійною діяльністю.
Навчальна самостійність виявляється в уміннях студента систематизувати, планувати, контролювати й регулювати свою навчально-професійну діяльність, власні пізнавально-розумові дії без безпосередньої допомоги й керівництва з боку викладача.
Для розвитку самостійності студентів потрібно формувати такі вміння:
· усвідомлювати і внутрішньо приймати цілі та завдання самостійної роботи;
· визначати, систематизувати і встановлювати послідовність виконання завдання;
· визначати і планувати послідовність дій (методів і засобів*, необхідних для виконання завдання;
· організувати свою роботу, мобілізувати наявні ресурси для розв'язання поставленого завдання;
· самостійно контролювати свої дії, узгоджуючи їх із метою; якщо є потреба, то коригувати, уточнювати й регулювати;
· оцінювати результати своєї самостійної роботи та визначати її подальші перспективи;
· налагоджувати зв'язок із викладачем для презентації досягнутих результатів і отримання консультації.
Важливою передумовою позитивної мотивації й ефективності самостійної навчальної роботи студентів є розвиток у них творчості і пізнавальних здібностей.
Формуванню в студентів компонентів творчої діяльності сприяють такі особистісні риси: позитивна «Я-концепція», упевненість у своїх можливостях; схильність до ризику; розвиток уяви, прихильність до фантазування; самодисципліна; відповідальність.
Важливим фактором успішності студента також є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється в стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, період реагування, швидкість запам'ятовування та ін.* та наявних навчальних умінь і навичок.
Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів навчальних дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.
Психологічні причини неуспішності:
· недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій*;
· недисциплінованість і неорганізованість;
· несистематична робота, що знижує її ефективність;
· лінощі, пасування перед труднощами;
· емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;
· не ідентифікація з роллю студента;
· великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку;
· надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо.