Особливості та можливі шляхи переходу України до інформаційного суспільства
Передумови переходу України до інформаційного суспільства
В Україні за 20 років незалежності сформувалися певні чинники соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства.
До таких передумов варто віднести такі.
1. Інформація стає суспільним ресурсом розвитку, масштаби її використання можна порівняти з традиційними (енергія, сировина і т. ін.) ресурсами. Нині вже обсяг продажів в Україні тільки засобів обчислювальної техніки та інформатики (в основному ПЕОМ і периферії) досягає величини більш одного мільйона штук у рік і оцінюється, приблизно, у 1,5 млрд, доларів. Як показує світовий досвід вартість продажів програмного продукту, зазвичай, дорівнює або трохи більше витрат на техніку, а витрати на персональні засоби зв’язку, аудіо- і відеоапаратуру, зазвичай, порівнянні з витратами на засоби обчислювальної техніки. Ця величина сумарних витрат на інформацію вже має макроекономічну значимість і характеризує зростання використання ресурсу „інформація”.
2. Можна говорити про те, що в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг. Обсяг засобів, що циркулюють на українському ринку, досягає 5%. У цілому в країні росте парк ПК, прискореними темпами йде розвиток систем і засобів телекомунікації. Росте кількість корпоративних інформаційних мереж і безупинно збільшується число абонентів світових відкритих мереж. Кількість українських користувачів Інтернету швидко росте. Інтенсивно розширюється національна мережа зв’язку, що використовує супутникові канали. Успішно здійснюється телефонізація країни і стрімко росте ринок засобів мобільного зв’язку.
3. У значній мірі автоматизовано багато галузей господарства, банківська сфера і сфера державного керування. 7,5 млрд. дол./рік.
Український шлях до інформаційного суспільства визначається, як і для інших держав, її нинішніми політичними, соціально-економічними і соціально-культурними особливостями.
До таких особливостейварто віднести:
1) нестабільність політичного та економічного положення в країні, що не дозволяє державі швидко і ефективно вирішувати економічні та організаційні проблеми забезпечення переходу до інформаційного суспільства, розрахованого на тривалу перспективу;
2) економічні умови, характерні для перехідної економіки України: відсутність вільних інвестицій для фінансування програм і проектів, що реалізують стратегію переходу до інформаційного суспільства;
3) зростання інформаційних потреб населення і суспільства в цілому в суспільне значимій політичній, економічній та соціальній інформації, у тому числі такої, що створюється державними і недержавними організаціями;
4) недостатньо високий (порівняно з розвинутими країнами) рівень розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури і промислового виробництва інформаційних засобів, продуктів і послуг, відсутність у держави коштів для їхньої модернізації та розширення;
5) динамічний розвиток українського ринку інформаційних і телекомунікаційних засобів, технологій, продуктів і послуг;
6) гранично високий рівень монополізації засобів масової інформації, слабка підконтрольність суспільству системи формування суспільної свідомості;
7) випереджальне, у порівнянні по темпах росту з розвинутими країнами, створення різних систем зв’язку — каналів передачі інформації, комутаційних комплексів, засобів зв’язку і т. ін. — та індустрії надання інформаційних послуг;
8) наявність, в основному, високого наукового, освітнього і культурного потенціалу, створеного ще у СРСР та збереженого в Україні;
9) порівняно дешева інтелектуальна робоча сила, що здатна ставити і вирішувати складні науково-технічні проблеми, рушійною силою якої у великому ступені є ентузіазм.
Розглянуті вище політичні та соціально-екоіїомічні умови, в яких ще близько 10 років буде відбуватися перехід України до інформаційного суспільства, істотно відрізняються від умов, характерних для розвинутих країн і, отже, вимагають визначення шляху, властивого лише Україні, однак враховуючи накопичений світовий досвід. Цей досвід показує, що кожна країна рухається до інформаційного суспільства своїм шляхом від початкового рубежу, обумовленого сформованими політичними, соціально-економічними і культурними умовами.
Якщо в країнах ЄС, США, Японії існує ефективно функціонуюча ринкова економіка, що забезпечує постійний ріст інформаційних потреб і платоспроможній попит на інформаційні продукти та послуги, є могутній середній клас, який являється основним споживачем інформаційних послуг. Економіки цих країн мають у своєму розпорядженні вільні кшти для підтримання процесів інформатизації та розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури, існують державні стратегії та програми побудови в цих країнах інформаційного суспільства — в Україні всього цього практично немає.
Якщо в розвинутих країнах майже закінчені процеси переструктуризації промислового виробництва і переходу від ресурсномісткого (сировина, енергія, праця) до наукомісткого виробництва — в Украші нині це тільки розпочалося.
Якщо рівень інформатизації систем керування різного рівня і приналежності (державні, комерційні, муніципальні тощо) у розвинутих країнах досить високий, то в Україні такий рівень у масштабі країни буде досягнутий ще не скоро.
У розвинутих країнах є добре розвинута інфраструктура виробництва і надання населенню інформаційних продуктів і послуг, високий рівень інформаційної культури населення, — в Украші це все ще знаходиться в початковому стані.