Регуляція секреторної функції шлунка

Травлення в шлунку

Протягом доби у дорослої людини утворюється близько 2—2,5 л шлункового соку. Шлунковий сік — безколірна ріди­на кислої реакції, яка складається з води (99,4%) та сухого за­лишку, який представлений органічними та неорганічними речовинами. Головною неорганічною сполукою шлункового соку є хлористоводнева кислота (вміст у межах від 0,4 до 0,6%).

Її функції:

• сприяє набряканню білків, полегшуючи гідроліз;

• сприяє перетворенню пепсиногенів на пепсини;

• виконує захисну функцію, бо має бактерицидні власти­вості;

• стимулює виділення клітинами слизової оболонки два­надцятипалої кишки гормону секретину;

• сприяє моторній та евакуаторній функції шлунка. Крім хлористоводневої кислоти, до складу неорганічних речовин шлункового соку входять хлориди, фосфати, бікарбо­нати натрію, калію тощо.

Органічна частина шлункового соку в основному представ­лена ферментами — пепсиногенами (їх виявлено близько 7), які виділяються в неактивному стані й під впливом хлористо­водневої кислоти перетворюються на пепсинактивні фермен­ти, які гідролізують білки до поліпептидів (пепсиноген, який сягає найвищої активності при рН 3,2—3,5, називається гаст­риксином). У шлунковому соку є незначна кількість інших фе­рментів — ліпаз (діють на емульговані жири), желатинази (розщеплює білок желатину, який міститься у великій кілько­сті в сполучній тканині), реніну або хімозину, який звурджує молоко, оскільки переводить розчинний білок казеїноген у не­розчинну форму — казеїн.

Із органічних речовин білкової природи велике значення має муцин — слизоподібна речовина. Слиз має лужну реакцію і частково нейтралізує хлористоводневу кислоту, основна ж функція слизу — захисна. Він вкриває тонким шаром гелю (завтовшки 1 мм) слизову оболонку шлунка, запобігаючи її хі­мічним та механічним ушкодженням.

Розрізняють три фази секреції (перша, друга, третя). Перша фаза, або головна,— здійснюється на основі умов­них та безумовних рефлексів (умовнорефлекторне виділення шлункового соку спричинюється виглядом, запахом їжі або навіть уявленням про неї; безумовнорефлекторні реакції по­в'язані з подразненням рецепторів слизової оболонки язика та інших рецепторів слизової оболонки порожнини рота). Ця фа­за секреції характеризується коротким латентним періодом, вона триває ЗО—40 хв та має велике значення для травлення. Сік, що виділяється в цей період, має значну кислотність та високу перетравлювальну здатність. Завдяки соку шлунок за­здалегідь готується до приймання їжі.

На першу фазу секреції накладається друга — шлункова, яка триває декілька годин і залежить від нервових та гумора­льних впливів. Унаслідок подразнення їжею механорецепто­рів слизової оболонки шлунка відбувається безумовнорефлек­торне виділення шлункового соку. Тривалість його виділення буде визначатися відповідними імпульсами з рецепторів шлун­ка (у людини виділення соку при подразненні цих рецепторів відбувається через 5 хв). Під час шлункової фази до нервових приєднуються гуморальні механізми виділення шлункового соку. До хімічних речовин, які здатні впливати на секрецію залоз слизової оболонки шлунка, належать екстрактивні речо­вини м'яса, капустяний сік, алкоголь, продукти гідролізу біл­ків тощо. Великий вплив на шлункову секрецію мають гіста­мін, ацетилхолін та гастрин, які взаємопосилюють свою дію. Третя фаза шлункової секреції — кишкова — залежить та­кож від нервових та гуморальних впливів, але переважають останні; починається з моменту потрапляння їжі в кишки, триває від 1 до 3 год.

У стимуляції шлункової секреції беруть участь продукти гідролізу поживних речовин, особливо білків, які всмоктались у кров. У дванадцятипалій кишці утворюється гормон ентеро­гастрин, який, всмоктавшись у кров, сприяє виділенню шлун­кового соку.

Гальмівний вплив на секрецію шлункового соку мають гор­мони гастрон, ентерогастрон, жирний хімус, місцеві тканинні фактори — кініни та простагландини. Гальмування секретор­ної функції шлунка спостерігається також під час фізичної ро­боти, при негативних емоціях, дії больових подразників; у цих випадках механізм дії реалізується через симпатичну час­тину вегетативної нервової системи.

Таким чином, шлунковий сік виділяється завдяки впливу нервово-рефлекторних, гормональних подразників та дії екс­трактивних речовин.