Хід лекції
План лекційного заняття
Тема 5. Суб'єкти і об'єкти інформаційних правовідносин
1. Суб’єкти інформаційних правовідносин.
2. Фізичні особи як суб’єкти інформаційних правовідносин.
3. Юридичні особи як суб’єкти інформаційних правовідносин
4. Держава й державні органи як суб’єкти правового регулювання інформаційної діяльності.
5. Об’єкти інформаційних правовідносин та їх види.
1. Суб’єкти інформаційних правовідносин.
Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
В якості індивідуальних суб'єктів інформаційних відносин виступають такі фізичні особи як громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. Іншими словами практично всі люди. Крім того окремі видові нормативно-правові акти називають індивідуальних суб'єктів інформаційних відносин за сферами правового регулювання. Наприклад у сфері діяльності засобів масової інформації це редактори, оператори журналісти. Тут використовується фаховий критерій. В сфері правового регулювання статистичною діяльністю встановлюються такі назви індивідуальних та колективних суб'єктів як респонденти, замовники статистичної інформації. В сфері регулювання відносин щодо обороту інформації в автоматизованих системах нормативно визначається існування, операторів, користувачів інформаційних систем. Окремими нормативно-правовими актами визначаються й інші види індивідуальних суб'єктів, які утворюють загальну категорію фізичні особи.
В якості колективних суб'єктів інформаційно-правових відносин, юридичних осіб виступають наприклад, засоби масової інформації, органи держави, провайдери інформаційних автоматизованих мереж, статистичні установи, архівні установи, органи місцевого самоврядування та інші структури різної форми власності.
Держава, особливо в міжнародно-правових стосунках виступає в якості спеціального суб'єкту інформаційно-правових відносин, що визначається завдяки поширеним інформаційно-правовим можливостям у стосунках з іншими державами. Зокрема це може проявлятись у формі офіційних дипломатичних звернень та запитів.
Поряд з традиційною системою суб'єктів, що є поширеною в більшості відносин, регульованих нормами права, в інформаційно-правових відносинах приймають активну участь і особливі суб'єкти.
Певної специфічності набувають, перш за все, засоби масової інформації.
Не випадково в нашій країні, у близькому і далекому зарубіжжі інформаційні відносини набувають все більшої значності і є об'єктом постійної уваги законодавців, а засоби масової інформації порівнюють за силою впливу на свідомість суспільства з четвертою владою після законодавчої, виконавчої та судової. Саме вони активно формують громадську думку, створюють той чи інший політико-правовий фон і наше уявлення про доступне та заборонене, моральне і аморальне. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави, складовою напрямів і темпів реформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень.
Однак, зважаючи на багатогранність інформаційних відносин, обсяг прав та обов’язків зазначених вище суб’єктів є різним і залежить від об’єктів таких відносин та зовнішніх умов, у яких такі відносини виникають. Так, наприклад, громадянин України як запитувач інформації у порядку статті 32 Закону України “Про інформацію” перебуває у іншому правовому становищі, ніж у відносинах з приводу авторства художнього твору. Спільним для зазначених, здавалося б абсолютно різних, видів інформаційних відносин є можливість особи вступати у такі правовідносини. Тобто цілком логічним є визначення інформаційної правосуб’єктності як правової категорії.
Інформаційна правосуб’єктність – це здатність суб’єкта інформаційних правовідносин мати інформаційні права та набувати своїми діями суб’єктивні
інформаційні права і обов’язки, які складають зміст інформаційних правовідносин.
Зміст інформаційної правосуб’єктності, зрозуміло, для всіх суб’єктів інформаційних відносин не є однаковим. Для кожного суб’єкта інформаційного права є своя певна правосуб’єктність з конкретним змістом.