Проблема норми розвитку

Коли мова заходить про відхилення в розвитку людини, необхідно з'ясувати поняття «норма». Особово орієнтований підхід як стратегія вітчизняної освіти вимагає від педагога забезпечити індивідуальний шлях розвитку не тільки середньостатистичній дитині, але і тому, хто відрізняється неповторністю.

Норма припускає таке поєднання особи і соціуму, коли вона безконфліктно і продуктивно виконує провідну діяльність, задовольняє свої основні потреби, відповідаючи при цьому вимогам соціуму відповідно її віку, статі, психосоціальному розвитку.

Орієнтація на норму важлива на етапі виявлення недоліків в розвитку з метою визначення спеціальної допомоги. Актуальні декілька значень цього поняття.

Середньостатистична норма — рівень психосоціального розвитку людини, яка відповідає середнім якісно-кількісним показникам, отриманим при обстеженні представницької групи популяції людей того ж віку, статі, культури і т.д.

Функціональна норма — індивідуальна норма розвитку. Будь-яке відхилення можна вважати відхиленням тільки в зіставленні з індивидуальною тенденцією розвитку кожної людини.

Істотна відмінність між нормальними і ненормальними людьми полягає в тому, що психічні риси у перших є випадковою ознакою, від якої вони можуть легко звільнитися, якщо захочуть докласти відповідні зусилля.

Дослідники вважають дитину нормальною за наступних умов:

♦ коли рівень його розвитку відповідає рівню більшості дітей його віку або старшого віку, з урахуванням розвитку суспільства, членом якого він є;

♦ коли дитина розвивається відповідно до його власним загальним шляхом, що визначає розвиток його індивідуальних властивостей, здібностей і можливостей, ясно і однозначно прагнучи до повного розвитку окремих складових частин і їх повної інтеграції, долаючи можливі негативні впливи з боку власного організму і навколишнього оточення;

♦ коли дитина розвивається відповідно до вимог суспільства, що визначають як її актуальні форми поведінки, так і подальші перспективи її адекватного творчого соціального функціонування в період зрілості.

Розглянемо умови нормального розвитку дитини. Г.М.Дульнев і А.Р.Лурія вважають основними з них наступні показники:

1) нормальна робота головного мозку і його кори. Патогенні дії порушують нормальне співвідношення збудливих і гальмівних процесів, аналіз і синтез інформації, що поступає, взаємодія між блоками мозку, що відповідають за різні аспекти психічної діяльності людини;

2) нормальний фізичний розвиток дитини і пов'язане з ним збереження нормальної працездатності, нормального тонусу нервових процесів;

3) збереження органів чуття, яке забезпечує нормальний зв'язок дитини із зовнішнім світом;

4) систематичність і послідовність навчання дитини в сім'ї, в дитячому саду і в загальноосвітній школі.

Під дефектом (від латів. defectus — недолік) розуміється фізичний або психічний недолік, що викликає порушення нормального розвитку дитини.

Дефект однієї з функцій порушує розвиток дитини тільки при певних обставинах. Вплив дефекту завжди подвійно: з одного боку, він утрудняє нормальне протікання діяльності організму, з іншої — служить посиленому розвитку інших функцій, які могли б компенсувати недолік. Л.С. Виготський: «Мінус дефекту перетворюється на плюс компенсації». Слід розрізняти дві групи дефектів:

♦ первинні дефекти, до яких відносяться приватні і загальні порушення функцій центральної нервової системи, а також невідповідність рівня розвитку віковій нормі (недорозвинення,
затримка, асинхронія розвитку, явища ретардації, регресу і акселерації), порушення міжфункціональних зв'язків. Він є наслідком таких порушень, як недорозвинення або пошкодження мозку. Виявляється первинний дефект у вигляді порушень слуху, зору, паралічу, порушень розумової працездатності, мозкових дисфункцій і т. д.;

♦ вторинні дефекти, які виникають в ході розвитку дитини з порушеннями психофізіологічного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, детермінує відхилення в особовому розвитку.

Механізм виникнення вторинних дефектів різний. Вторинному недорозвиненню піддаються функції, безпосередньо пов'язані з пошкодженою. Наприклад, за цим типом виникає порушення формування мови у глухих. Вторинне недорозвинення характерне і для тих функцій, які під час пошкодження знаходилися в сензитивному періоді розвитку. В результаті цього різні пошкодження можуть приводити до схожих результатів. Так, наприклад, в дошкільному віці в сензитивному періоді розвитку знаходиться довільна моторика. Тому різні пошкодження (перенесений менінгіт, травма черепа і т. д.) можуть привести до явищ затримки у формуванні цієї функції, що виявляється як рухова розгальмованість.

Найважливішим чинником виникнення вторинного дефекту є соціальна депривація. Дефект, що перешкоджає нормальному спілкуванню дитини з однолітками і дорослими, гальмує засвоєння ним знань н навиків, розвиток в цілому.

Особливе місце в групі вторинних дефектів займають особові реакції на первинний дефект. Можливі декілька типів особового реагування.

Ігнорування — часто зустрічається при олігофренії, пов'язано з недорозвиненням мислення і недостатньою критикою до успішності своєї діяльності.

Витіснення — відноситься до невротичного типу реагування на дефект і виявляється в свідомій невизнанні його існування при підсвідомому конфлікті, накопиченні негативних емоцій.

Компенсація — такий тип реагування, при якому відбувається усвідомлення дефекту і заміщення втраченої функції за рахунок більш збережених.

Гіперкомпенсація — посилений розвиток збережених функцій, що поєднуються з прагненням довести, що дефект не приводить до яких-небудь проблем.

Астенічний тип реагування приводить до виникнення заниженого рівня домагань, низької самооцінки, фіксації на усвідомленні своєї неповноцінності.

Коли можна говорити про небезпеку відхилень?

За часом дії патогенні чинники діляться на:

♦ пренатальні (до початку пологової діяльності);

♦ натальні (в період пологової діяльності);

♦ постнатальні (після пологів, особливо в період з раннього дитинства
до трьох років).

Найбільш грубе недорозвинення психічних функцій виникає унаслідок пошкоджень головного мозку на ранніх етапах ембріогенезу, оскільки це період інтенсивної клітинної диференціації структур головного мозку.

Чинники ризику недостатності психофізичного розвитку:

♦ біологічні (спадкові відхилення, інфекційні, вірусні і ендокринні захворювання матері під час вагітності, токсикоз, гіпоксія і ін.);

♦ генетичні (недолік або надлишок хромосом, хромосомні аномалії);

♦ соматичні (невропатії);

♦ соціальні (алкоголізм, наркоманія батьків, несприятливе середовище);

♦ індекс пошкодження головного мозку (енцефалопатії);

♦ ранні, до 3-х років, дії середовища, поточні дії середовища (Л. У. Кузнецова).