Становлення теорії інновацій

ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

ІННОВАЦІЇ: СТАНОВЛЕННЯ

Тема 1

1. Становлення теорії інновацій.

2. Підходи у трактуванні поняття інновації.

3. Класифікація інновацій.

4. Функції інновацій.

5. Життєвий цикл інновацій.

5. Вітчизняні тенденції у сфері інновацій.

Зародження інноваційної теорії відбулося давно, а питання пов’язані з інноваціями відображені в працях західноєвропейських учених під поняттями науково-технічного прогресу. Кожен із вчених відображав у наукових публікаціях своє розуміння сутності та значення науково-технічного прогресу. Проте вирішальна роль науково-технічного прогресу в економічному зрос­танні стала зрозумілою тільки в другій половині XX ст.

Так, відомий світовий вчений А. Сміт (1723–1790) вбачав зв’язок науково-технічного про­гресу з характером розвитку і потребами виробництва.

К. Маркс (1818–1883) вважав, що науково-технічний прогрес є наслідком, а не причиною розвитку виробництва.

Представники неокласичного напрямку (1870–1930) представлений В.Джевонсом (1871), А. Маршаллом (1890), Л. Вальрасом (1874) не приділяли значної уваги науково-технічному прогресу через те, що вважали його заданим чинником.

Кейнсіанська теорія, заснована Дж. Кейнсом (1883–1945), також не надавала достатньої уваги нау­ково-технічному прогресові, оскільки розгладала економічні процеси в короткостроковому періоді.

І лише представники неокласичного ренесансу – М. Абрамовиц, Р. Солоу, Е. Денісон та інші у другій половині 50-х років довели, що науково-технічний прогрес є основним чинником економіч­ного розвитку XX ст. Ці вчені-економісти поклали край ігнору­ванню науково-технічного прогресу в економічній теорії.

Період після Другої світової війни став часом народження нового напря­му економічної теорії, спрямованому на вивчення закономірнос­тей науково-технічного прогресу.

Економічні категорії «інновація», «інноваційний процес» Й. Шум­петер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань – теорією «довгих хвиль» М.Д. Кондратьева (1892–1938). Для об­ґрунтування своєї теорії М.Д. Кондратьев здійснив аналіз статисти­чних даних 4 провідних капіталістичних країн – Англії, Франції, США, Німеччини за період 100-140 років. Вивчення цих даних дало Кондратьеву підстави для висновку про те, що існують цикли економічної кон’юнктури – «дов­гі хвилі» у межах 50–60 років (пожвавлення виробницт­ва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка пере­ходить у стадію депресії).

Цикл (з грецької – коло) розглядається як сукупність явищ, процесів протягом певного відрізку часу.

Під інноваційним циклом слід розуміти коло інноваційних процесів завершення яких дає створення інновації. Для інноваційного циклу характерна спіралеподібна форма, тобто завершення одного циклу є початком для іншого.

Кожен цикл має 4 фази: дві піднесення і дві занепаду.

М. Кондратьєв довів, що є три типи «хвиль» – короткі (тривалістю приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років). Характерною властивістю останніх вчений вважав винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу.

Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

I хвиля (1785–1835) – механізація праці у ткацтві;

II хвиля (1830–1890, середина XIX ст.) – винайдення парового двигуна та розвиток вугледобування;

III хвиля (1880–1940, кінець XIX – початок XX ст.) – чорна металургія;

IV хвиля (1930–1990) – нафтопереробка та поява продуктів органічної хімії;

V хвиля (1985–2035) – мікроелектроніка.

Ключовим чинником є саме масовий попит на відповідні зміни.

М. Д. Кондратьев з’ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» ви­никають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьев звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостеріга­ється пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки технічним, органі­заційним, економічним та управлінським нововведенням.

Сьогодні світовий ринок високих технологій становить при­близно 2 трильйони доларів, з яких на США припадає 39 %, Япо­нію – 30 %, Німеччину – 16%. У світі на одного вченого при­падає 10 менеджерів, які здійснюють відбір перспективних науково-техніч­них досягнень, своєчасно патентують винаходи, займаються про­суванням наукомістких товарів на ринок. У нашій країні на 10 вче­них припадає лише один менеджер.

У 1957 р. у праці «Технологічні зміни та функція сукупного виробництва» Роберт Соллоу, узагальнивши досвід розвитку промисловості, зауважив, що саме активна інноваційна діяльність підприємств різних форм власності дедалі більше визначає темпи їх економічного зростання. За його підрахунками валовий національний продукт США в період з 1909 по 1949 рр. зріс на 87,5% за рахунок «технологічних змін», тобто інновацій [5, с.17]. Звичайно, це дало змогу багатьом вченим-дослідникам взятися за вивчення питань, пов’язаних з інноваційною діяльністю. Досліджуючи проблеми інноваційної діяльності, перш за все, необхідно приділити увагу власне поняттям «інновація» та «інноваційний процес».

Поняття «інновація» в перекладі з англійської (англ. innovation) означає нове науково-технічне досягнення, нововведення, як результат впровадження новизни, але в ХІХ ст. його використовували культурологи і воно означало «впровадження деяких елементів одної культури в іншу» [6, с. 21].

Але головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно, є австрійський економіст Й. Шумпетер (1883–1950). Узагальнивши теоретичні дослідження, розпочаті українським вченим-економістом світового рівня М. Туган-Барановським Й. Шумпетер на початку ХХ ст. вперше ввів у науковий обіг терміни «інновація» та «інноваційний процес». У праці «Теорія економічного розвитку» (1911 р.) Й. Шумпетер визначає п’ять типів нових комбінацій змін або інновацій [7, с.159]:

– виробництво нового продукту чи відомого продукту в новій якості [8, с. 53] (товарна інновація);

– впровадження нового методу виробництва (технологічна інновація);

– освоєння нового ринку збуту (ринкова інновація);

– залучення для виробничого процесу нових джерел сировини (маркетингова інновація);

– проведення реорганізації (впровадження нових організаційних форм).

Таким чином, предметом цих змін можуть бути: продукти, технологічні процеси, сировина, організація виробництва та нові ринки збуту.

Згодом вчений публікує нову працю «Ділові цикли», в якій приходить до висновку, що «інновація означає зсув (переміщення) кривої граничної продуктивності» [9, с. 28]. Характерно, що в майбутніх наукових дослідженнях основою будь-яких міркувань щодо поняття інновації стало власне це – класичне визначення, запропоноване Й. Шумпетером.

Доволі активно проблемами інновацій вчені почали займатися в 60-х роках ХХ сторіччя – у період прискорення розвитку науково-технічного прогресу. Подальше вивчення проблем інноваційної діяльності, започатковане Й. Шумпетером, здійснювали Дж. Брайту та його послідовники.