ФОРМА ДЕРЖАВИ

Форма держави— це спосіб організації й здійснення державної влади. Поняття форми держави необхідно для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою й населенням, як територіально побудована державна влада, якими методами здійснюється державна влада.

Форма держави представляє собою державно-правову конструкцію, що складається із трьох елементів: форми правління, форми державного устрою, форми державного (політичного) режиму. Класифікація держав залежно від їхньої форми здійснюється відповідно до цих елементів:

1) залежно від форми правління розрізняють монархічні йреспубліканські держави;

2) залежно від форми державного устрою розрізняють унітарні, федеративні й конфедеративні держави;

3) залежно від форми державного режиму розрізняють демократичні й антидемократичні держави.

На форму держави впливають національний склад населення, територіальні розміри країни, історичні традиції народу. Наприклад, невеликі по території держави й мононаціональні держави, як правило, є унітарними. Монархічні держави в сучасному світі - як правило, данина історичної традиції.

Форми правління сучасних держав

Форма правління— це організація, порядок утворення й взаємодії вищих органів державної влади (парламенту, глави держави й уряду). Залежно від порядку заміщення поста глави держави розрізняють два різновиди форми правління - монархію й республіку.

Монархія — це така форма правління, при якій главою держави є особа, що одержує й передає свій пост і титул, як правило, у спадщину й довічно.(Великобританія, Швеція, Саудівська Аравія, Японія, ОАЕ)

Ознаки монархії:

1) влада глави держави (імператора, царя, короля, великого герцога, еміра, султана, раджі, шаха) існує історично й не делегується йому народом;

2) влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і передається, як правило, у спадщину;

3) монарх не відповідальний за прийняті їм політичні рішення.

У цей час в світі існує близько 30 монархій. Їхні різновиди визначаються характером взаємовідносин монарха з іншими вищими органами влади - парламентом і урядом.

Існують необмежені й обмежені монархії.

Необмежена монархія - це така монархія, у якій влада монарха не обмежена ні законом, ні представницьким органом влади.

Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, що формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Збереглася в первозданному виді (без конституції й парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман).

У свою чергу необмежені монархії бувають таких видів:

1) деспотична монархія, у якій влада монарха обожествляється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбожеством. Цей різновид необмеженої монархії був характерним для рабовласницьких країн Сходу в стародавні часи - Вавилон, Ассирія, Єгипет, Китай;

2) абсолютна монархія (Оман, Катар, Саудівська Аравія). В руках монарха зосереджена вся повнота влади, всі інші органи влади формуються монархом і діють під його керівництвом. Характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до правлячої династії. Цей вид монархії характерний для нових часів. Прикладом такої монархії може бути Російська імперія десь до 1905 року, у сучасний період це Саудівська Аравія.

Сучасна абсолютна монархія, як правило, має й конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу. Парламенту приділяється роль консультативної ради при монархові (Кувейт, Саудівська Аравія), який у будь-який час може бути розпущений (у Бахрейні розпущений через півтора року після створення).

Обмежена монархія - це монархія, у якій влада монарха, тією або іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

Влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Великобританія , Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія й ін.)

1) дуалістична монархія (Бутан, Бруней, Тонга). Це така монархія, у якій влада ділиться між парламентом і монархом, парламент приймає закони, але в монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту), тобто монарх вже не має законодавчої влади, що перейшла в парламент, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу й по своїй волі формує уряд, що відповідальний й підзвітний йому, а не парламенту.

2) парламентська (конституційна) монархія (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія). Це така монархія, у якій влада монарха істотно обмежена у всіх сферах здійснення державної влади, і за яким тільки формально зберігається статус глави держави, але, як правило, винятково із представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, що формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій - це монархії парламентські. Їхнє існування обумовлене національними традиціями, монарх виступає в них, як символ єдності нації, як символ держави, наприклад королева в Англії, мікадо (імператор) у Японії. В парламентській монархії глава держави або не має права вето стосовно законопроектів (наприклад, у Японії), або фактично не застосовує вето (наприклад, у Великобританії).

Ряд монархій займає проміжне положення між дуалістичною й парламентською (Йорданія, Марокко, Непал).

Республіка — це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється представницькими органами, що обираються народом на певний строк. (Бразилія, Грузія, Італія, Білорусь, Україна, Перу, Росія)

Ознаки республіки:

1) влада глави держави й вищих державних органів делегується їм народом;

2) повноваження глави держави обмежені певним строком;

3) глава держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.

Більшість сучасних держав - республіки. Залежно від характеру взаємовідносин між президентом, парламентом і урядом прийнято ділити республіки на такі різновиди:

1)президентська (Бразилія, Аргентина, Грузія, Швейцарія, Мексика, Ірак, Іран, США). Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентським шляхом - прямими або непрямими виборами населення;

2)парламентська республіка (Угорщина, Чехія, Індія, Греція, Італія, Німеччина). Глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра. Тут здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або більш широкою колегією при участі парламенту. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3)змішана (напівпарламентська, напівпрезидентська) республіка (Білорусь, Україна, Фінляндія, Перу, Росія, Франція, Польща, Румунія, Австрія). Цей різновид республіки з'єднує риси парламентської й президентської республік: як і в президентській республіці главу держави вибирає народ шляхом прямих виборів або колегія обранців, повноваження президента ширше ніж у парламентській республіці (можливість втручання в законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти); свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) тільки за узгодженням з парламентом; президент, як правило, є головнокомандуючим збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом держави; уряд несе подвійну відповідальність - перед президентом і парламентом, які можуть виявити по відношенню до нього недовіру й відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента повинна контрасигнуватися главою уряду, що несе за них відповідальність перед парламентом.

Форми державного устрою

Форма державного устрою— це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємовідносин між державою і його окремими частинами. За формою державного устрою всі держави діляться на прості (унітарні) і складні.

Унітарна держава — (Іспанія, Україна, Фінляндія) це єдина централізована держава, територія якої ділиться на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, губернії), які не мають ознак суверенітету. Особливістю унітарних держав є те, що вони можуть мати у своєму складі автономні утворення (наприклад, Україна).

Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають такі:

1.До складу унітарної держави не входять державні утворення, які наділені ознаками суверенітету;

2.Вона має єдину систему державних органів;

3.В унітарній державі діють єдина Конституція і єдина система законодавства;

4.В ній існує єдине громадянство;

5.У міжнародних відносинах унітарна держава виступає як єдиний представник.

У цей час більшість держав світу — унітарні держави (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща, Великобританія, Японія, Фінляндія).

Різновиди унітарних держав:

централізовані.У централізованихунітарних державах відповідною державною владою на такому місцево-територіальному рівні володіють посадові особи (губернатори й т.д.), які призначаються центральною владою. (Нідерланди, Казахстан, Франція);

децентралізовані. У децентралізованих унітарних державах рядом державно-владних повноважень із питань місцевого (територіального) значення володіють органи місцевого самоврядування, що обираються самим населенням. (Великобританія, Нова Зеландія, Італія).

Серед складних держав розрізняють федерації, конфедерації, імперії, співдружності й співтовариства.

Федерація — являє собою добровільне об'єднання декількох самостійних держав (суб'єктів федерації) у єдину союзну державу. (Росія, США, Бразилія, Мексика).

Федерацію характеризують наступні ознаки:

1.Складається з територій - суб'єктів федерації;

2.Суб'єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого передають загальнофедеральним органам;

3.Наявність двох рівнів державного апарата;

4.Наявність двох рівнів законодавства;

5.Наявність двопалатної структури парламенту;

6.Подвійне громадянство;

7.Нормативні акти будуються за принципом субординації;

8.Наявність у суб'єктів федерації власної судової системи;

9.Можливість федерації в цілому і її суб'єктів бути учасниками міжнародних відносин;

10.Наявність трьох рівнів повноважень державних органів:

А)компетенція федерації;

Б)спільна компетенція;

В)компетенція суб'єктів.

Різновиди федерацій:

територіальні (США, Німеччина, Бразилія, Мексика, ФРН) Ті, які створені за принципом адміністративних одиниць, у яких суб'єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних відносинах і встановлюється заборона однобічного виходу;

національні (Бельгія, Індія) до складу яких входять національні державні утворення й гарантується добровільність входу й виходу;

змішані(Росія).

Також існує ще один розподіл:

-федерація, заснована на договорісуб'єктами є - суверенні держави, які зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації;

- федерація, заснована на автономії – суб'єктами є - державні утворення, які не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність у вирішенні питань місцевого (автономного) значення.

У цей час у світі існує 24 федеративні держави, більшість із яких - великі й середні по території й чисельності населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, США, Німеччина).

Історично відома ще одна форма державного устрою — конфедерація (наприклад, США в початковий період свого існування, Німецький союз в 1815-1866 р.р.). У цей час частково рисами конфедерації володіє Європейський Союз. В 2003 р. була створена конфедеративна держава Сербії й Чорногорії.

Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети (економічної, політичної, військової) (наприклад, завоювання незалежності). У цьому випадку держави поєднують лише окремі напрямки своєї діяльності (наприклад: оборона, зовнішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфедерації підкорюється «залізному історичному закону»: вона або розпадається на окремі держави, або еволюціонує у федерацію.

Ознаки конфедерації:

1.Це об'єднання держав, що утворюється на підставі договору;

2.Наявність мети, для досягнення якої створюється конфедерація;

3.Досягнення зазначеної мети надає можливість переростання конфедерації в іншу форму держави;

4.Наявність загальних органів керування, які утворюються шляхом рівного представництва держав, незалежно від кількості населення;

5.Наявність фінансових коштів, які утворюються з добровільних відрахувань за згодою;

6.Суб'єкти є повністю самостійними державами, які користуються правом вільного виходу з конфедерації;

7.Відсутність єдиного громадянства;

8.Збройні сили конфедерації складаються з військових формувань держав - учасників (Наприклад: Америка 17- 18 ст.).

Імперія це така форма державного устрою при якій держава складається із двох частин (метрополії й колоній) із принципово відмінною компетенцією.

До юридичних ознак імперії відносяться:

а) наявність складових частин держави, які перебувають у принципово відмінному правовому положенні;

б) метрополія, як основна складова частина імперії, характеризується тим, що повністю визначає правове положення держави, у тому числі й складових (колоній), виходячи із власних інтересів;

в) наявність колоній, як складових частин держави, які повністю або майже повністю позбавлені самостійності у вирішенні будь яких або внутрішніх або зовнішніх питань.

Співдружність – це організаційне об'єднання держав, що характеризується наявністю загальних ознак і певним рівнем однорідності. (СНД, країни Британської співдружності).

Ознаки:

1. Основою утворення є міждержавний статус, договір або декларація;

2. Не є єдиним суб'єктом міжнародних правовідносин;

3. Для координації дій суб'єктів створюються недержавні органи, які діють у формі співробітництва глав держав і глав урядів;

4. Кошти поєднуються добровільно й у розмірах, які вважають за необхідні суб'єкти;

5. Нормативна діяльність здійснюється у формі підписання актів главами держав;

6. Наявність загальних ознак економічного, правового, культурного, національного або мовного характеру;

7. Як правило є перехідною формою в процесі розвитку держав.

Співтовариство – організаційне об'єднання держав, які належать до певного регіону і які створені з метою вирішення економічних питань. (ЄС).

Ознаки:

1. Основою є міжнародна угода;

2. Порядок вступу й виходу здійснюється тільки за згодою всіх членів;

3. Фінансові відносини мають форму кредитів і позик;

4. Основною метою є врівноважування економічного розвитку країн і спрощення митних і візових бар'єрів.

Форми державного (політичного) режиму

Форма правління й форма державного устрою дають уяву про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інститутів держави, дійсний стан демократії знаходять вираження в понятті державного (політичного) режиму.

Форма державного (політичного) режиму— це сукупність прийомів і методів здійснення державної влади. Існує безліч класифікацій державних режимів, з яких найпоширеніша - розподіл держав на демократичні й антидемократичні.

Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, але й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної й правової культури населення. Однак визначальним фактором слугує характер державної влади.

Розрізняють наступні різновиди форм державного режиму – демократичний і антидемократичний.

I. демократичний спосіб здійснення політичної влади характеризується:

1. визнанням принципу рівності й свободи людей;

2. реальною можливістю реалізації інститутів безпосередньої й представницької демократії;

3. конституційним закріпленням і реальним гарантуванням прав і свобод;

4. професіоналізмом влади;

5. політичним плюралізмом, що визначає наявність опозиції;

6. можливістю громадян бути суб'єктами владних відносин;

7. наявність органів самоврядування, які надають можливість реалізувати інтереси населення.

Такий різновид державного режиму типовий для держав Західної, Північної й Центральної Європи, Північної Америки. Окремі параметри демократичного режиму досягнуті постсоціалістичними країнами

Існує три види демократичного режиму:

- Ліберально-демократичний.Передбачає наявність методів здійснення влади, які засновані на загальнолюдських принципах і повазі прав людини;

- Консервативно-демократичний.Його змістом є охорона й зміцнення таких форм правової й політичної організації суспільства, які склалися історично й характерні саме для цієї держави;

- Радикально-демократичний.Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими й прогресивними методами й діями.

II. Антидемократичний - це способи здійснення влади, які ґрунтуються на придушенні інтересів особи, верховенстві держави над правом і диктатурі однієї політичної партії.

- авторитарний режим. Заснований на дійсному або силовому авторитеті однієї людини або групи людей.

Характеризується:

1. проголошенням прав і свобод і відсутністю можливостей їхньої реалізації;

2. проголошенням верховенства парламенту, що у дійсності лише затверджує прийняті елітою рішення;

3. значною роллю поліцейського апарату;

4. наявністю обов'язку суду оберігати державні інститути;

5. неможливістю опозиції;

6. пріоритетом інтересів держави над інтересами суспільства.

Авторитарний режим характерний для ряду країн, що розвиваються (Індонезія, Ірак, Малайзія, Таїланд), хоча окремі його елементи можуть проявлятися й у традиційно демократичних державах (наприклад, у Великобританії в період Другої світової війни);

- тоталітарний режим. Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням партійного й державного апаратів, монополією на інформацію, централізмом керування й посиленням ролі виконавчих органів, конституційним закріпленням пільг еліти, мілітаризацією держави.

Тоталітарний режим можливий як у високорозвиненому, так і слаборозвиненому суспільстві й державі (нацистська Німеччина, фашистська Італія, СРСР і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські й азіатські держави). У більшості випадків тоталітарні й авторитарні режими важко розмежувати (Ірак, Корейська Народна Демократична Республіка, Куба).

- Деспотія. Характерна для монархічної форми правління й визначається необмеженістю влади монарха й відсутністю декларованих прав і свобод особи.

- Тиранія. Визначається як влада, що встановлюється шляхом захоплення. Для неї характерна розвинена система каральних органів і відсутність механізмів реалізації прав і свобод.