Особливості виконання покарань у країнах з розвиненою економікою

Для того щоб мати уявлення про підходи до організації і право­вого регулювання виконання кримінальних покарань у різних регіо­нах світу, розглянемо, як вирішуються ці питання у СТА, Великій Британії, Франції, Німеччині та Японії.

Виконання покарань у США. Сполучені Штати Америки вне­сли вагомий вклад у світовий розвиток пенітенціарної системи в XVIII — XIX століттях. У ряді країн були впроваджені в практику виконання покарань Пенсільванська і Оборнська системи.

З усіх видів покарань, які виконуються у США, звернемо увагу на виконання покарання у вигляді позбавлення волі. У США воно здійснюється у виправних установах, в систему яких входять феде­ральні тюрми, тюрми штатів ("ргізоп") і місцеві (окружні та муніци­пальні) тюрми ("І'аіі").

Організація і діяльність федеральних тюрем регулюються спеці­альними нормами розділу "Тюрма і ув'язнені", поміщеного в гл. XVIII "Кодифіковане кримінальне і кримінально-процесуальне зако­нодавство" Зводу законів США. Діяльність місцевих тюрем і тюрем штатів регулюється законодавством відповідних штатів.

Федеральні тюрми (або, як їх часто називають, федеральні ви­правні установи) і тюрми штатів залежно від встановленого в них режиму поділяються на чотири категорії — мінімальної безпеки, се­редньої безпеки, максимальної безпеки, надзвичайної безпеки.

Тюрми з мінімальним рівнем безпеки являють собою пенітенці­арні установи відкритого типу, не мають озброєної охорони, у них полегшений режим, засудженим дозволяється працювати за межа­ми установи. Найчастіше їх називають таборами або фермами, які спеціалізуються на будівництві чи ремонті доріг, сільськогосподар­ських роботах, їх можна порівняти з існуючими в Україні колонія-ми-поселеннями

Тюрми з рівнем середньої безпеки (пенітенціарії, реформатора) належать до виправних установ закритого типу. Вони мають озбро­єну охорону. У той же час засуджені можуть виводитися на роботи за межі тюрми.

До класичних тюрем з ^високими стінами, сторожовими вежами, посиленою охороною, суворим режимом утримання відносяться тюрми максимального і надзвичайного рівнів безпеки, де утриму­ються найнебезпечніші злочинці. Вивід засуджених за межі цих тю­рем заборонений.

У місцевих тюрмах утримуються найменш небезпечні категорії ув'язнених (засуджені за діяння, пов'язані з пияцтвом, порушенням громадського порядку, за дрібні крадіжки).

Неповнолітні відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в молодіжних реформаторіях або виховних школах, де встановлені м'якіші порівняно з пенітенціарними установами для дорослих ре­жими відбування покарання. В окремих штатах діють пенітенціарії, які називаються центрами денного утримання. Засуджені неповнолітні перебувають тут протягом дня (працюють, навчаються), а на ніч відправляються додому.

Виконання покарань у Великій Британії регламентується складною сукупністю норм кримінального, кримінально-процесуаль­ного і пенітенціарного права До діючих законів у цій сфері слід від­нести Закон про тюрми 1952 р., Закон про кримінальне право 1967 р., Закон про кримінальне право 1977 р., Закон про криміналь­но-карні замахи 1981 р., Закон про поліцію і докази по кримінальних справах 1984 р., Закон про кримінальну юстицію 1988 р., Закон про кримінальну юстицію 1991 р., Закон про кримінальну юстицію 1993 р.

Пенітенціарна система Великої Британії складається з централь­них і місцевих тюрем. Цей поділ дозволяє мати досить гнучку мере­жу виправних установ для різних категорій злочинців.

У місцевих пенітенціарних установах (тюрмах графств, міських тюрмах) утримуються особи, які очікують віддання до суду і вине­сення вироку. Крім реалізації завдань місця попереднього ув'язнен­ня і покарання засуджених, місцеві тюрми виконують функції кла­сифікаційних центрів. У місцевих тюрмах процес категоризації, яким займаються спеціально підготовлені фахівці, триває 3 дні. По­ступивши в місцеву тюрму для класифікації, засуджений вивчається з точки зору скоєного ним діяння (характеру, тяжкості, сукупності обставин діяння), наявності попередньої судимості і відбування кри­мінального покарання, особливостей (вік, ступінь агресивності, на­хили). За результатами вивчення злочинець зараховується до пев­ного класу, згідно з яким підлягає направленню для відбуття пока­рання в той чи інший вид центральної пенітенціарної установи.

Центральні тюрми поділяються на установи відкритого та закри­того типу. Установи відкритого типу не мають озброєної охорони, решіток на вікнах, передбачають роботу за межами установи. Мере­жа цих закладів відносно невелика (менше однієї четвертої всієї пе­нітенціарної системи), але продовжує збільшуватися, оскільки обхо­дяться державі дешевше тюрем закритого типу і дозволяють збері­гати соціальне потрібні зв'язки ув'язнених із зовнішнім світом.

Тюрми закритого типу функціонують у класичному стилі: озбро­єна охорона, високі стіни, сувора ізоляція, мінімальні контакти із зовнішнім світом.

Центральні пенітенціарні установи поділяються також за рівня­ми безпеки (А, В, С, О), які залежать від категоризації засуджених.

До категорії А відносяться ув'язнені, втеча яких була б дуже не­безпечною для суспільства. Вони повинні перебувати в умовах най­вищого рівня безпеки, за яких втеча неможлива. Потенціальними Ув'язненими категорії А є особи, які вчинили:

— тяжкий злочин, включаючи сексуальний, злочин проти дітей;

— пограбування із застосуванням насильства; ,ч — злочин з використанням вогнепальної зброї;

— збройне пограбування (професійні злочинці);

— тяжкий злочин, пов'язаний з наркотиками, здійснений одним з членів кримінальної групи;

— тероризм або злочин, пов'язаний з офіційною таємницею;

— будь-який злочин, за який винесений вирок відбування пока­рання строком понад 10 років.

До категорії В відносяться ув'язнені, які тримаються в таких умовах, за яких втеча надзвичайно ускладнена. До категорії В від­носяться ув'язнені, попередній або останній строк вироку яких перевищує 10 років, або ті, які скоїли будь-які два види з таких злочинів:

— останній злочин: вбивство, насильство, сексуальний злочин, підпал, ввезення і розповсюдження наркотиків;

— попередній — сексуальний злочин;

— втеча з тюрми закритого типу або від поліції;

— попередній або останній злочин зі строком вироку понад 7 років.

Якщо вчинений один з перерахованих злочинів, ув'язненого роз­поділяють в категорію С.

До цієї категорії відносяться також ув'язнені, які в силу схиль­ності до здійснення втечі не можуть триматися в умовах відкритого режиму. Віднесення до категорії С також передбачає вчинення од­ного з таких злочинів:

— попередній злочин був пов'язаний з підпалом або розповсю­дженням наркотиків;

— втеча або порушення регламентацій під час взяття на поруки або протягом відпустки додому за останні 5 років. Або двох з таких злочинів:

— останній — нетяжкий злочин, пов'язаний із застосуванням насильства;

— будь-який із попередніх — насильницький злочин, що призвів до тюремного ув'язнення строком понад 12 місяців;

— останній вирок до позбавлення волі — на строк, що переви­щує 12 місяців.

Якщо злочин, який був вчинений ув'язненим, не належить до перерахованих вище, то ув'язненого розподіляють в категорію О, яку складають ув'язнені, які мають всі підстави для перебування в умовах відкритого режиму.

Згідно з останніми статистичними даними у Великій Британії діє 134 тюрми, в яких тримаються 66 тисяч ув'язнених, з них 42 — місцеві тюрми, в яких кількість ув'язнених, що очікують вироку або роз­поділення, становить 24000; кількість ув'язнених категорії А — 430; кількість тюрем категорії А (з підвищеним рівнем безпеки) — 6; кіль­кість ув'язнених категорії В, які тримаються в 12 тюрмах цієї кате­горії, — 7500; кількість засуджених категорії С, які тримаються в 14 тюрмах цієї категорії, — 2000; 4000 ув'язнених категорії О трима­ються в 14 тюрмах цієї категорії; у тюрмах Великої Британії налічу­ється 7000 неповнолітніх злочинців та 3000 ув'язнених жінок.

Виконання покарань у Франції. Франція — батьківщина континентальної системи права. На відміну від Великої Британії, у Франції історичним джерелом кримінальних, кримінально-процесу­альних і пенітенціарних норм править не судовий прецедент, а коди­фікований закон і підзаконні акти. До 1994 р. у Франції продовжу­вав діяти прийнятий у 1810 р. кримінальний кодекс, який відобра­жав ідеї класичної школи кримінального права. 22 липня 1992 р. бу­ли прийняті чотири закони, які в сукупності утворили новий кримінальний кодекс Франції, введений в дію у 1994 р.

Концептуальними ідеями кримінально-правової реформи стало повніше забезпечення захисту прав людини, послідовність введення в життя принципів правової держави, гуманізація кримінальної від­повідальності і покарання. Новий кримінальний кодекс, криміналь­но-процесуальний кодекс 1958 р. з подальшими змінами і доповнен­нями та урядовий декрет від 23 лютого 1959 р., який за своїм зміс­том являє пенітенціарний кодекс, складають правову базу, що рег­ламентує застосування кримінальних покарань.

Пенітенціарна система Франції включає центральні та місцеві тюрми для дорослих злочинців, спеціальні виправні заклади для не­повнолітніх.

До центральних тюрем направляються для відбування покаран­ня у вигляді позбавлення волі особи, засуджені на термін більше ро­ку. Усі новоприбулі підпадають під вплив прогресивної системи від­бування покарання, яка складається з п'яти фаз:

1) фаза одиночного ув'язнення, яка поширюється на всіх ув'яз­нених. В цій фазі засуджені класифікуються на кілька груп: виправ­ні, сумнівні, невиправні. Режим для кожної з цих груп різний.

2) оборнська фаза, що застосовується лише до виправної групи ув'язнених, які працюють колективно, а вночі перебувають в оди­ночних камерах.

3) фаза покращення, що являє собою попередню (оборнську), але з наданням деяких пільг (дозвіл брати участь в колективних іг­рах, вживати їжу в загальній їдальні та ін.). Поведінка ув'язнених оцінюється шляхом виставлення їм відповідних балів.

4) фаза напівсвободи, яка дозволяє ув'язненому займатися пра­цею за межами тюрми та відвідувати родичів.

5) фаза умовного звільнення, яка застосовується до осіб, які мають добру поведінку і яким залишилося відбувати позбавлення волі не більше року.

Місцеві тюрми (арештні будинки, виправні центри) утворюють­ся в департаментах. В них утримуються ув'язнені під варту до вине­сення вироку, засуджені за малозначимі кримінальні діяння до ко­роткого (одного року) терміну позбавлення волі.

Неповнолітні відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в тюрмах-школах або спеціалізованих виховних колоніях. У Франції допускається наявність приватних місць виконання покарань сто­совно неповнолітніх. Належать вони, як правило, благодійним або релігійним общинам.

У пенітенціарній політиці Франції значна роль відводиться суд­дям з виконання покарань. Вони мають значні повноваження щодо скорочення термінів позбавлення волі, застосування дострокового звільнення засудженого, в якого строк покарання до 3 років, надан­ня відпустки, переводу ув'язнених з однієї фази прогресивної систе­ми на іншу.

Виконання покарань у Німеччині. Правове регулювання ви­конання кримінальних покарань у Німеччині здійснюється кримі­нальним кодексом від 15 травня 1971 р. в редакції від 2 січня 1975 р. і прийнятим у березні 1976 р. Законом "Про виконання по­карань у вигляді позбавлення волі, яке виражається у заходах ви­правлення і безпеки".

Виконання покарань у вигляді позбавлення волі здійснюється в пенітенціарних установах відкритого і закритого типів. В установах відкритого типу утримуються засуджені до короткого (шести міся­ців) терміну позбавлення волі або за незначні злочинні діяння. Од­нак кількість цих установ невелика. Основну частку пенітенціарної системи становлять установи закритого типу.

Усі дорослі злочинці, засуджені на термін понад шість місяців, утримуються попередньо в одиночному ув'язненні. В цей період кожний новоприбулий вивчається. За результатами вивчення визна­чається режим подальшого його утримання, вид працевлаштування, навчання, виховного впливу.

Виконання покарань в Японії. Розвиток капіталістичних від­носин в Японії призвів у другій половині XIX століття до створення кримінального і пенітенціарного законодавства західного зразка. Правову базу, яка регламентує застосування кримінальних пока­рань, складає сукупність законодавчих актів: Закон про тюрми 1908 р., положення кримінально-процесуального кодексу, Закон про попередження злочинів і реабілітацію злочинців 1949 р., Закон про постпенітенціарну опіку над звільненими ув'язненими 1950 р., За­кон про виправні установи для неповнолітніх 1958 р., а також відом­чі акти "Про основні принципи реалізації Закону про тюрми", "Ко­ротке керівництво по класифікації ув'язнених" 1946 р.

До пенітенціарної системи Японії входять слідчі тюрми, арештні будинки, тюрми для дорослих злочинців, тюрми для неповнолітніх.

Характерною рисою пенітенціарної системи Японії є розвинута диференціація позбавлення волі, заснована на класифікації засудже­них. Усі засуджені до позбавлення волі поступають спочатку до центрів класифікації, залежно від результатів якої вони можуть бу­ти направлені в пенітенціарні установи для осіб з незначними зло­чинними нахилами; осіб з більш розвиненими злочинними нахила­ми; іноземних громадян; осіб, термін покарання яких перевищує вісім років; осіб, які молодші 20 років; психічно хворих осіб; осіб з різними захворюваннями та фізичними вадами.

Пріоритетними засобами виправлення в тюрмах вважається праця ув'язнених. Виховний вплив на засудженого суворо індиві­дуалізований (залежно від злочинної біографії, строку позбавлення волі).