Тема 18. Інституціональні аспекти ринкового господарства

1. Інститути ринку.

2. Ринки з асиметричною інформацією.

1. Інститути – це формалізовані правила і неформалізовані норми, які будують взаємовідносини між людьми в рамках економічних систем.

Важливішим економічним інститутом є договір – інститут угоди, що уявляє собою дво- чи багатосторонній вибір. При цьому договір не обов’язково формалізується. Це може бути й усна домовленість.

Іншим видом економічних інститутів є право власності, що санкціонує поведінку людей у відношенні тих чи інших економічних благ. Найбільш повне визначення права власності було запропоноване англійським юристом А. Оноре. Воно включає 11 часткових пунктів:

1) право володіння, тобто виключного фізичного контролю над об’єктом;

2) право користування, тобто власного використання об’єкта;

3) право керування, тобто рішення, як і ким об’єкт може бути використано;

4) право на доход, тобто на блага, що витікають із користування об’єктом чи від дозволу іншим особам користуватися ними;

5) право на „капітальну вартість” об’єкта, що передбачає право на відчуження, споживання, зміну чи знищення об’єкта;

6) право на безпеку, тобто імунітет від експропріації;

7) право на перехід об’єкта в спадщину чи по заповіту;

8) право безстроково тримати переховані повноваження;

9) зобов’язання утримуватися від використання об’єкта шкідливим для інших способом;

10) відповідальність у вигляді „стягнення”, тобто можливість вилучення об’єкту в сплату боргу;

11) право „природного” повернення переданих будь-кому, повноваження по закінченню терміну передачі чи у випадку втрати нею сили по будь-якій іншій причині.

В реальній практиці ми, як правило, маємо справу з урізаними правами власності, коли деякі елементи пучка відсутні. Процес закріплення якомога більшого числа елементів із пучка повноважень на який-небудь економічний ресурс за конкретними юридичними чи фізичними особами називається специфікацією, а обернений процес – розмиттям прав власності.

Симетричним праву власності є право людини. Це право санкціонує поведінку людини по відношенню до інших людей.

Розглядають ще інституційні елементи інфраструктури ринку, які обслуговують ринкову систему.

2.Асиметрична інформація – ситуація, в якій частина учасників угоди володіє важливою інформацією, якою не володіють інші зацікавлені особи; характерна для багатьох ситуацій у бізнесі. Так, продавець продукту знає про його якість більше, ніж покупець. Робітник знає свої здатності більше, ніж підприємець. Менеджери знають свої здатності краще в порівнянні з власниками фірм.

Асиметрична інформація дає змогу усвідомити чому, наприклад, ті чи інші фірми надають покупцям їх продукції гарантії та послуги, або чому власники акцій корпорацій повинні уважно спостерігати за поведінкою керуючих і т.д.

Асиметрична інформація охоплює різні сфери діяльності: ринок продуктів; ринок страхування; ринок кредитів; ринок праці.

Ринкові сигнали – це механізм, що дозволяє продавцям і покупцям елімінувати інформаційну асиметрію.

Проблеми асиметричної інформації можуть бути вирішені в тому випадку, коли покупцям надходять сигнали про якість благ із сторони продавців цих благ.

Концепція ринкових сигналів була вперше розроблена американським економістом, лауреатом Нобелівської премії з економіки 2001 р. Майклом Спенсом, який установив, що на деяких ринках продавці надають сигнали покупцям продукції.

Наприклад.

Припустимо, що фірмі потрібно два додаткових працівники. Обидва потенційні робітники краще знають про свої здібності до даного виду праці, ніж фірма. Який з двох працівників буде більш продуктивним, фірма може дізнатись тільки після того, як кожний з них пропрацює деякий період часу. Найняти відразу двох працівників, а потім одного звільнити невигідно фірмі (обґрунтування звільнення, виплата вихідної допомоги). У зв’язку з цим фірмі потрібно знати здібності потенціальних робітників до їх найму. Але яким чином визначити здібності та, відповідно, продуктивність їх праці? Існує практика попередньої співбесіди. Однак вона не дозволяє отримати достовірної інформації, оскільки зовнішнє уявлення – не надійний сигнал. Залишається одне – дати сигнал висококваліфікованим робітникам. Таким сигналом на ринку праці є освіта, яка вимірюється кількістю років навчання, отриманим ступенем, середнім балом і т. ін.

Освіта – це той сигнал для фірм, який дозволяє судити про трудові можливості робітників, їх перспективу, ефективність праці. Але освіта лише сигнал, а не гарантія високопродуктивної праці. Освіта дає можливість претендувати на більш оплачувану працю. Обираючи рівень освіти, фірма порівнює вигоди від неї з витратами.

Освіта є важливим сигналом, оскільки дає можливість фірмам ранжувати робітників за рівнем продуктивності їх праці.

Ринкові сигнали грають важливу роль не тільки на ринку праці, але й на інших ринках з асиметричною інформацією. Наприклад, на ринку товарів тривалого користування (холодильники, пральні машини, комп’ютери, телевізори та ін.), оскільки якість цих товарів не однакова. Кожна фірма шляхом гарантій та поручительств прагне залучити покупців до своїх товарів як найбільш надійних. Гарантії та поручительства виконують функцію сигналів про якість товарів і як сигнали потребують більш високої ціни товару.

Типовим ринком, на якому швидко вдається ліквідувати асиметричну інформацію, є аукціон.

Література

1. Алексеева В.Е., Арфеева А.В. Микроэкономика и макроэкономика: Задачи, управление, мат. обеспечение. – СПб.; 1997.

2. Базилевич В., Лук’янов В. та ін. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1998.

3. Будаговська С.М. та ін. Мікроекономіка та макроекономіка. – К., 1998.

4. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Микроэкономика. – СПб: Питер, 2002.

5. Вэриан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход. – М.,1997.

6. Гальперин В.М. Микроэкономика, І – ІІ том. – СПб, 1998.

7. Гамільтон, Джонатан. Методичний посібник до “Мікроекономіки” Роберта С. Піндайка та Деніела Л. Рубінфелда. – К.: Основи, 1996.

8. Гребенников П.И. и др. Микроэкономика: Учебник/ Общая редакция Л.С. Тарасевича. – СПб.: Издательство СпбУ ЭФ, 1998.

9. Долан Э., Линдсей Д. Микроэкономика. Пер. с англ. СПб: АОЗТ «Литера плюс», 1994.

10. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. – СПб, 1994.

11. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій. – К., 2000.

12. Карагодова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. – К.: Четверта хвиля, 1997.

13. Максимова В.Ф. Микроэкономика. – М., 1996.

14. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. – К.: Лібра, 1998.

15. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Деніел Л. Мікроекономіка / Пер. З англ. А. Олійник, Р. Сільський. – К.: Основи, 1996.

16. Протос В.Ф. Микроэкономика. Структурно-логические схемы. – М.,1996.

17. Хайман Д. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х томах. Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1992.

18. Экономическая теория. Задачи, логические схемы, методические материалы / Под редакцией А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – СПб: Издательство «Питер», 1999.

19. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки / Підручник. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.