Тема 12. МЕТОДИ ВИХОВАННЯ

ПП

Досвід емоційно-ціннісних відносин.

Досвід творчої діяльності.

Способи діяльності.

· Формування механізмів національного та міжнаціонального спілкування (фестивалі, тижні національної культури, олімпіади, концерти, вечори гумору, тощо.).

· Опанування державною мовою, як мовою ділового та міжнаціонального спілкування.

· Впровадження національних традицій, звичаїв, обрядів у шкільне життя.

· Опанування національними ремеслами тощо.

· Створення нових добутків національної культури (робота фольклорного театру, творчих майстерень, авторських салонів, створення часопису тощо).

· Розвиток творчих умінь та здібностей.

· Відкриття талантів та створення умов для їх розквіту.

· Розвиток психічних функцій засобами національного виховання тощо.

· Формування національної самосвідомості та громадянської гідності.

· Гармонізація стосунків між поколіннями (чуття єдиної родини, відродження історичної пам’яті, повага до минулого та пращурів тощо).

· Культивування кращих рис української ментальності: працьовитості, волелюбства, глибинного зв’язку з природою, культу доброго імені, толерантності, доброзичливості, гостинності тощо.

· Прищеплення любові до української культури.

3. Зміст освіти.Зважаючи на те, що освіту ми визначили як процес і результат навчання та виховання, зміст освіти логічно поєднує в собі зміст навчання зі змістом виховання. Якщо зміст навчання визначається соціальним досвідом, а зміст виховання – потребами дитини, то зміст освіти ґрунтується на потребах дитини та соціальному досвіді, спроможному їх задовольнити.

 

Зміст освіти = Зміст навчання + Зміст виховання
(Соціальний досвід) (Потреба дитини)

 

При відсутності одного з компонентів або умов для їх взаємодії, освіта не відбудеться. Так, якщо є певний соціальний досвід, наприклад, з музичного навчання та виховання, але людина не має потреби в ньому, то музичної освіти вона не отримає. Або ж, людина має потребу в планетарній освіті (так хочеться знати, що там у всесвіті), але суспільство ще не напрацювало соціального досвіду стосовно зазначеної галузі, то планетарно освіченою вона не стане. Такий же результат дасть розділення потреб і умов їх задоволення в часі та просторі.

1. Чи рівнозначні всі чотири складові виховання (розумове, моральне, естетичне, фізичне, трудове)? Свою думку обґрунтуйте.

ПЗ

2. Завдання творчим групам: за аналогією з національним вихованням відпрацюйте цілепокладання для інших напрямків виховної роботи з урахуванням вікового розгалуження дитячої спільноти (доцільно це буде зробити відносно тієї категорії дітей, з якою ви будете працювати під час педагогічної практики).

1.Визначення МВ.Дефініція методу виховання характеризує внутрішню сторону виховного процесу та інтегрує в собі два поняття: «метод» і «виховання». Ключовим для визначення методу є слово «спосіб», а виховання ми визначили як взаємодію вихователя і вихованця з метою формування особистості для самореалізації в основних сферах життєдіяльності шляхом поповнення нестатків. Поєднуючи попереднє, маємо:

Метод виховання – це спосіб взаємодії вихователя й вихованця з метою формування особистості для самореалізації в основних сферах життєдіяльності шляхом поповнення нестатків

Метод виховання, як і метод навчання, складається з прийомів, дій та операцій. Його реалізація забезпечується наявністю відповідних засобів та умов.

Для ефективного використання методів виховання потрібно дотримуватись певних вимог.

6. Відповідність методів виховання загальним його цілям. Якщо суспільство проголосило основним принципом педагогічного процесу принцип гуманізації, то спосіб взаємодії вихователя з вихованцем повинен бути людяним, а основним гаслом цієї взаємодії – теза: не нашкодь.

7. Опора навнутрішні закономірностіформування відповідних якостей. Так, естетичний розвиток дитини здійснюється на основі одних закономірностей, фізичний – на основі інших, закономірності морального розвитку різняться від закономірностей розвитку інтелектуального. Крім цього, щоб виховати певну якість, треба дотримуватись внутрішньої логіки її формування (наприклад: уважність запобігливість турботливість; спостережливість допитливість винахідливість і т. ін.).

8. Орієнтація на активність та самодіяльність вихованця. Танцювати можна навчитись, лише танцюючи, співати – співаючи, вишивати – вишиваючи, а не дивлячись на ці процеси збоку. Сидячи біля телевізора, можна навчитись лише сидіти біля телевізора.

9. Дотримання міри в застосуванні методів виховання (принцип амбівалентності). Якщо перебільшити значення словесного впливу, то згодом загубиться його сенс, відбудеться привикання, і дитина не буде звертати уваги на слова матері (мий руки, мий руки, мий руки ..., наприклад), що стануть звичним шумовим ефектом.

10. Комплексне застосуваннявсіх методів виховання, що доповнюють і продовжують один одного. Слово не повинне розбігатися з ділом і має підтверджуватися прикладом.

2.Класифікації методів виховання являють собою їх угрупування за обраною ознакою. У педагогічній літературі в якості таких ознак фігурують «характер методу» (М.І. Болдирєв, Н.К. Гончаров,
Ф.Ф. Корольов), його спрямованість (Т.А. Ілліна, І.Т. Огородніков,
Г.І Щукіна), результативність (І.С. Мар’єнко) та інші. На жаль, кожна з обраних ознак являє собою інтегративне утворення і потребує додаткового роз’яснення та трактування, внаслідок чого з’являються різні класифікації за однією ознакою, або ж однакові – за різними, чого, звісно, не повинно бути. У даному посібнику ми пропонуємо для розгляду дві найбільш вживані сьогодні класифікації методів виховання: за двосторонністю процесу вихованнята заструктурою особистості.