ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Тема 9. ФОРМИ НАВЧАННЯ

1. Визначення.Дефініція форми навчання інтегрує в собі два поняття: «форма» і «навчання». Форма в перекладі з латинської означає зовнішній вигляд, зовнішній обрис. Отже, форма навчання як дидактична категорія характеризує зовнішню сторону процесу навчання, на додаток до методу, що розкриває внутрішні аспекти взаємодії викладання та учіння. Тобто, поняття метод і форма відносяться одне до одного як внутрішнє та зовнішнє, а їх зв'язок характеризується тим, що «методи реалізуються у формах, а форми забезпечують організацію та існування методів». При цьому «форма навчання являє собою побудову … спілкування вчителя й учнів» [15, 240]. Таким чином, якщо для визначення методу ключовим є слово спосіб як внутрішня характеристика взаємодії вчителя й учня (с. 98), то для поняття «форма навчання» ключовими стають слова характер спілкування як зовнішня характеристика цієї взаємодії. Доповнивши визначення цілеспрямованістю спілкування та поняттям «навчання», отримуємо:

Основними ознаками форми навчання є:

· розподіл навчально-організаційних функцій між учасниками навчального процесу;

· вибір і послідовність ланок навчальної діяльності;

· режим роботи;

· кількість учасників.

Аналіз педагогічної літератури показує, що в повній відповідності з переліченими вище ознаками в якості форм навчання фігурують різні величини. В одному випадку – це індивідуальна, групова та фронтальна форми роботи вчителя з класом, в другому – це урок і позаурочні форми навчання, в третьому – класно-урочна або семестрово-залікова форми навчання. Навіть поверхневий погляд на зазначені дидактичні явища говорить про необхідність їх угрупування всередині зазначеного поняття. Поклавши в основу такого групування ступінь узагальненості (співвідношення загального й частки, частини й цілого), ми виділяємо три різновиди форм навчання:

Угрупуванняформорганізаціїнавчання(фронтальна, групова, індивідуальна) здійснюється за кількістю учнів, що беруть у них участь.

1.Фронтальна форма організації навчання являє собою спілкування вчителя з усіма учнями одночасно.Цефронтальна бесіда, самостійна чи контрольна робота, спільне рішення поставленої проблемної задачі тощо. Зазначений перелік форм організації навчання дозволяє побачити, що за своєю сутністю вони неоднакові. Так, написання твору, контрольної чи самостійної роботи виконуються кожною дитиною індивідуально, незалежно від інших. При колективному ж рішенні проблемної задачі діти працюють спільно, доповнюючи та коригуючи одне одного. У першому випадку мова йде про індивідуально-фронтальну форму організації навчання, в другому – про колективно-фронтальну, що різняться між собою як характером навчальної діяльності, так і її результатами. Вони не протистоять, а доповнюють одна одну. Їх співвідношення в сучасній школі робить наголос на підсиленні уваги до колективно-фронтальної форми навчання.

2. Групова форма організації навчання характеризується спілкуванням учителя з групою дітей, що виконують одне завдання. Виникла вона як результат недостатньої забезпеченості навчального процесу наочним приладдям, лабораторним устаткуванням, роздавальним матеріалом, потрібним для проведення індивідуальних занять. Тоді дітей поєднали в групи для виконання одного завдання, користуючись одним набором приладдя. Спостерігаючи за процесом і результатами їх роботи, вчителі помітили поліпшення навчальної ситуації: допомагаючи одне одному, діти стали краще засвоювати матеріал, піднявся емоційний тонус учасників навчального процесу (співпереживання успіхів та невдач, взаємодопомога, дружні стосунки). Це пояснюється виникненням внутрішньогрупових міжособистісних зв'язків, коли кожен учень у навчальному діалозі з учителем представляє не тільки себе, а й групу в цілому, коли вся група намагається допомогти кожному її учаснику. Усередині групи налагоджуються ділові контакти, які значною мірою сприяють успішному протіканню навчального процесу й соціалізації особистості.

У залежності від того, як формуються групи, в груповій формі організації навчання можна виділити її різновиди. Диференційно-групова форма організації навчання виникає, коли відбувається розподіл дітей на групи (їх диференціація) за обраною ознакою (наприклад, за навчальними можливостями, за дружніми стосунками, за навчальними проблемами, за кольором очей тощо). Якщо розглянути найбільш розповсюджену в сучасній школі диференціацію за навчальними можливостями (сильні, середні, слабкі), то можна побачити як позитивні, так і негативні її моменти. Безсумнівною перевагою такої роботи є те, що всі діти працюють у відповідності до своїх можливостей, недоліком – те, що слабкі й середні не можуть піднятися вище свого рівня, їм немає на кого рівнятися, ні до чого прагнути, їм немає кому допомогти просуватися вперед. З метою заповнення зазначеного нестатку виник другий різновид групової форми організації навчання – кооперативно-групова. У цьому випадку в кожній групі знаходяться і сильні, і слабкі, і середні учні, що в спільній роботі можуть допомогти один одному, співпереживають успіхам і невдачам товаришів, підтягують відстаючих на більш високий рівень. Однак при цьому сильні учні стримуються в темпах власного просування вперед. Тому для балансування двох описаних вище різновидів форм організації навчання виникає третя – змішана, коли в одній групі з шести осіб беруть участь, наприклад, двоє сильних, двоє середніх і двоє слабких учнів. Така група може працювати як в режимі кооперації (коли всі її учасники спільно вирішують загальну навчальну задачу) і як диференційована група (коли діти попарно отримують завдання різного ступеня складності: варіанти а, б, в). Варіюючи в такий спосіб організацію навчальних груп, можна домогтися максимального ступеня подолання недоліків групової роботи та створити умови для найбільш ефективного навчання на уроці.

До групової форми організації навчання можна також віднести роботу дітей в парах (парна робота). Перевагою цієї форми навчання є максимальна завантаженість дітей навчальною роботою та неможливість відсидітися в тіні, сховавшись за чиєюсь спиною. При цьому відбувається безпосередня компенсація недоліків пізнавальної діяльності кожного школяра в різних її варіантах. У навчальному процесі сучасної школи практикуються пари змінного та постійного складу.

Пари постійного складу створюються на досить тривалий час. Їх ціль – підсилити взаємний вплив дітей одне на одного заради підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Такі пари створюються, коли потрібно допомогти учневі, що тривалий час не відвідував школу, підтягти відстаючих, дати можливість сильним підготуватися до олімпіади тощо. Споконвічно парна робота такого типу була не тільки задумана, але й забезпечена навчальним обладнанням у вигляді двомісних шкільних парт (зрозуміло, що сусіди за партою підбираються не випадково).

Пари змінного складу створюються на більш короткий термін (на урок чи навіть на його частину) і вирішують більш прості дидактичні задачі: відпрацьовування навчального діалогу, перевірка правильності виконання домашнього чи класного завдання, повторне пояснення викладеного вчителем матеріалу, тренувальні роботи тощо.

Перевагою парної роботи є те, що при колективному характері пізнавальної діяльності вона залишається індивідуальною та обов'язковою для виконання, що, безсумнівно, приводить до позитивних результатів навчання.

Підсумовуючи, можна сказати, що в груповій формі роботи сучасна школа знайшла істотний резерв підвищення якості навчання без кардинальної зміни існуючої освітньої системи.

2. Індивідуальна форма організації навчанняхарактеризує навчальне спілкування вчителя з учнем віч-на-віч. Це найефективніша форма навчання дітей предмету, про що говорить досвід репетиторства. Однак в умовах сучасної школи вона не може бути реалізована повною мірою. Важко собі уявити індивідуальну роботу з кожним учнем у класі з сорока осіб. Але навіть у цих умовах треба враховувати індивідуальні особливості дітей і вести навчання відповідно до них. У цілому наша школа працює на середнього учня, але при цьому губляться дві інші категорії дітей: слабкі, що не дотягують до середнього рівня, відстають і практично вибиваються з навчального ритму, і сильні, яким навчання стає занадто легким і нецікавим, що практично гальмує їх розвиток. Таких дітей у класі небагато, і саме вони мають потребу в першочерговій індивідуальній роботі, що реалізується у вигляді допомоги та посиленого контролю з боку вчителя, взаємодопомоги з боку однокласників, різнорівневих завдань, індивідуальних консультацій тощо. Однак названий варіант форми навчання за своєю сутністю являє поєднання диференційованої та індивідуальної форм навчання. Тому прийнято говорити, що індивідуальна робота в сучасній школі здійснюється на рівні диференційного підходу.