Закони та закономірності педагогічного процесу.

Лекція 3. Теоретичні основи педагогіки

1. Законита закономірності педагогічного процесу

2 .Принципи та правила педагогічного процесу

2.1. Принципи гуманізації ПП

2.2. Принципи природовідповідності

2.3. Принципи культуровідповідності

2.4. Принципи комплексності ПП

2.5. Принципи системності, принципи соціальної зумовленості ПП (СРС).

2.6. Принципи наукової виваженості, принципи креативності ПП (СРС).

3. Цілі та задачі педагогічного процесу

Ключові слова:закон, закономірність, принцип, правило, ціль, задача, педагогічний процес.

Література:

1.Глазиріна В. М. Педагогіка сучасної школи / Валентина Миколаївна Глазиріна. – Донецьк, 2006. – С. 23-43.

2. Подласый И. П. Педагогика в 2-х томах / И. П. Подласый. – М., 1999. –

Т. 1. – 1999. – С. 173-261.

Як у природі, так і в суспільстві всі предмети та явища пов’язані між собою, тобто взаємодіють одне з одним. Вивчення цієї взаємодії приводить до відкриття законів, в основі яких лежать виявлені та вивчені зв'язки.

Людина є частиною природи й суспільства, тому всі закони, що діють в них, обов'язково стосуються її, тобто повинні враховуватися та використовуватися в педагогічному процесі.

Педагогічний процес, з одного боку, є частиною більш широких соціальних процесів, а з іншого – сам містить у собі цілий ряд більш дрібних процесів, на які поширюється дія його законів. У цьому зв'язку закони в педагогіці можна розглядати як усесвітні, загальні та специфічні.

2. Усесвітні закони стосуються всіх педагогічних явищ і процесів, діють на всіх рівнях, враховуються повсюдно. Як правило, вони є відображенням законів природи в педагогічній дійсності й описують як зовнішні, так і внутрішні зв'язки між її елементами. До них можна віднести:

· закон цілісності педагогічного процесу. Він говорить про те, що педагогічний процес являє собою певну цілісність, порушення якої приведе до зникнення самого педагогічного процесу;

· закон розвитку говорить про те, що ніяке явище, як у природі, так і в педагогіці, не можна зупинити. Зупинка в розвитку – смерть. Наприклад, зупинка в розвитку дитячого колективу приводить до знищення зв’язків, що поєднують його членів, тобто приводить до руйнування самого колективу;

· закон загального взаємозв'язку та взаємозалежності педагогічних явищ, що не існують ізольовано одне від одного. Одні є початком і продовженням інших;

· закон подоби,що витікає з аналогічного закону природи (те, що внизу, подібне тому, що вгорі; подібне розчиняється в подібному; подібне притягується подібним тощо), започатковує традуктивний (за аналогією) шлях пізнання педагогічної дійсності та відтворюється у вигляді тверджень: особистість виховується особистістю; скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти; яке коріння, таке й насіння і т. ін.;

· закон рівноваги витікає з аналогічного закону природи й започатковує в педагогіці принцип амбівалентності, заснований на почутті міри. Він спрямовує педагогічний процес на формування таких якостей як толерантність, виваженість, врівноваженість;

· закон нескінченності педагогічного процесу. Як нескінченний всесвіт, як нескінченна матерія, як нескінченне пізнання, так само, будучи їх дітищем, нескінченний і педагогічний процес. Цей закон говорить про невпинний рух від старого до нового в педагогіці, від менш досконалого до більш досконалого, від простого до складного, від невідомого до відомого і навпаки.

3. Загальні закони в педагогіці випливають із усесвітніх і конкретизують їх. Вони стосуються великої кількості педагогічних явищ, працюють у обраному напрямку, описують зовнішні зв'язки педагогіки. До них можна віднести дію законів діалектики (конкретизація закону розвитку) в педагогічному процесі, що показує зв’язок педагогіки з філософією.

· Закон переходу кількісних накопичень у якісні зміни проявляється в педагогічних процесах як накопичення «критичної маси» та наступне перетворення педагогічного явища. Так, збільшення мозку з ростом дитини приводить до вдосконалення її мислення, розширення пізнавальних можливостей, що повинно враховуватись при визначенні змісту і технологій навчання та виховання. Вікові етапи розвитку являють собою накопичення певних ознак, а перехід від одного етапу до іншого – якісний стрибок у розвитку особистості. Нагромадження знань у певній педагогічній області неодмінно приводить до відкриття якісно нових теорій, систем, концепцій тощо.

· Закон єдності та боротьби протилежностей лежить в основі визначення рушійних сил педагогічного процесу. Немає і не може бути ідеальних хлопчиків і дівчаток, будь-яка позитивна якість людини співіснує зі своєю протилежністю: сміливість народжується в боротьбі з боягузтвом, сила – зі слабістю, чесність – з нечесністю, знання – з незнанням, уміння – з невмінням тощо. Уміти керувати розвитком дитини, значить, бачити цю боротьбу, допомагати дітям долати свої недоліки, не підмінюючи дитячу працю педагогічною муштрою.

· Закон заперечення заперечень у педагогіці базується на тім, що розвиток іде шляхом відмирання старого й народження нового. Нове завжди зароджується в надрах старого, базується на ньому та заперечує його. Педагогічні ідеї, теорії, системи міняються на альтернативні, які свого часу теж вичерпають себе, даючи новий виток спіралевидного розвитку. Немає вічних ідей, є вічний пошук.

В даний час наша школа ступила на шлях альтернативи. Вона перейшла від однаковості до розмаїтості, надавши можливість вибору замість імперативної заданості: вибір типу школи (загальноосвітня, гімназія, ліцей, школа-комплекс, спеціалізована тощо), вибір навчальних програм і підручників у межах навчального предмета, вибір методів і форм навчання в роботі вчителя, створення авторських програм, шкіл, підручників і т. ін., що практично не допускалося в старій школі. Однак на шляху альтернативи, на шляху заперечення старого, педагога завжди підстерігає небезпека «виплеснути дитину», тобто, втратити те позитивне, що напрацьовано раніше, зайнятися не збільшенням уже досягнутого рівня культури, а повним її руйнуванням з абсолютно помилковою гадкою про те, що створювати нове треба на порожньому місці. Історичний досвід показує нерозумність дій таких лжеперетворювань, особливо коли йдеться про освітні системи.

4. Специфічні закони педагогіки є конкретизацією загальних. Вони описують внутрішні зв'язки в педагогічних системах. Це закони навчання та виховання, закони засвоєння інформації, закони життя та діяльності дитячого колективу й багато інших. Зважаючи на те, що весь курс педагогіки присвячений розгляду педагогічних явищ у тих чи інших зв'язках (іншими словами, вивченню педагогічних законів), зараз ми їх розглядати не будемо. Однак орієнтуємо вас на виділення таких із загальної педагогічної інформації, поданої в наступних розділах курсу.

Крім поняття «закон» у педагогіці часто користуються поняттям «закономірність». Іноді ці поняття розглядають як синоніми, але це, на наш погляд, не відповідає дійсності. У науковій літературі даються два принципово відмінних тлумачення поняття «закономірність». У першому закономірність розглядається як поняття ширше за закон, як визнання загальної упорядкованості природи й суспільства, в рамках якої виділяються закони. У другому – закономірність приймається як недостатньо пізнаний закон, його частина, як упорядкованість явищ у межах чинності закону.

У педагогічній галузі знань, де точних законів відпрацьовано не так багато, доцільно прийняти поняття «закономірність» у другому його значенні й використовувати в тих випадках, коли можна зафіксувати:

· упорядкованістьпедагогічних явищ, що не сягає рівня закону;

· міру закону (законо + мірність);

· застосування закону в зазначених умовах чив обраному напрямку.

Таким чином, закон і закономірність педагогічного процесу характеризують зв'язки між педагогічними явищами й усередині них. Однак закон описує загальні й істотні зв'язки, а закономірність – часткові й другорядні. Вона розкриває якісні й кількісні характеристики та причинно-наслідкові залежності між педагогічними явищами та їх частинами; законстверджує (педагогічний процес цілісний, педагогічний процес соціально зумовлений тощо), а закономірністьвідтворює умови, за яких цей закон діє (якщо ..., то ...; чим ..., тим ...; коли ..., тоді...» й ін.). Так, у межах чинності закону соціальної зумовленості педагогічного процесу можна сформулювати кілька закономірностей, що стосуються освіти:

· чим вищий рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тим більш високого рівня освіти вони потребують;

· чим вищий рівень освіти в країні, тим вищі темпи розвитку її виробництва;

· чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більш демократичні його освітні системи тощо.

Підсумовуючи, можна констатувати, що закони й закономірності педагогічного процесу тісно пов'язані між собою. З усесвітніх законів витікають загальні, а з них – специфічні. На попередніх базуються наступні, що містять у собі їх дію, і в окремих випадках можуть розглядатися як закономірності, тобто, мають таку властивість як відносність. Наприклад, закони дидактики щодо законів педагогіки виступають як часткові, специфічні, а щодо законів засвоєння – як загальні. Безвідносні лише усесвітні закони.

Закони й закономірності об'єктивні, як об'єктивний зв'язок, який вони описують. Їх не можна замінити чи скасувати. Їх дію потрібно пізнати та врахувати в практичній діяльності.

Відбиваючись у суспільній та індивідуальній свідомості, закони та закономірності трансформуються в принципи й правила, що стають керівництвом до дії. На відміну від законів і закономірностей, принципи та правила мають суб'єктивний характер, тому що їх носієм є суб'єкт, у ролі якого може виступати як окрема людина (чи група людей), так і суспільство в цілому. Зміна суспільного ладу завжди несе з собою зміну провідних принципів педагогіки. Так, у радянський період провідними в педагогіці були принципи ідеологічної спрямованості та партійності, а в постсоціалістичній країні на перше місце вийшли принципи національної спрямованості педагогічного процесу.

2. Принципи та правила педагогічного процесу.

Слово «принцип» означає основу, першопричину, керуючу ідею, головну вимогу, що витікає із закономірності. Аналіз перелічених значень поняття принципу в поєднанні з педагогічним процесом віддає перевагу останньому варіанту, тобто «основній вимозі, що витікає із закономірності». По-перше, це пов'язує поняття принципу з раніше розглянутим поняттям закономірності педагогічного процесу, по-друге – воно є найбільш технологічним із перелічених варіантів, а, значить, найбільш доцільним у педагогічній діяльності.

Виходячи з цього:

Із принципів педагогічного процесу витікають його правила.

Якщо принципи говорять про те, що треба робити, то правила показують, яким чином це можна здійснити.

У педагогічній літературі представлено не менше сотні принципів педагогічного процесу. Розглядати всі підходи й усі принципи в межах посібника немає сенсу, тому ми зупинимося лише на основних, угрупувавши їх за змістовною схожістю. Кожна з отриманих у такий спосіб груп принципів складається з системоутворюючогопринципу (він стоїть у переліку першим і може дати умовну назву всій групі принципів), і тих, що витікають із нього (або доповнюють його). Усі вони в своїй сукупності, розширюючи та коректуючи одне одного, розкривають одну з головних ідей педагогіки сучасної школи.

З огляду на змістовну подібність принципів однієї групи, правила педагогічного процесу формулюються як сукупні для всієї групи принципів. Їх перелік, даний у посібнику, не вичерпує всіх можливих варіантів і потребує подальшого самостійного напрацювання правил педагогічного процесу, що може лягти в основу творчого завдання до семінарського заняття.