Східні слов'яни: розселення, побут, державні об'єднання, вірування

 

Необхідно підкреслити, що питання про найдавніші корені слов'янських народів є одним із найбільш дискусійних у науці.

Перші письмові згадки про слов'янські племена на території сучасної України належать до античних часів. Під іменем «венеди», їх згадують римський вчений Пліній Старший, а також Таціт і Птолемей. Готський історик Йордан у книзі “Про походження і діяння готів” (551 р). повідомляє про племена антів – найхоробріших між слов'янами, що жили між Дніпром та Дністром. Існує гіпотеза, що пращури південних слов'ян – склавіни, західних – венеди, а східних – анти. 3 історичних джерел нам відомо, що у ІV-V ст. у слов'ян набув сили процес розкладу родового ладу і зародження класового суспільства. З'явилися союзи племен, які ще не були державами, але мали окремі ознаки державності. Найвідомішим із таких переддержавних утворень був союз антських племен на чолі з Божем, що склався у другій половині ІV ст. Територія України у ці часи була втягнута в загальноєвропейський процес історичного розвитку і анти відігравали відчутну роль у міжнародних зносинах. Починаючи з VІІ ст. у літературі вже вживається назва слов'яни. Саме тоді формуються досить стабільні етнополітичні утворення (союзи племен), перелік яких наведено у “Повісті минулих літ” – поляни, древляни, дреговичі, дуліби, уличі, тіверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени.

Під час подальшої консолідації у VІІІ-ІХ ст. виникли ще ширші політичні об'єднання східних слов'ян, своєрідні «союзи союзів» і «надсоюзи». В арабських джерелах згадується про існування в цей період трьох великих політичних центрів: Куяби (Куявії), Славії та Артанії. Традиційно їх ототожнюють відповідно з Київщиною, Новгородщиною і Приазов'ям (Тмутараканню). У вітчизняних літописах політичні об'єднання навколо Києва відомі під назвою Русь (7 ст.) та Руська земля (9 ст.).

Розглядаючи це питання, необхідно розкрити проблему походження (етногенез) слов'ян. В історичній науці е чимало дослідницьких тверджень, теорій з цього питання.

Першу спробу пояснити походження слов'ян зробив літописець Нестор у "Повісті минулих літ", де започатковано дунайську теорію, яка була домінуючою в ХІІІ-XV ст. Він писав: "... по довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де є нині Угорська земля і Болгарська. Від тих слов'ян розійшлися вони по всій землі і прозвалися іменами своїми, – (від того), де сіли, на котрому місці". Незважаючи на критику ряду дослідників, ця концепція і сьогодні має своїх послідовників, як серед лінгвістів, археологів, так і серед істориків.

У ІХ ст. на сторінках Баварської хроніки викладена скіфо-сарматська, або азіатська теорія, тобто предками слов'ян визнавали скіфів і сарматів. Вони прийшли з Передньої Азії і осіли в південній частині Східної Європи, а згодом розселилися на північ і захід.

У ХІХ та на початку ХХ ст. вчені значно розширюють базу своїх досліджень щодо етногенезу слов'ян. Чимала група істориків – медевістів, лінгвістів, археологів (Л.Нідерле, М.Фасмер, Н.Шахматов, В.Петров та ін.) започатковують вісло-дніпровську теорію походження слов'ян. Відповідно до цієї теорії, ще у ІІ тис. до н.е. існувала балто-слов'янська спільність. Після її розпаду в процесі розселення і виникли слов'яни, прабатьківщиною яких Л.Нідерле вважав широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром правічних, слов'янських земель – Волинь. За матеріалами археологічних розкопок останніх десятиліть доведена слов'янська належність ряду культур у цьому регіоні (не раніше рубежу І тис. н.е.).

У 30-40-х роках ХХ ст. польські вчені Ю.Косташевський, М.Рудницький, Т.Лер-Сплавинський обгрунтували віслоодерську концепцію. Ця теорія зв'язує походження слов'янських старожитностей з лужицькою культурою (період пізньої бронзи та раннього заліза) і територіально обмежує слов'янську прабатьківщину природними кордонами – річками Віслою і Одером.

У 50-60-х роках ХХ ст. виникає дніпро-одерська теорія (П.Трет’яков, Б.Рибаков та ін.), яка органічно об'єднала ідеї та висновки багатьох попередніх теорій і помістила слов'янську прабатьківщину між Дніпром і Одером. Твердження цієї теорії наступне: вже на рубежі ІІІ-ІІ тис. до н.е. з індоєвропейської спільності виділилася германо-балто-слов'янська група. Подальший поділ цієї гілки і спричинив появу протослов'ян як самостійної етнічної спільноти.

Сучасні українські археологи (В.Баран, Д.Козак, Р.Терпиловський) розвинули дніпро-одерську теорію. Вони довели, що становлення слов'янського етносу – тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку ряд етапів. Кожна з названих концепцій (особливо остання), стосовно того чи іншого етапу переселення або розселення слов'ян, відповідає дійсності. Однак до раннього середньовіччя вони не займали водночас усієї території між Дніпром та Одером.

М.Грушевський вважав антів предками українського народу, а їх союз – початком праукраїнської державності (з ІV ст.). І.Крип'якевич писав: "Держава антів протривала три століття, від кінця IV і до початку VІ ст. ... В історії країни вона має важливе значення: український народ уперше знайшов вислів для своєї державної творчості, зорганізував державу на великій частині своєї території і опер її об море". (Крип'якевич І.П. Історія України.– Львів.– 1990.– С.30).

Бажано підкреслити, що в результаті розселення слов'ян (VI-VIII ст.) на території Східної Європи виникають три групи слов'янських племен: західна, південна і східна.

Східні слов'яни на той час заселили більшу частину території України. У них (VIII ст.) виникає цілий ряд союзів племен: поляни (жили на правому березі Дніпра), древляни (над Прип'яттю), дуліби (над Західним Бугом),тиверці (над Дністром), уличі (між Південним Бугом і Дніпром), білі хорвати (на Прикарпатті).

Археологічні знахідки знарядь праці дають право зробити висновок, що основним видом діяльності східних слов'ян було землеробство. Для обробітку землі використовували рало із залізним наконечником, а потім плуг із череслом і лемешем. Слов'яни вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь, гречку. Розвивались і тваринництво, рибальство, мисливство.

Зміни, які відбулись в економічному укладі східних слов'ян, пов'язані з відокремленням ремесла від землеробства, торгівлі від ремесла. Швидкий розвиток економіки зумовив розклад первіснообщинного ладу і появу соціальної нерівності. Саме ці процеси, а також необхідність захисту від ворогів змусили їх об'єднатись у міжплемінні союзи, які надалі набули багатьох рис ранньофеодальної держави.

Вірування східних слов'ян мали політеїстичний характер. Обожнюючи сили природи, слов'яни були язичниками. Найвищим божеством вважався Перун – бог грому і блискавки; Даждь-бог, Стрибог – боги сонця і повітря були дарителями земних благ та ін.

Отже, у стародавню добу Україну населяли різні народи і племена. Починаючи з епохи бронзи зароджується праслов'янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях.

 

Література

 

1. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К., 1993. – С.7-46.

2. Історія України : нове бачення. – Т.1. – К., 1995.– С.5-28.

3. Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. –

К., 2002. – С.17-34.