Історичний розвиток підприємницького руху у світі та в Україні.

Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. На той час купці, торговці, ремісники були починаючими підприємцями.

В економічній літературі поняття «підприємець» уперше з'явилося у Всезагальному словнику комерції (1723 р., Париж), де малась на увазі людина, що бере на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта.

Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у робо­тах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремі­сники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а про­давали — за невідомою.

Француз К.Бодо пішов далі Р.Кантильйона. Він відмітив, що під­приємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знан­нями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток — мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва.

А.Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця та вважав, що не кожний бажаючий може бути підприємцем.

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відіграв відомий німецький соціолог М.Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво ви­раженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнот­ратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця — почуття виконаного обов'язку. На думку Вебера, нові підприємці — люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємниць­кої діяльності відзначалось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству.

Дж. Кейс охарактеризував підприємця як новий тип господаря з притаманною йому обережністю, ощадливістю, прагненням до кращо­го, що має такі якості, як незалежність, підприємливість, обережність, оптимізм.

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці австро-американського економіста і соціолога Й.Шумпетера. При вив­ченні теорії економічного розвитку капіталізму в центр «людського фактора» він поставив підприємця, у якому втілені найкращі соціаль­но-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у XX ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новатор­ства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію за­собів і працівників.

Завдання підприємця Й. Шумпетер вбачав у своєчасному, пра­вильному і ефективному здійсненні таких нових комбінацій: вироб­ництво нових та поліпшення якості існуючих благ, впровадження про­гресивних способів виробництва чи комерційного використання існу­ючих товарів, відкриття й освоєння нових ринків збуту і нових джерел отримання сировини, матеріалів або напівфабрикатів, проведення ре­організації в ринковій структурі чи створення промислових організацій удосконаленого типу.

Цікаво прослідкувати еволюцію терміну «підприємець» та «підприємництво»:

• 1725 р. Річард Кантільйон: підприємець — людина, яка діє в умо­вах ризику;

• 1797 р. Карно Боро: підприємець — це особа, яка несе відпо­відальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

• 1876 р. Френсіс Уокер: слід розрізняти тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

• 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець — це новатор, який роз­робляє нові технології;

• 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець — це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

• 1964 р. Пітер Друкер: підприємець — це людина, яка викорис­товує нову можливість з максимальною вигодою;

• 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець — це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Дію­чи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

• 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво — процес створення чо­гось нового, що має вартість, а підприємець — це людина, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінан­совий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у вина­городу гроші та задоволення від досягнутого;

• 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємництво — ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередницт­во, торговельно-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, операції з цінними паперами тощо;

• 1994 р. Навчальний посібник «Ринкове підприємництво: тео­ретичні основи та практика регулювання» — підприємництво — діяльність, яка пов'язана з вкладанням коштів з метою одержан­ня прибутку на підставі поєднання особистої вигоди з суспіль­ною користю;

• 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво — це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

 

Становлення підприємницької діяльності в Україні.

 

Підприємництво у нашій державі мало складну долю. У радянський період мовою ідеології воно ототожнювалось із капіталістичною експлуатацією та антисуспільними афектами приватної власності, поставало як відживший атрибут господарського ладу та соціальної структури. На рівні політичної стратегії підприємництво стало об’єктом винищення як тип господарської поведінки. На практиці підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже застережливим, нерідко й ворожнечим.

Розвиток підприємництва в Україні, як і в інших державах СНД, припадає на кінець 80-х років. За такий короткий період відбувся цілий ряд якісних змін у формуванні підприємницьких структур, що дозволяє виділити три наступні етапи становлення цієї форми господарської діяльності.

Перший етап – 1987-1991р. – доцільно розглядати як період визрівання внутрішніх передумов для розвитку підприємництва як форми господарювання. Мета перших підприємницьких структур, які, до речі, формувались не самостійно, а навколо комсомольських, профспілкових, партійних та виробничо-господарських організацій полягає в тому, щоб “розкріпачити” інтелектуальний потенціал країни, і тим самим припинити або знизити наростання темпів спаду соціалістичної економіки.

Перш підприємницькі структури найбільшого поширення набули в формі молодіжних, науково-технічних товариств, асоціацій, кооперативів, які функціонували при комітетах комсомолу. На Львівщині, зокрема, досить потужним був молодіжний науково-технічний центр “Енергія”, який займався сприянням і підтримкою діяльності наукових тимчасових творчих товариств молоді (НТТМ), що виконували роботи по розробці і впровадженню у виробництво нової техніки, технології, нових форм організації виробництва.

Другий етап - 199І-1993 р, - характеризується наростанням темпів розвитку підприємницьких структур, цей етап співпадає з процесами становлення і розбудови України як молодої незалежної держави. Зокрема, формується юридична основа для функціонування підприємництва як повноправної форми господарювання, приймаються Закони України "Про підприємництво" (1991р.), "Про власність" (1991р.), "Про господарські товариства" (1991р.), "Про іноземні інвестиції" (1992р.), "Про малий бізнес" (1992р.), Указ Президента "Про заходи щодо прискорення малої приватизації" (1993р.) та інші.

Підприємництво в новій незалежній державі зайняло не тільки рівноправне становище, але й активну позицію в налагоджуванні економічних зв'язків із зарубіжними країнами.

 

 

Третій етап становлення підприємництва - 1994-1995 рр., -характеризують процеси зниження темпів зростання нових підприємницьких структур. Так, за даними дослідників Міністерства економіки України, в 1994 р. вперше за весь час становлення малого підприємництва в Україні зафіксовано унікальне явище для країн СНД і Східної Європи, які формують ринкову економіку: абсолютне скорочення чисельності діючих малих підприємств, тобто кількість вмираючих підприємств перевищила кількість народжуваних.

Важливим фактором, що негативно вплинув ва роботу підприємницьких організацій, слід вважати і високі темпи зростання цін на енергоресурси, сировину при одночасному зниженні попиту на продукцію підприємницьких організацій технічного призначення з боку державних структур. Слід констатувати, що занепад державного сектору економіки негативно вплинув на розвиток підприємництва в Україні.

Негативними факторами можна назвати і макроекономічну нестабільність (відсутність твердої національної грошової одиниці, галопуюча інфляція, часта зміна законодавчих актів, які регулюють фінансово-економічну діяльність підприємства тощо) у державі.

Водночас у цей період активніше почали пробивати собі шлях нові напрями підприємницької діяльності в сфері банківської і аудиторської діяльності. Зокрема, набули розвитку такі елементи ринкової інфраструктури, як товарні біржі, бізнес-інкубатори, регіональні бізнес-центри, фонди підтримки підприємництва тощо.

Тільки в 1994 р. в Україні було створено 650 інвестиційних компаній та фондів, 500 довірчих товариств, 120 страхових компаній по страхуванню підприємницького ризику, 250 аудиторських фірм.

В підприємницьку діяльність, починаючи з 1993 р., включається вітчизняна інтелігенція, фахівці-професіонали, винахідники та раціоналізатори, науковці, інженери, що прагнуть реалізувати власну ідею, розробку, ентузіасти нового діла. Серед таких людей все більше з'являються не тільки високоосвічені фахівці, а і наукові співробітники з науковими ступенями кандидатів та докторів наук. Серед них медики, математики, юристи, економісти та ін.

У 1996 р. відбувається подальше уповільнення темпів росту і підприємництва і його масштабів. Так, за офіційними даними Міністерства статистики України за підсумками І півріччя 1996 року кількість малих підприємств зменшилась більш ніж на 6 тис. (-6,6%) і становила 85510, кооперативів на 1,2 тис. (-26%), кількість фермерських господарств практично залишилась на тому ж рівні - 35266 (101,4%), Загальна кількість суб'єктів малого бізнесу (за зазначеними категоріями) зменшилась на 5,2% і становила 124044 .

Взагалі, протягом минулого 1999 року не сталося відчутних зрушень у розвитку малого підприємництва. Ця сфера економічної діяльності продовжує і зараз розвиватись повільними темпами, на її стан та перспективи ще мало впливають позитивні зрушення в економіці. Внесок МП у ВВП протягом останніх років залишається на рівні 7-8%, тоді як в економічно розвинених країнах цей показник перевищує 40%. У загальному обсязі прибутку на малий бізнес припадає близько 2%. В Україні ще дуже мало таких структур, які б здійснювали інноваційну діяльність, венчурний бізнес, немає ефективних механізмів їх державної підтримки, як і малого підприємництва загалом.