Історія досліджень з іноземної філології в Україні

ЛЕКЦІЯ 2. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕНЬ З ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

ПЛАН

1. Історія досліджень з іноземної філології в Україні.

2. Сучасний стан філології в Україні.

Датою народження науки про мову вважають першу чверть ХІХ ст. (1816р.), коли мовознавство відокремилось як самостійна наука. Його витоками були три наукові традиції: давньогрецька, греко-римська й арабська.

Завдяки зусиллям античних дослідників було накопичено величезний мовний матеріал. Міжмовні контакти збагачували знання про мову, проте до ХVIII ст. мова вважалася незмінною за своєю суттю. Новий поворот в історії мовознавства відбувся у 1-й чверті ХІХ ст. – з відкриттям порівняльного методу вивчення мов. Знайомство європейців із санскритом, з одного боку, і порівняльне вивчення слов’янської, германської, романської й грецької гілок з іншого підготували ґрунт для порівняльно-історичного методу вивчення мов. Значний внесок у його розробку належав таким вченим, як Ф.Бопп, Р.Раск, Я.Грімм, М.Востоков, які своїми здобутками забезпечили переворот у мовознавстві від актуальної і нормативної точок зору до порівняльно-історичної.

Отже, у першій чверті ХІХ ст. народилася самостійна наука про мову, яка відокремилась від філософії, філології та історії та отримала назву “лінгвістика” або “мовознавство”.

Періодизацію відкриття й розвитку порівняльно-історичного методу можна представити чотирма основними етапами:

Перший етап (1816-1870 рр.) характеризується існуванням переважно двох напрямів дослідження мови – лінгвопалеонтологією та психологізмом у мовознавстві.

Другий і третій етапи датуються 1870-1900 рр. Для них характерним була поява багатьох нових напрямів досліджень – від младограматичного до соціологічного, діалектичного та естетичного, які, остаточно сформувавшись, ознаменували початок четвертого, сучасного етапу, який відзначається появою ще одного нового напряму, який отримав назву “структуралізм” або “структурна лінгвістика”.

Слід окремо зупинитися на подіях, що відбувалися за цих часів на території України.

Як і всюди, тут у центрі уваги були класичні мови – латинська й грецька. За доби Відродження прокидається інтерес до вивчення східно-слов’янських мов, а також до східних. Ця епоха на території України характеризується, передусім, широкою пропагандою християнства. Його розповсюдження серед слов’янських народів створило умови до поширення й поглиблення багатьох мовознавчих питань, серед яких на перший план виступають розвиток писемності, складання словників і граматик. Виконуються переклади Біблії та Євангелія. На час Х-ХІІІ ст. у Київській Русі функціонували дві генетично споріднені мови – старослов’янська й давньоруська. Лінгвістична література у цей час вже мала певний рівень розвитку лінгвістичної думки, яка відбилася в появі ряду граматичних трактатів: Максима Грека, Івана Федорова, Іоанна Богослова, Петра Скарги, Зизанія, Ужевича, Смотрицького та ін. У цих трактатах закладено виразний елемент граматики конкретної слов’янської мови та її термінології.

Заслугою староукраїнських лінгвістів стало те, що вони вийшли за межі греко-латинської теорії, виявили специфічні особливості слов’янської системи й адекватно її описали:

– Зизаній виявив низку особливостей словникової системи імені й дієслова, відкрив відмінок, осмислив систему часів дієслова. Проте він ще міцно тримався за теорію граматики, побудовану на грецькій традиції.

– Смотрицький у повному обсязі опрацював фонетичну, морфологічну й синтаксичну системи східнослов’янської мови, удосконалив поділ слів за частинами мови, до кінця з’ясував відмінкову систему імені, виділив типи відмінювання й дієвідмінювання. Він також створив загальну концепцію церковно-слов’янської граматики.

–Ужевич у праці „Граматыка словенская” (1643) виклав граматику й прагнув на основі української мови створити вступ до вивчення граматичних систем інших слов’янських мов. Він був першим, хто лінгвістично опрацював систему української мови.

Отже, теоретико-лінгвістичний аспект староукраїнських граматичних праць відбився, головним чином, у відході від греко-латинської бази і осмисленні власних рис будови рідної мови завдяки застосованим порівняльним дослідженням, що базувалися на порівняльно-історичному методі. Цей метод є системою науково-дослідних прийомів, що мають завданням через порівняння споріднених мов з’ясувати історію даної мови. Від цього методу розвиток лінгвістичної науки на початку ХХ ст. дійшов до нового напрямку. Застосування математичних методів призвело до появи так званого структурного методу і на його базі народження цілого напрямку – структуралізму, засновником якого в Європі вважається Фердінанд де Соссюр.

Сутність структуралізму як наукового напрямку полягає у такому підході до мовних явищ, який ґрунтується на розумінні їх як елементів складної структури. На цей метод спирається і сучасна лінгвістична школа, хоча на сьогоднішній день принципи структуралізму вже не можуть вважатися достатніми для з’ясування багатьох лінгвістичних проблем, що постали перед дослідниками.