Гори і плоскогір'я Аляски

ГІРСЬКИЙ ПОЯС ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИХ КОРДЕЛЬЄРІВ

Беручи початок від рівнин і плоскогор’їв Аляски, гірський пояс Кордільєрів простягається вздовж західної окраїни материка до Центральної Америки, де його відокремлюють від Анд вулканічні нагір'я Карібського кільця. Основними особливостями рельєфу гірського поясу є: паралельні ланцюги високих хребтів, плато і плоскогір'я, обрамлені гірськими хребтами, лінійні міжгірські западини рифтогенного походження.

Серед найбільш крупних хребтів: Скелясті гори (4399 м),хр. Брукса (2816 м), гори Маккензі (2469 м).

Західна межа гірського поясу проходить (з півночі на південь); по східних підніжжях Аляскінського, Берегового хребтів. Каскадних гір, хр. Сьєрра-Невада, далі на південь - по східному березі Каліфорнійської затоки.

Гірська система Кордільєрів вперше виникла в мезозої, проте, судячи із корелятних відкладів гори були невисокими і слабо розчленованими.. У другій половині кайнозою переривчасті підняття, що супроводжувалися вулканізмом, створили сучасний вид Кордільєрів.

По особливостях морфоструктури в зоні гірського поясу виділяються такі геоморфологічні країни: гори і плоскогір'я Аляски; Скелясті гори; Внутрішні плато, гори і плоскогір'я; Мексиканське нагір'я.

Рельєф Аляски відзначається значною різноманітністю. Приморські рівнини по периферії п-ова Аляска відокремлені від внутрішніх областей високими хребтами; Юконське плоскогір'я розділене на ділянки окремими западинами; широкі річкові долини (Юкон, Куськоквім та ін.) направляючи стік в Берінгове море, дренують величезну територію.

Геоморфологічна країна гір і плоскогір’їв Аляски займає майже весь півострів, за винятком Алеутського і Аляськінського хребтів, гір Чугач і приморських рівнин на крайньому півдні, що відносяться до геоморфологічної зони Східно -Тихоокеанського гірського поясу. Основні орографічні елементи даної країни - Арктична приморська рівнина(0 - 200 м), хр. Брукса (2816 м). Юконське плоскогір'я (1000 - 1500 м), гори Куськоквім (1374 м).

В геологічній будові території беруть участь породи допалеозойського, палеозойського, мезозойського і кайнозойського віку. Серед осадових порід широко поширені сланці, вапняки, аргиліти, кварцити, конгломерати. Вивержені породи представлені тріасово-юрськими і юрсько-крейдовими гранітоїдами; вулканогенні - палеозойськими кислими ефузивами, туфолавами та іншими; метаморфічні - протерозойсько-ранньопалеозойськими гнейсами, сланцями, породами зеленокам’яної формації. Вони, як правило, представлені рядом лінійних структур субширотного або південно-західного простягання, зім'яті в складки, створюючи вузькі антикліналі і широкі сплюснуті синкліналі, ускладнені серіями регіональних поздовжніх розломів. Час формування більшості структур відносять до юри, іноді - до крейди. Між домезозойськими і мезозойськими структурами встановлюється певна відповідність по формі і орієнтуванню. Між структурами мезозоїд і сучасним рельефом також можна відзначити багато спільного. Таким чином, сучасна морфоструктура відображає риси древнього структурного плану і є частково успадкованою.

На крайній півночі Аляски біля підніжжя хр. Брукса розташована широка (до 150 км.) смуга Арктичної прибережної рівнини. Її основою служить крупний прогин, заповнений потужною (4,8 км.) товщею осадових порід. Хребет Брукса утворився в крейдово-ранньокайнозойський час і по своїй морфоструктурі представляє собою складно побудоване блоково-насувне утворення. По системі глибинних розломів в пізній крейді і початку кайнозою відмічено насування хр, Брукса на Арктичну прибережну рівнину. Разом з тим значне поширення слабо деформованих тектонічними рухами неогенових відкладів свідчить про стабілізацію цієї території в кінці кайнозою.

Рельєф хребта характеризується існуванням в західній частині великих поздовжніх депресій, розташованих всередині системи коротких, але достатньо високих (1100 -2200 м) хребтів, що зазнали значної льодовикової обробки. На схід поздовжні долини поступово зникають, змінюючись поперечними наскрізними долинами. На крайньому сході в горах Романцова (2816 м) переважає різко розчленований гостровершинний рельєф з невеликими каровими і долинними льодовиками.

Близько 97% всіх льодовиків поширено на північних схилах хр. Брукса. Льодовики розміщені в інтервалі висот 1600 - 2500 м; нижче прослідковується пояс кам'яних глетчерів і морен із льодовиковим ядром.

Провінція Юконського плоскогір'я і гір Кускоквім характеризується чергуванням обширних депресій і низьких округло- або плосковершинних хребтів, на фоні яких відособлено припіднімаються гірські масиви. Хребти і масиви розчленовані асиметричними річковими долинами, характерною рисою яких є широкі заболочені днища, перекриті соліфлюкційними і лесовими шлейфи. Долини річок Юкон, Танана, Кускоквімта ряду інших дренують замкнуті депресії і западини, заповнені пліоценовими і четвертинними відкладами, із-за чого долини набули чітковидної будови.

Низькіхребти відрізняються округло- або плосковершинним формами з порівняно пологими схилами. Наприклад, на п-ові Сьюард спостерігаються хвилясті плоскогір'я (до 1200 м), складені кристалічними сланцями і гранітами. Вершинні поверхні межиріч часто покриті товщею (1 - 1,5 м) мулистих пісків еолового генезису, під якими відслонюється щебнистий елювій потужністю 0,7 - 6 м. Такі ж особливості характерні для межиріччя річок Танана і Юкон і інших гірських областей.

У рельєфі депресій і западин часто простежуються два типи поверхонь: заплавні і низькі надзаплавні тераси і накладені на них конуси виносу. Більшість русел річок переповнено піщано-галечниковим матеріалом і має дерево видну будову. Крім того, в бортах долин зустрічаються акумулятивні товщі галечників двоярусної будови: внизу залягають галечники темно-оранжевого, а зверху - світло-сірого кольору.

В западині у верхів'ях р. Кускоквім виявлено крупний (більше 50 км. в поперечнику) конус виносу, ускладнений грядами кінцевих морен. Схили тут складені валунними глинами, гравієм, пісками, мулом потужністю більше 100 м. В долині р. Кускоквім спостерігаються три тераси, поверхні яких покриті чохлом еолових супісків.

Юконська рівнина (так називають крупну депресію в середній течії р. Юкон) займає площу близько 26 тис. км². Значна її частина представлена алювіальними терасами Юкону. У північній частині простежуються високі (60 – 150 м) цокольні тераси. На поверхні терас і біля підніжжя схилів межиріч повсюдно поширені потужні лесовидні суглинки.

Незначне поширення мають курумові схили, кекури і невеликі зруйновані кари - сліди дуже древнього (дочетвертинного?) зледеніння. На схилах гірських масивів в східній частині Юконського плоскогір'я досить багато кам'яних глетчерів.

На підвищенній рівнині Поркьюпайн (по назві однойменної річки, правої притоки Юкону) в базальних горизонтах озерно-алювіальних осадів виявлені пліоценові і ранньочетвертинні піщано-галечникові відклади з лінзами торфу і мулу. Це свідчить про глибоке розчленування території долинами річок перед початком плейстоцену.

Сліди древнього заледеніння на Юконському плоскогір'ї найчіткіше фіксуються на периферії хр.Бруксаі Аляскінського хребта.Набільшій же частині території вони виражені дуже слабо, із-за чого дослідники вважають, що плоскогір'я навіть в епоху максимального поширення льодовиків залишалося позальодовиковою областю.

В цілому ж Юконському плоскогір'ю притаманніблокова морфоструктура і диференційовані неотектонічні рухи невисокої амплітуди. У зв'язку з цим суттєву роль в сучасному рельєфотворенні відіграють морфолітогенетичні процеси, що відособлюють гранітні масиви, дайки, зони розломів.