Тема 12 . Державне регулювання праці, рівня життя населення та розвитку соціальної сфери

1. Соціальна політика держави: цілі, пріоритети, принципи.

2. Державне регулювання ринку праці.

3. Регулювання доходів та споживання населення.

4. Державне регулювання рівня та якості життя населення.

5. Система соціального захисту населення.

6. Завдання державного регулювання розвитку соціальної інфраструктури.

І. Соціальна сфера – підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об’єкти, які пов’язані із забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика:

1) діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

2) система правових, організаційних, регулятивно - контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру з цілями економічного зростання.

Державне регулювання соціальних процесів – вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб’єктів економіки в соціальній сфері;

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл і перерозподіл доходів населення;

- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури;

- захист економічного середовища тощо.

Принципи соціальної політики:

1. Раціональності – досягнення найкращого співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації.

2. Соціальної справедливості – визначення однакових можливостей для всіх членів суспільства.

3. Соціальної безпеки – передбачуваність певних життєвих ризиків.

Суб’єктом соціальної політики України є держава в особі відповідальних за вироблення і здійснення такої політики органів законодавчої і виконавчої влади: Уряд, Верховна Рада, Міністерства праці та соціальної політики, охорони здоров’я, освіти і науки, культури і мистецтва, інші міністерства, комітети , відомства, органи місцевого самоврядування.

Основні об’єкти соціальної політики:

- ринок праці та зайнятість населення;

- трудові відносини;

- оплата праці та доходи населення;

- система соціального забезпечення населення;

- елементи соціальної інфраструктури;

- громадяни як споживачі.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

- правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих нормативних актів;

- прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери;

- соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

- впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці, створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

- встановлення соціальних і економічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

- державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем;

- державний вплив на ціни і ціноутворення;

- обов’язкове соціальне страхування в різних формах;

- пенсійне забезпечення;

- розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

- підготовка та перепідготовка кадрів;

- організація оплачуваних громадських робіт;

- соціальне партнерство.