Посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне доказування

Як уже було зазначено, до числа учасників кримінального процесу, які ведуть кримінально-процесуальне провадження, належать: орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, суд (суддя).

Орган дізнання (особа, яка провадить дізнання)

Дізнання — це основана на процесуальному законі та відомчих підзаконних актах діяльність уповноважених адміністративних органівЗ, яка спрямована на запобігання злочинам, їх розкриття, розшук та викриття винних, а також розслідування злочинів у формі дізнання.

Згідно зі ст. 101 КПК в межах своєї компетенції органами дізнання є: міліція, податкова міліція, органи безпеки, начальники органів управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання, командири (начальники) військових частин, з’єднань, начальники військових установ; командири кораблів; митні органи, начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально- трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи прикордонної служби та капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

До компетенції органів дізнання належить право порушувати та розслідувати у формі дізнання кримінальні справи в зв’язку з приводами і підставами до порушення кримінальної справи, що є в їх розпорядженні й надійшли до їх органів про вчинення злочину. Дізнання — це одна з форм розслідування, що здійснюється за необхідності органами, зазначеними вище, які не тільки мають право порушувати чи відмовляти в порушенні кримінальної спра&и, а й провадити ряд слідчих дій протягом не більше десяти днів із моменту порушення справи.

Крім того, до компетенції органів дізнання належить право:

• прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки заяв та повідомлень про злочини та вжиття щодо них необхідних заходів;

• провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК);

• провадження дізнання у справах про злочини, що не с тяжкими (ч, І ст. 104 КПК);

• досудової підготовки матеріалів у протокольній формі (статті 425- 426 КПК);

• провадження розшукових та слідчих дій у порядку виконання доручень і вказівок, а також окремих доручень (статті 114—118 КПК).

Дізнавач або особа, котра провадить дізнання, не користуються процесуальною самостійністю як слідчий. На жаль, у кримінально- процесуальному законодавстві досі немає норми, яка б передбачала повноваження дізнавача при провадженні дізнання по кримінальних справах, які має слідчий та начальник слідчого відділу (статті 114—114 КПК).

При порушенні та відмові в порушенні кримінальної справи, зупиненні, поновленні провадження у справі, проведенні обшуку, виїмки, освідування і провадженні інших слідчих і процесуальних дій дізнавач у процесуальному плані не має права самостійно приймати рішення, оскільки провадження таких дій підлягають обов'язковому затвердженню керівником відділу чи начальником органу дізнання.

Не можна погодитися з деякими авторами, які стверджують, що орган дізнання має право притягувати особу як обвинуваченого, оскільки на практиці цю слідчу дію провадять тільки органи досудового слідства. Крім того, КПК не надає такого права органу дізнання.

Слідчий.

Це учасник кримінального процесу, який провадить досудове слідство згідно зі ст. 114 КПК.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, якщо законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

Реалізуючи своє право як процесуально незалежний учасник кримінального процесу, слідчий має право не погодитися з вказівками прокурора:

1)щодо притягнення особи як обвинуваченого;

2)щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення;

3)щодо направлення справи для віддання обвинуваченого до суду;

4)щодо закриття справи.

У таких випадках слідчий має право подати справу прокуророві вищого рівня з письмовим викладенням своїх заперечень.

У цьому разі прокурор або скасовує вказівки прокурора нижчого рівня, або доручає подальше провадження досудового слідства по справі іншому слідчому.

Всі інші вказівки прокурора, які він дає слідчому в письмовій формі по кримінальній справі, обов'язкові до виконання (наприклад, допитати свідків,

призначити по справі судову експертизу, провести відтворення обстановки та обставин події тощо).

Обов'язковими до виконання є вказівки і доручення слідчого, що він дає органу дізнання по справах, які він розслідує, з провадження процесуальних і слідчих дій.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі є обов'язковими до виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами і громадянами.

Начальник слідчого відділу

Повноваження начальника слідчого відділу регламентовано ст. 114і КПК, відповідно до якої він контролює своєчасність дій підлеглих йому слідчих з розкриття злочинів і запобігання їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного та об'єктивного провадження досудового слідства у кримінальних справах.

До компетенції начальника слідчого відділу належить право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому щодо провадження слідства, щодо притягнення як обвинуваченого, щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення, щодо направлення справи, щодо провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи кільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу по кримінальній справі даються слідчому в письмовій формі та є обов'язковими до виконання.

Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.

Прокурор

Прокурор — це Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Київ, районний міський прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. 6 ст. 32 КПК).

Діяльність прокурора у кримінальному судочинстві регулюється статтями 121—123 Конституції України, Законом «Про прокуратуру», прийнятим Верховною Радою України 5 листопада 1991 р., з подальшими змінами й доповненнями, а також кримінально-процесуальним законодавством.

Прокуратура України — це єдина система, на яку покладено: підтримку державного обвинувачення в суді (під обвинуваченням розуміють: 1) опис У процесуальних документах злочинної дії чи бездіяльності, інкримінованої конкретній особі; 2) процесуальну діяльність уповноважених законом органів та осіб, спрямовану на викриття винного у вчиненні злочину та його засудження. Ця діяльність становить основу кримінального процесу або* іншими словами, є обвинуваченням у кримінальному судочинстві); представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Процесуальний статус прокурора під час проведення досудошого слідства. Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:

а. вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про прийняття, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або такі, що готуються, злочини;

2) скасовує незаконні й необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;

3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;

4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в

необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в

повному обсязі по будь-якій справі;

6) санкціонує проведення обшуку (за винятком житла чи іншого

володіння, обшук якого проводиться за постановою судді), відсторонення

обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК;

7) продовжує строк розслідування, дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому КПК;

8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

9) вилучає в органі дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного та об'єктивного розслідування;

10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони порушили закон при розслідуванні справи;

11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні* закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; направляє або дає згоду слідчому на направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про закриття справи у випадках, передбачених законом, дає згоду _а закриття кримінальної справи слідчим у тих випадках, якщо це передбачено КПК; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;

12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому КПК.

Як вже зазначалося, закон надає прокурору право як самому провадити будь-яку слідчу дію по справі (тобто знаходити, досліджувати, закріплювати та оцінювати будь-який доказ по кримінальній справі), яка перебуває в провадженні у особи, яка проводить дізнання, — дізнавача, слідчого, так і брати участь у будь-якій слідчій дії, що проводиться зазначеними суб'єктами доказування.

І в цьому, і в іншому випадках дії прокурора повинні строго відповідати вимогам кримінально-процесуального закону. Однак різноманіття згаданих форм прокурорського нагляду обумовлює різноманіття процесуальних правил участі прокурора у провадженні окремих слідчих дій при виконанні дізнання та досудового слідства.

У першому випадку прокурор сам приймає рішення щодо проведення слідчих дій, сам готує все необхідне для його провадження та виконує його, керуючись відповідною нормою кримінально-процесуального закону, що регламентує порядок проведення цієї слідчої дії. Прокурор також повинен у цих випадках забезпечити належне виконання своїх обов'язків іншими учасниками та зафіксувати результати слідчих дій в протоколі.

Проведення прокурором окремих слідчих дій по кримінальних справах не завжди вимагає прийняття ним справи до виконання та не перетворює його на орган досудового розслідування. Однак для нього, як і для слідчого, обов'язковими до виконання є приписи кримінально-процесуального закону про порядок виконання слідчих дій, збирання, перевірку та оцінку доказів.

Відповідно до ст. 67 КПК прокурор оцінює зібрані докази за своїм внутрішніми переконаннями, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази для прокурора не мають наперед встановленої сили.

Крім провадження окремих слідчих дій для отримання необхідних доказів по справі, прокурор має право давати вказівки особі, яка провадить дізнання, дізнавачу, слідчому.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ є для цих органів обов'язковими. Оскарження цих вказівок прокуророві вищого рівня не зупиняє їх виконання, за винятком деяких випадків, передбачених КПК(ст. 227).

Склавши обвинувальний висновок, слідчий відповідно до вимог ст. 225 КПК направляє справу прокуророві.

,

Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або Його заступник приймає одне з таких рішень: 1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2) повертає справу органові дізнання або слідчому зі своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування; 3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 КПК.

Прокурор або його заступник мають право змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано, чи порушити у випадках, передбачених КПК, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 229 КПК).

Якщо прокурор (або його заступник) не згоден з обвинувальним висновком, він вправі скласти новий обвинувальний висновок; при цьому раніше складений обвинувальний висновок зі справи вилучається.

У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення.

Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.

Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Участь прокурора в суді першої інстанції. Успіх обвинувачення досягається силою та переконливістю доказів, які висунуті прокурором у ході судового слідства. Коло процесуальних повноважень прокурора в суді першої інстанції дуже широке. Він активно бере участь у дослідженні доказів, сприяє встановленню порядку при дослідження доказів. Пропозиції прокурора щодо порядку дослідження доказів перед початком судового слідства мають велике значення при визначенні найбільш доцільної послідовності при дослідженні доказів, що забезпечує високу ефективність судового слідства.

У судовій практиці траплялися випадки, коли прокурори не досить ретельно готували такі пропозиції. Деякі прокурори вирішення цього питання передають на «розгляд СУДУ », не розкриваючи своїх міркувань. Відзначалися також випадки, коли прокурори у необхідних випадках не дають оцінки пропозиціям, що були винесені іншими учасниками судового слідства.

Метою допитів (підсудних, потерпілих, свідків та інших), які проводить прокурор у ході судового слідства, є різносто-роннє, повне та об'єктивне

дослідження доказів, які знаходяться в суді. Тому неправильним необхідно визнати такий метод ведення допиту, коли він направлений лише на перевірку того, чи підтверджують учасники процесу, яких допитують, ті показання, які вони раніше давали в ході дізнання чи досудового слідства.

Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків: І) якщо розглядаються справи про притягнення до кримінальної відповідальності особи не інакше як за скаргою потерпілого; 2) якщо прокурор відмовився підтримати державне обвинувачення.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїми внутрішніми переконаннями, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування щодо застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Якщо в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і в своїй постанові викласти мотиви відмови. В цьому разі суд роз'яснює потерпілому та його представникові їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення.

Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений цивільний ІІОЗОВ, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів.

Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор і якщо неможливо замінити його іншими особами, слухання справи слід відкласти.

Прокуророві, який уперше вступив у справу, суд зобов'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні.

Про неявку прокурора в судове засідання суд повідомляє відповідні органи (ст. 289 КПК), наприклад, прокурора вищого рівня.

Участь прокурора в апеляційному провадженні. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 348 КПК проку рор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, має право на апеляційне подання (апеляцію).

До апеляції прокурора додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Прокурор при поданні апеляції повинен додержуватися процесуальної форми, встановленої КГІК, а саме зазначити у ній: 1) назву суду, якому адресується апеляція; 2) особу, яка подає апеляцію; 3) вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, і назву суду, який їх постановив; 4) в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обгрунтування;

5) прохання особи, яка подає апеляцію; 6) перелік документів, які додаються до апеляції.

При обгрунтуванні прокурором необхідності зміни чи скасування вироку* ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.

Участь прокурора в касаційному провадженні. Прокурор також мас право на внесення касаційного подання (ст. 384 КПК). Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень — незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції. Особам, які вправі подати касаційну скаргу, касаційне подання, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання.

Подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.

Дії прокурора з відновлення справи в зв'язку з нововиявленими обставинами. Клопотання про перегляд справи в зв'язку з нововиявленими обставинами заінтересовані особи подають прокуророві. З метою перевірки такого клопотання прокурор має право витребувати справу з відповідного суду.

Прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обставини в справі, зобов'язаний особисто або через органи дізнання чи слідчих провести необхідне розслідування цих обставин.

Про призначення розслідування нововиявлених обставин виноситься постанова, і розслідування провадиться за правилами, встановленими КПК для проведення досудового слідства.

Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, районний, міський прокурор за наявності підстав для відновлення справи направляє її разом з матеріалами розслідування або вироком, що набрав законної сили, яким винні у зловживанні або фальсифікації доказів у справі вже засуджені, і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, прокуророві області, прокуророві міст Києва чи Севастополя, військовому прокуророві (на правах прокурора області), який і вирішує питання про внесення подання до апеляційного суду.

Якщо прокурор не вбачає підстав для перегляду справи в зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмовляє в цьому своєю вмотивованою постановою, про що повідомляє осіб та підприємства, установи, організації, які внесли клопотання. Ця постанова прокурора може бути оскаржена прокуророві вищого рівня.

Суддя (суд)

Згідно зі ст. 17 КПК України в суді першої інстанції кримінальні справи розглядаються одноособово суддею, який діє від імені суду. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді, за винятком бути по справі головуючим.

Суддя — це голова, заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, апеляційних судів міст Києва та Севастополя, військових судів регіонів та Апеляційного суду Військово-Морських сил України, Касаційного суду України, Вищого спеціалізованого суду, народний засідатель, присяжний.

Суддя — учасник кримінального процесу, на якого покладено згідно з Конституцією України (статті 124—131), Законом України «Про судоустрій України» 1 здійснення правосуддя в Україні по кримінальних справах на основі норм КПК.

Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі та присяжні. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів разом із судом присяжних. Вироки та рішення суду виносяться іменем України та є обов'язковими до виконання на всій території держави. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та іншими законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Оскільки права та обов'язки суб'єктів доказування достатньо повно відображені в законі та літературі, уявляється доцільним. Розглянути тільки деякі складні питання, що відносяться до їх компетенції при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ.

П. А. Лушшська з цього приводу пише: «Різноманіття поглядів з цього питання мас в своїй основі це однакове розуміння доказування тільки як діяльності, що обмежується підтвердженням істинності, правильное І і тези, ЛІС* висувається. З цих позицій стверджують, що суд пізнає, а доказують сторони.,. Розуміння доказування і як шляху пізнання, і як форми обгрунтування свого переконання призводить до висновку, що в кримінальному процесі доказування складає обов’язок суду»1. Як правильно зазначає А. Р. Бєлкін, з цих міркувань не випливає, чому обґрунтування переконання суду можливо лише за умовк його безпосередньої участі у збиранні аргументів для такого переконання.

Нещодавно у нас суд належав до правоохоронних органів, мова йшла про участь суду у боротьбі зі злочинністю лише нещодавно було визнано, що надання суду подібних функцій суперечить розумінню та принципам здійснення правосуддя. Суд стоїть над сторонами в процесі, він судить, а не доказує, йому належить місце в стадії судового слідства, функція дослідження та оцінки доказів, що надаються сторонами. Але реалізація цієї функції ще не означає участі в доказуванні, оскільки суд не повинен збирати докази, тобто формувати доказову базу обвинувачення та захисту.

Очевидно, що зазначене суперечить чинному законодавству, але повністю відповідає вимогам змагальності процесу, тобто сіє 1е£е іегепсіа.

§ 3. Особи, які мають та обстоюють у доказуванні власні інтереси

Підозрюваний

Підозрюваний — це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або щодо якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 і КПК).

Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; надавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу. Цей протокол підозрюваний повинен підписати. В разі відмови особа, яка складає протокол, робить в ньому про це відмітку.

У протоколі затримання обов'язково вказуються підстави та мотиви затримання, наводяться пояснення затриманого щодо обставин, які сприяли затриманню.

Згідно зі ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з таких підстав:

1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо

після його вчинення;

2) якщо очевидці, в тому числі й ті, що постраждали, прямо вкажуть на цю особу, що саме вона вчинила злочин;

3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо ця особа намагалася втекти або якщо вона не має постійного місця проживання, або якщо не встановлено особи підозрюваного.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, органи дізнання або слідчий негайно повідомляють одного з її родичів.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган Дізнання:

1) звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог КПК;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;

З доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі оскарження затриманого до суду, його скаргу начальник місця досудового ув'язнення негайно надсилає до суду. Скаргу розглядає суддя одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або якщо скарга надійшла після закінчення сімдесяти двох годин після затримання, скаргу на затримання розглядає суддя протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 1652 КПК. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подання апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.

Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

Після затримання підозрюваного його обов'язково треба допитати, а перед цим йому необхідно повідомити, у вчиненні якого злочину ВІН

підозрюється, про що зазначається в протоколі допиту.

Давати показання — це право підозрюваного, а не обов'язок» Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від дат ; показань та за дачу завідомо неправдивих показань.

Обвинувачений

Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому КГІК порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.

Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки (ст. 43 КПК).

Після винесення мотивованої постанови про притягнення особи як обвинуваченого з викладенням конкретних дій, що ставляться йому в вину, юридичної кваліфікації цих дій, слідчий протягом двох днів з моменту винесення такої постанови і не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу зобов'язаний пред'явити її обвинуваченому.

Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк. У разі неявки без поважних причин обвинувачений може підлягати приводу.

Привід обвинуваченого здійснюють органи внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого.

Привід обвинуваченого без попереднього виклику може бути застосований тільки в тих випадках, якщо обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.

Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.

При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний Роз'яснити обвинуваченому, що він під час провадження досудового слідства має право:

знати, в чому його обвинувачують;

1) давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

2) подавати докази;

3) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі;

4) заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові та перекладачеві;

5) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих СЛІДЧИХ

дій;

6) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;

7) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

8) подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Про роз’яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що підтверджує своїм підписом обвинувачений (ст. 142 КПК).

Після допиту обвинуваченого за правилами ст. 143 КПК слідчий повинен скласти протокол допиту. Показання обвинуваченого та відповіді на запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Після прочитання протоколу обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок, що обов'язково мають бути занесені в протокол. Всі особи, що беруть участь у допиті (учасники процесу), повинні також на останній сторінці підписати цей протокол допиту, а обвинувачений підписує кожну сторінку окремо.