Механізми нервової регуляції вегетативних функцій

Всі функції організму розділяють на соматичні й вегетативні ще з початку 19 століття. До соматичних функцій відносять сприйняття зовнішніх подразників й рухові реакції, які здійснюються скелетною мускулатурою. Вегетативні функції це ті, які забезпечують обмін речовин в цілому організмі, ріст та розмноження,травлення, кровообіг, дихання, виділення та інше.

У зв’язку з такою класифікацією функцій у 1801 році французький вчений Біша (Bichat) розділив нервову систему на соматичну та вегетативну.

Соматична нервова системазабезпечує моторні функції організму, здійснює іннервацію скелетних м’язів.

Вегетативна нервова система (ВНС)забезпечує регуляцію діяльності внутрішніх органів, здійснює іннервацію гладеньких м’язів внутрішніх органів, судин, залоз, серця, а також трофічну іннервацію скелетних м’язів, рецепторів і самої нервової системи.

На початку 20 сторіччя англійський фізіолог Ленглі запропонував поділити ВНС на три відділи : симпатичний, парасимпатичний і ентеральний. Оскільки автономія властива не тільки кишковику, а й іншим органам, у вітчизняній літературі термін „ентеральна” замінений на „метасимпатична”.

Таким чином, вегетативна нервова система складається з 3-х відділів:

- Симпатична нервова система (СНС);

- Парасимпатична нервова система (ПСНС);

- Метасимпатична нервова система (МСНС).

В аспекті еволюційної вегетології парасимпатичний відділ є старішим. Він регулює діяльність органів, які відповідають за підтримку гомеостазу.Він є більш автономним, немає тісної залежності від ЦНС і ендокринної системи. Симпатичний відділ з’явився пізніше. Під його впливом змінюються умови внутрішнього середовища організму і функціонування органів відповідно до тих функцій, які вони виконують. Він широко представлений в усіх органах, його функції залежать від регулюючого впливу кори головного мозку і ендокринної системи.

Ерготропна регуляція СНС проілюстрована цілою низкою експериментів. Доведено: якщо у тварини видалити периферичний відділ СНС, то не відбудеться важких порушень життєдіяльності організму в нормальних сталих умовах існування. Проте, така тварина не зможе пристосуватися до екстремальних навантажень (збільшення температури навколишнього середовища, фізичне навантаження), оскільки в неї відсутні механізми швидкого постачання кисню, глюкози, вільних жирових кислот до головного мозку, серця, м’язів, за які відповідає СНС.

Л.А.Орбелі назвав цю функцію СНС адаптаційно-трофічною.

Л.А.Орбелі і А.Г.Гінецинський провели наступний дослід. Вони подразнювали ефектричним струмом передні корінці спинного мозку жаби, що призводило до скорочення литкового м’язу. Поступово амплітуда скорочень зменшувалась, оскільки у м‘язі розвивалося втомлення. При подразненні симпатичних нервів втомлення зникало, і м’яз скорочувався з вихідною силою. Вчені зробили висновок про те, що СНС чинить трофічний вплив на м’язи. Ймовірно, під впливом СНС розширюються судини м’язів, зростає надходження крові до них, посилюється постачання кисню і видалення метаболітів, збільшується обмін речовин.